— Хоч би ким ти був,— ще з люттю озвалася людина, на котру наступив Заратустра,— ти надто боляче наступив на мене навіть своєю оповідкою, не те що ногою!
Приглянься-но, хіба я собака? — Кажучи це, незнайомець підвівся і витяг з болота свою голу руку. Бо перед цим він, причаївшись, лежав простертий на землі, немов підстерігаючи якусь болотяну дичину.
— Що з тобою! — злякано гукнув Заратустра, бо побачив, що з голої руки цебеніла кров.— Що скоїлося з тобою? Може, тебе, нещасного, покусав якийсь лихий звір?
Закривавлений засміявся, й далі повнячись гнівом.
— Тобі що до того! — сказав він і хотів уже рушати.— Тут я вдома, у своєму царстві. Питати мене може хто хоче, та чи захочу я відповідати кожному телепневі?
— Помиляєшся,— співчутливо сказав Заратустра, цупко схопивши його,— помиляєшся: тут ти не в своєму, а в моєму царстві, а в ньому ні з ким не може статися ніякого лиха.
А втім, називай мене як тобі заманеться — я той, ким і повинен бути. А сам себе я зву Заратустрою.
Гаразд, он угорі йде дорога до Заратустриної печери, це зовсім близько,— чи не хочеш ти в мене зцілити свої рани?
Тобі, нещасний, зле повелося в житті: спершу тебе покусав звір, а потім на тебе — наступила людина!
Коли потерпілий почув ім'я Заратустри, він змінився.
— Що зі мною діється! — вигукнув він.— Хто ж обходить мене в житті більше, ніж ця єдина людина — Заратустра — і та єдина істота, що живиться кров'ю,— п'явка?
Заради п'явки я, наче рибалка, лежав тут біля цього болота, і мою занурену руку вкусили вже десять разів, а тут заради моєї крові мене кусає ще прекрасніша п'явка — сам Заратустра!
О щастя! О чудо! Благословен будь день, що завів мене в це болото! Благословенна будь, найкраща, найпричепливіша з нині живих медична банко, благословен будь, велика п'явка сумління,— Заратустро!
Так промовляв скривджений Заратустрою, і його слова радували Заратустру, полоненого витонченою поштивістю.
— Хто ти? — запитав Заратустра й подав руку.— Нам ще чимало треба вияснити та прояснити, і тоді, гадаю, настане чистий, ясний день.
— Я — сумлінний духом,— відповів незнайомець,— і в справах духу нелегко знайти прискіпливішого, ущипливішого й твердішого, ніж я, не кажучи хіба що про того, в кого я вчився,— самого Заратустру.
Краще не знати нічого, ніж багато знати наполовину! Краще бути бездумним дурнем, аніж мудрим коштом чужої думки! Я докопуюсь до основи,—
хіба важить, велика вона чи мала? Називається болотом чи небом? Та мені вистачить і п'яді, якщо це справді буде основа і грунт!
П'ядь основи: на ній можна стояти. У правдивій, істинній сумлінності немає ні великого, ні малого.
Отже, ти, мабуть, дослідник п'явок? — спитав Заратустра.— І ти, сумлінний, досліджуєш п'явку до найпервиннішої основи?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Так казав Заратустра. Жадання влади» автора Фрідріх Ніцше на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта і остання“ на сторінці 8. Приємного читання.