Розділ «3. ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ПРОБЛЕМАТИКА»

Тлумачення відповідних положень Конституції України КСУ щодо правосуддя і судочинства, а також наведе далі наукове тлумачення цих положень, зумовлені їхньою текстуальною інтерпретацією про здійснення правосуддя виключно судами. Водночас, в одному зі своїх рішень, яке наводиться далі, КСУ дав тлумачення кримінального судочинства, як такого, що здійснюється не лише судами. Це дає підстави вважати, що правосуддя здійснюють не лише суди (за умов, що правосуддя здійснюється в формах судочинства).

Теоретики розходяться в думках щодо змісту та обсягу суб’єктного складу поняття правосуддя. Одні, зокрема сучасні конституціоналісти[348], теоретики кримінально-процесуальної науки, зокрема радянської школи, дотримуються думки про те, що правосуддя здійснюють винятково суди[349]. Водночас, у межах науки кримінального права, де досліджуються питання кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, окремі дослідники вважають, що правосуддя здійснюють не лише суди[350], зустрічається думка про те, що правосуддя - стадія здійснення судочинства[351], що правосуддя не може адекватно здійснюватися без належної діяльності правоохоронних органів (правосуддя визначається як «діяльність як судів, так і органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, а також органів, які відають виконанням судових рішень» (В. О. Навроцький))[352].

При цьому йдеться про діяльність зі здійснення права не лише суддів, а й про інших осіб, які беруть участь у здійсненні правосуддя. В філософсько-правовій літературі висловлюється думка про те, що «в правосудді застосування права носить додатковий характер стосовно закону, а присяжні та судді мають різну компетенцію. Присяжні мають вирішувати питання процесуального права (доведеності та складу правопорушення), в той час як суддя розв’язує питання про застосування закону в разі визнання присяжними доведеності вчинку та його протиправності» (О. В. Стовба)[353].

Зазначені конституційні положення буквально (текстуально) можна тлумачити так: правосуддя здійснюється винятково судами, суди ж (КСУ та суди загальної юрисдикції) здійснюють судочинство. Припускаємо, що або терміни судочинство і правосуддя тотожні, або ж термін правосуддя є ширшим за змістом за термін судочинство.

У пошуках відповіді на ці питання переглянемо інші конституційні положення щодо правосуддя та судочинства (у тексті Конституції України загалом термін судочинство вживається п’ять разів, термін правосуддя - вісім разів, включно з назвою розділу VIII).

Правосуддя і судочинство: огляд конституційних положень. Далі з’ясуймо специфіку вживання термінів судочинство і правосуддя у позитивному праві на прикладі матеріального конституційного права і, зокрема, законодавства України та низки інших держав.

Конституція України, в розділі VIII «Правосуддя», встановлює наступне (курсив - мій).

1. «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються» (ч. 1 ст. 124).

2. Водночас зазначається, що «Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних» (ч. 3 ст. 124).

3. «Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних» (ч. 2 ст. 129).

4. «Основними засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом» та інші (ч. 3 ст. 129). «Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій» (ч. 4 ст. 129).

5. «Виключно законами України визначаються: «судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури» (п. 14 ч. 1 ст. 92).

Щодо правосуддя Конституція України встановлює наступне.

6. «Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні» (ч. 1 ст. 127).

7. «Обов’язок суддів спеціалізованих судів відправляти правосуддя лише у складі колегій суддів» (ч. 4 ст. 127).

8. Підкорення суддів закону: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону» (ч. 1 ст. 129).

9. «Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України» (ч. 5 ст. 136).

10. Можливість обмеження здійснення «права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя» (ч. 3 ст. 34).

Аналіз зазначених конституційних положень порушує наступні питання. (1) Чи взаємозамінно використовуються терміни правосуддя і судочинство в зазначених положеннях? (2) Чим зумовлене вживання різних термінів?

Передусім зазначимо, що термін правосуддя можна замінити не лише терміном судочинство, але й терміном судова система. Відзначаючи це ще на стадії підготовки проекту тексту Конституції України 1996 року, компаративіст Богдан Футей зазначав: «Судова система загалом описується у Розділі VIII, який має назву «Правосуддя». Вартим уваги є те, що розділи, де йдеться про дві інші гілки влади, мають назви «Законодавча влада» та «Президент». Ось чому, заради послідовності та задля того, щоб показати рівність цієї гілки, робоча група повинна використовувати термін «судова влада» для назви Розділу VIII, а не просто описувати функцію судів»[354].