Розділ 7 СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ

Розрізняють суспільний, сімейний, індивідуальний, молодіжний, міський, сільський та інший побут. Під впливом соціально-економічних і географічних умов у різних народів сформувався комплекс побутових норм, традицій, звичаїв, обрядів. Разом з тим за мстою і завданнями, предметами й умовами задоволення потреб людей побут інтернаціональний. Значення побуту в житті людей постійно зростає, особливо у зв'язку із сучасною урбанізацією суспільства і збільшенням вільного часу.

Інтернаціоналізація побуту, його збагачення в процесі соціально-економічного і культурного розвитку суспільства — ще одна загальна закономірність його функціонування і удосконалення.

Особлива роль у складі суспільно-економічної формації належить соціальній структурі суспільства. Boнa визначається способом виробництва і також входить одночасно до базису та надбудови.

Соціальна структура суспільства — це сукупність класів, соціальних груп і верств населення, система відносин між ними. Об'єднання людей у великі і малі групи відбувається об'єктивно і за різними ознаками. За головною ознакою — відношення до засобів виробництва — люди об'єднуються у суспільні класи (раби і рабовласники, капіталісти і пролетарі та ін.), у соціальні групи (інтелігенція, службовці), у верстви всередині класів і соціальних груп (робітники вищої і середньої кваліфікації, чорнороби, технічна і художня інтелігенція та ін.).

Основу соціальної структури класового суспільства становлять суспільні класи — групи людей, які відрізняються за місцем в історично визначеній системі виробництва за відношенням до засобів виробництва, за роллю в суспільній організації праці, за способом одержання і розмірами частки суспільного багатства, яка їм належить. Класи — групи людей, з яких одна може привласнювати працю іншої завдяки різниці між їх місцями у певному укладі суспільного господарства.

Становище класів у суспільстві визначається способом виробництва. Ті класи, існування яких зумовлене конкретним способом виробництва і які с його носіями, називаються основними (наприклад, феодали і селяни за феодалізму), а класи, існування яких зумовлене збереженням залишків попереднього або появою нового способу виробництва, називаються неосновними (наприклад, за феодалізму раби і рабовласники, капіталісти і пролетарі).

Класи виникли в період розпаду первісної і становления рабовласницької суспільно-економічної формації. Пертими класами були раби і рабовласники. їх становище в суспільстві та інтереси булл протилежними, тому і відносини між ними були антагоністичними. Нони постійно перебували у стані боротьби між собою за оволодіння засобами виробництва, отже, за панівне становище у суспільстві.

Впродовж тисячоліть існування класів було історично необхідним, а класова боротьба — рушійною силою історичного процесу. Ця боротьба виявлялася у трьох основних формах: економічній, ідеологічній і політичній. Вищою формою класової боротьби залишається політична боротьба — боротьба за володіння державною владою, кульмінаційним пунктом якої є соціальна революція.

У соціальній філософії категорія "соціальна революція" відображає спосіб переходу від застарілої суспільно-економічної формації до більш прогресивної, докорінний якісний переворот и усій соціально-економічній структурі суспільства. Об'єктивною економічною основою соціальної революції є конфлікт у способі виробництва між продуктивними силами і виробничими відносинами. Цей конфлікт сирими ти. політичну кризу— політичну об'єктивну основу революції, що виражається, з одного боку, у нездатності правлячої еліти контролювати становище в країні, управляти старими методами, а з іншого — у небажанні народу підкорятися будь-яким урядовим рішенням, яке зростає и обстановці загострення його злиденності ("низи" не хочуть жити по-старому, а "верхи" не можуть управляти по-новому). Суб'єктивною основою соціальної революції' с готовність і рішучість її рушійних сил до активних дій у боротьбі за владу аж до самопожертви.

Єдність об'єктивних і суб'єктивних умов соціальної революції створює революційну ситуацію. За її наявності революція в країні стає неминучою. Вона приводить виробничі відносини у відповідність до продуктивних сил, утверджує в житті більш прогресивний спосіб виробництва та економічний базис, здійснює переворот в усій політичній надбудові. Головною ознакою революції є прихід до влади більш прогресивного класу. (Від революції слід відрізняти контрреволюцію, коли при владі опиняються старі, реакційні класи, і державні перевороти, коли влада в ході революційної боротьби потрапляє до представників різних течій одного і того ж класу.)

Завершуються соціальні революції встановленням нової суспільно-економічної формації. Так, у результаті соціальної революції первіснообщинна формація змінилася рабовласницькою; революція рабів при вела суспільство до феодалізму; буржуазні, буржуазно-демократичні революції — до капіталізму, який через соціальну революцію змінюється постканіталізмом.

Соціальні революції відбуваються із застосуванням збройних чи мирних засобів або деякого їх поєднання. Історичний досвід показує, що революції можуть починатися збройним повстанням, а продовжуватися мирними засобами, чи, навпаки, у мирному розвитку революційного процесу можуть виникати збройні конфлікти. У будь-якій формі соціальна революція — це не короткочасний акт, а відносно тривалий процес. Приходом прогресивного класу до влади революція тільки починається, а завершується встановленням у країні нової суспільно-економічної формації.

Суспільні класи історично ми пущі. їх не було в первіснообщинному суспільстві, не буде і в посткапіталістичному. Класи відмирають внаслідок об'єктивних обставин. Поступово протилежність класів змінюється істотною відмінністю між ними, потім просто відмінністю і зрештою класи в соціальній структурі суспільства замінюються стратами (лат, шар, верства, пласт)— об'єднаннями людей за ознаками зайнятості, прибутку, побутових умов, освіти, психологічних особливостей, релігійних переконань та ін., а не лише за відношенням до засобів виробництва як цілісності, хоч ознаки страт в основному виражають властивості, притаманні засобам виробництва. Процес відмирання класів тривалий. Він має декілька етапів, одним із яких є формування так званих середніх класів (в Україні — це підприємці міста і села, менеджери). Вони вже не класи в класичному їх розумінні, але ще і не страти.

Відмирання класів — загальна закономірність суспільного розвитку, результат удосконалення продуктивних сил, всієї системи суспільних відносин, базису і надбудови.

У соціальній структурі суспільства помітне місце посідає інтелігенція (лат. розумний, мислячий) — соціальна група, яка професійно займається розумовою працею (вчені, інженери і техніки, діячі літератури і мистецтва, спеціалісти освіти, інформації, охорони здоров'я, апарату управління). їх соціальна функція полягає у створенні, розвитку і поширенні культури в її широкому розумінні.

У зв'язку з НТР чисельність інтелігенції постійно зростає, наприклад нині у розвинутих країнах вона становить понад третину самодіяльного населення. Інтелігенція — справжнє інтелектуальне багатство суспільства і держави. їй належить видатна роль у науці і техніці, у всіх видах суспільного виробництва, в інформатиці та управлінні, в утвердженні гуманістичних відносин між народами, у розвитку базису і надбудови.

До структури суспільно-економічної формації входять також різні етнічні спільноти — тобто об'єднання за ознаками спільності їх походження, мови, території проживання, традицій, звичаїв, особливостей індивідуальної та групової психології (роди, племена, народності і нації).

Для первіснообщинної суспільно економічної формації була характерна родоплемінна етнічна спільнота, для рабовласницької та феодальної — народності, для капіталістичної та посткапіталістичної — нації і народності. Рід — група кровних родичів, які походять по одній (материнській чи батьківській) лінії, усвідомлюють себе порома ж по нащадками загального предка (реального чи міфічного) і мають загальне родове ім'я. Роди об'єднувалися в племена, тому що існувати ізольовано не могли. Плем'я зберігало кровноспоріднені зв'язки в родах, мало територію проживання, певну примітивну економічну основу у формі полювання і збирання дарів природи, мовні діалекти, самосвідомість.

Родоплемінна спільнота виникла з первісного людського стада приблизно на межі нижнього і верхнього палеоліту (понад 2 мли років тому). її вивчають вчені — етнографи, які одержують цікаві матеріали із досліджень не тільки стародавніх джерел, а й життя, побуту, комунікацій сучасних аборигенів Австралії, північноамериканських індіанців, кочовиків — арабів, африканців.

Народність — мовна, територіальна, економічна і культурна спільність людей. Попа формувалася лі змішування племен, близьких за походженням та мовою, чи різномовних племен, які змішалися в результаті завоювань одних племен іншими. Наприклад, давньоруська народність виникла зі східнослов'янських племен (полян, сіверян, древлян, в'ятичів, кривичів та in.); польська — із західнослов'янських племен (полян, віслян, мазовшаи та ін.); північнофранцузька — з галльських племен, римських колоністів і германських племен (франків, вестготів, бургундів та ін.).