Розділ 7 СУСПІЛЬСТВО ЯК СИСТЕМА, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ

Друга половина XIX ст. у галузі філософського пошуку основ типізації суспільства ознаменувалася відкриттям матеріалістичною соціальною філософією формаційної методології. Об'єктивним критерієм вирізнений і вивчення типів соціальних систем з різних причин були виробничі відносини.

По-перше, будь-яке суспільство не існує без виробничих відносин. Кожне з них змушене виробляти матеріальні засоби життя. Це виробництво об'єктивно суспільне, виробники в його процесі обов'язково вступають в економічні, тобто у виробничі, відносини між собою.

По-друге, виробничі відносини виражають прямий і послідовний зв'язок в історії між усіма етапами її розвитку і всіма сферами життя і діяльності суспільства. Кожне нове покоління людей змушене включатися у виробничі відносини, створені попередніми поколіннями, жити і працювати під їх визначальним впливом.

По-третє, виробничі відносини виражають повторюваність у розвитку суспільства і становлять базу для зведення численних і різноманітних суспільних відносин у різних країн і народів до кількох типів.

По-четверте, виробничі відносини динамічні, вопи завжди перебувають у русі, зміні та розвитку, неоднозначні і за ступенем своєї зрілості. Цей динамізм зумовлює відмінності між народами і країнами навіть одного історичного типу.

Такими були основні обставини, відповідно до яких формаційна методологія взяла за об'єктивний та істотний критерій типології суспільства виробничі відносини.

Поки соціологи обмежувалися дослідженням тільки ідеологічних суспільних відносин, вони не змогли виявити повторюваності, отже, закономірності в розвитку різних народів і країн. Справжню повторюваність у суспільному русі було відкрито у процесі вивчення матеріальних суспільних відносин. На її основі вдалося узагальнити всю розмаїтість емпіричного матеріалу про розвиток різних соціальних систем в одному понятті — "суспільно-економічна формація", що виражає конкретно-історичний тип суспільства як цілісність, що функціонує і розвивається за об'єктивними законами.

Зі створенням вчення про суспільно-економічну формацію, соціальна філософія і соціологія перетворилися на науку, на місце абстрактних роздумів про суспільство взагалі було поставлено конкретний аналіз різних його типів. На відміну від таких категорій, як продуктивні сили, держава, право та ін., у яких відображаються різні сторони суспільного життя, категорія "суспільно-економічна формація" охоплює всі сторони життя суспільства у їх органічному зв'язку.

З позиції формаційної методології і вчення про суспільно-економічну формацію протягом історії людства відомо п'ять основних типів виробничих відносин, яким відповідають п'ять історичних типів суспільства, або суспільно-економічних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, посткапіталістична. Отже, суспільно-економічна формація — поняття соціально-філософське. Належність якоїсь країни до певної суспільно-економічної формації не залежить від місця її розташування на планеті чи століття буття. У цьому понятті фіксуються в теоретичній формі тип суспільства, його історично минущий характер, історичний процес як закономірна зміна суспільно-економічних формацій.

Формаційний поділ суспільства не тотожний реальному історичному процесу. Суспільно-економічна формація — це ідеалізація історії, об'єкт у "чистому вигляді", але вона дає змогу досліднику враховувати всю складність, поліваріантність об'єкта, загальні закономірності поступального руху, об'єктивну логіку його розвитку; перейти від опису суспільних явищ до наукового їх вивчення, виокремлювати як загальне для всіх країн одного історичного типу, так і те, що їх відрізняє. Специфічні закони розвитку кожної суспільно-економічної формації є водночас загальними для всіх країн, у яких вона наявна чи утверджується. Структура всіх суспільно-економічних формацій аналогічна і відрізняється лише ступенем їх зрілості та розвинутості.

Кожна формація становить цілісну систему. її матеріальну основу становить спосіб виробництва — історично-діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Вона включає також історично визначену сукупність суспільних відносин.

Компонентом системи будь-якої суспільно-економічної формації є не один історичний тип виробничих відносин, а принаймні три і більше: залишки виробничих відносин попередньої формації, виробничі відносини певної формації та елементи майбутньої. Наприклад, за капіталізму функціонують залишки феодальних виробничих відносин, капіталістичні та елементи посткапіталістичних відносин, що формуються. Сукупність усіх виробничих відносин кожної конкретної формації утворює її реальний базис, або економічну структуру.

Базис визначає надбудову суспільства. Категорія "надбудова" відображає ідеологічні суспільні відносини, суспільну свідомість, організації і установи, в яких вони закріплюються.

У більшості відомих суспільно-економічних формацій надбудова диференціюється на політичну, правову, моральну, естетичну, релігійну та ін., що є системами відповідних суспільних відносин свідомості, організацій і установ. Так, політичний вид надбудови включає політичну свідомість, політичні відносини, як форму політичної діяльності і політичну організацію суспільства (органи влади з такими засобами, як збройні сили, міліція, розвідка і контррозвідка; політичні партії і рухи;

масові громадські організації — профспілки, інші об'єднання і спілки громадян). Водночас усі види надбудови інтегруються в певну цілісність: політичні рішення, наприклад, ґрунтуються на принципах і нормах права, які у свою чергу спираються на норми моралі тощо.

Базис і надбудова діалектично єдині й історично конкретні. Кожна суспільно-економічна формація має специфічні базис і надбудову. Надбудова формується відповідно до свого базису. Сукупність базису і надбудови характеризує конкретний тип суспільно-економічної формації. Базис як економічна форма виробництва одночасно є змістом надбудовних форм і відносин. "Чистого" базису не буває, тому, аналізуючи конкретне суспільство, для одержання повної і точної картини рівня його розвитку і зрілості необхідно розглядати не тільки панівний тип виробничих відносин і відповідні йому явища надбудови, а й усю сукупність різних типів виробничих відносин, які становлять економічну структуру певного суспільства.

Надбудова відносно самостійна щодо базису. Вона може випереджати базис чи відставати від нього, має внутрішню логіку розвитку. Методологією дослідження взаємозв'язків базису і надбудови є діалектика філософських категорій змісту (базис) і форми (надбудова). Ігнорування цієї діалектики, тим більше підміна її суб'єктивізмом, обертається, як правило, серйозними втратами для багатьох людей і цілих держав. Наприклад, тривалий час у колишньому СРСР взаємозв'язки між базисом і надбудовою регулювалися диктаторською політичною надбудовою. Ціною величезних зусиль і жертв країна була виведена на провідні економічні позиції у світі. Однак у підсумку все закінчилося економічною кризою небувалих розмірів, руйнуванням величезної держави, а створені па її руїнах держави па багато років опинилися на узбіччі світового розвитку.

Надбудова справляє активний зворотний вплив па базис, отже, па все суспільство. Так, передові ідеї стають могутньою рушійною силою, сприяють прогресу суспільства, і навпаки, відсталі і реакційні ідеї гальмують суспільний рух і можуть бути навіть причиною величезних людських трагедій.

У структурі суспільно-економічної формації специфічне місце посідають соціальні відносини: між особою і суспільством, класами, соціальними групами і верствами населення, історичними спільнотами людей, у родині та побуті тощо. Всі вони закріплюються в таких елементах суспільно-економічної формації, які безпосередньо до базису і надбудови не входять, але визначаються ними і мають на них активний зворотний вплив. До таких відносин належать: наука і культура, етноси, родина і побут, соціальні групи, суспільні класи і соціальні верстви населення.

Наука — сфера людської діяльності, завдання якої полягає в здобутті об'єктивних знань про дійсність та їх теоретичні систематизації. Наукове знання — продукт інтелектуальної діяльності людини, духовного виробництва. За природою воно ідеальне, тобто надбудовне, але одночасно базисне, тому що зміст теоретико-пізнавальних образів про закови і закономірності дійсності може бути переданий поколінням людей тільки через їх предметне впровадження в знакових системах (математичних, хімічних, графічних), у техніці, продуктивних силах і виробничих відносинах тощо.