Розділ «Тема 15. МИТЕЦЬ — СУБ'ЄКТ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ»

Творчий імпульс, керуючи митцем, впливає у тому числі й на його характер, який, за визначенням К. Юнга, є "примхливий і свавільний". Оскільки такі звинувачення звучать доволі часто, звернемося знову до думок Мікеланджело, який переконливо пояснює, чому митець не пристає до усталеного способу життя чи ціннісних уявлень, що вкорінені у середовищі: "Чи не відомо вам, що існують науки, які цілком захоплюють людину, не залишаючи вільного місця для вашого дозвілля... я вважаю, що не є видатною людина, яка догоджає дурням охочіше, ніж власному покликанню..." [11, т. 2, с. 195]. У словах геніального художника ми вбачаємо повагу до таланту в собі та усвідомлену відповідальність за нього.

Біографії видатних митців, спогади про них чи їх власні свідчення переконують у постійній зосередженості на творчості. Це сповнена відповідальності потреба повідомити людям те, що відкрилось митцеві, й зробити це так, щоб сказане було справді переконливим, а отже, поєднувало людей спільністю почувань та усвідомленням їх творчих можливостей. Митці відчувають відповідальність перед суспільним цілим, тим загалом, у середовищі якого укорінені й задля якого прагнуть відкрити красу світу ідей у їх чуттєвому втіленні. Звернімось до творчості Великого Каменяра — Івана Франка, який бачив обов'язок перед своїм народом як працю всього життя, називаючи себе "робітником", а своє прагнення відкрити народу цінності гідного людини життя визначав як "почуття собачого обов'язку". Звідси, за його власним зізнанням, — "сверблячка до писання".

Масштабність творчих здобутків геніальних митців часто усвідомлюється лише з плином часу, коли людство доходить розуміння їх творчого доробку. Відтак, зроблене ними для людства засвідчується тим, що історичні епохи визначаються іменами геніїв мистецтва: епоха Філія (період високої класики у Давній Греції), епоха Леонардо (період Високого Відродження в Італії), доба Гете (німецьке Просвітництво) тощо. І. Франко слушно зазначив щодо цінності мистецтва для людства: "Поет розширює зміст нашого "Я", зворушуючи його до більшої або меншої глибини" [16, с. 46]. Невизнаність генія сучасниками засвідчує, наскільки далеко він випередив свій час. Щоб зрозуміти, у чому причина такого неадекватного ставлення до геніальних митців, варто мати на увазі, що глибини духовного досвіду, вкладені ними у символічні образи (символи зв'язків, символи відносин тощо), — це образи-архетипи, повнота та глибина змісту яких стає зрозумілою лише з плином часу.

Отже, особистість митця концентрує в собі універсальність формуючих умінь людини, метою яких є досконалість у її чуттєвих виявах — у цілісній її життєвості. Діяльність митця — це свобода вияву творчого духу, що торує шлях до усвідомлення краси як вищої цінності суб'єктами спілкування з нею.

15.4. Митець і художня школа

Поняття "художня школа" з'явилося в естетичній теорії на означення закономірностей художнього формування образів усезагальної небайдужості, збереження та передачі його досвіду, виробленого певним історичним часом, національними та регіональними культурами. Художні школи — це творчі об'єднання однодумців, що надають уявленням про красу виразного образу в конкретних видах мистецтва. Цей досвід стає джерелом само ідентифікації етносів, народів, історичних епох, культурних регіонів, зрештою, людства. Знаменно, що за всіх відмінностей певних засобів творення образності простежується спільність ціннісних уявлень людства про красу в їх суттєвому: вона постає як індивідуалізований у предметах небайдужості вияв досконалої життєвості в усьому її неповторному багатстві.

Художня школа у мистецтві є джерелом формування творчих умінь суб'єктів художньої діяльності. Здібності до художньої творчості — це вроджена здатність. Однак, формуючі уміння не виникають самі по собі. Вони формуються впродовж тривалої історії художнього розвитку, характеризуються поступовим якісним зростанням, так що людство концентрує цей досвід як загальний свій здобуток. Конкретизація досвіду, передання умінь для подальшого поглиблення виразності образної мови та її символічної навантаженості — це завдання художніх шкіл, подібно до того, як у науці розвиток і вдосконалення знань про світ можливі лише завдяки науковим школам. Вони зосереджуються на конкретній проблематиці певних сфер природничо-наукового чи гуманітарного знання.

Правомірно виділяти деякі важливі аспекти цінності художньої школи для розвитку мистецтва. По-перше, вона — незамінне джерело становлення фахової майстерності митця, оскільки дає знання технічних засобів творення образності у конкретному виді мистецтва, забезпечуючи належний її рівень, як першу і необхідну умову художньої діяльності. З цього приводу І. Кант зауважує: "Геній може дати лише багатий матеріал для творів високого мистецтва; образи його і форма вимагають вихованого школою таланту". Без навичок "ремесла" художня діяльність як, зрештою, і будь-яка інша, не має змоги реалізувати природою закладені у суб'єкті здібності чи талант, не дозволяє виявити їх з належною повнотою. І. Кант наголошує, що правила мистецтву дає геній. Його ідеї народжують подібні ідеї у його учня, якщо він має відповідні здібності душі. "Взірці вишуканого мистецтва слугують тому єдиним засобом передання цих ідей нащадкам" [6, с. 1171—1172].

По-друге, художня школа виробляє естетичні принципи відбору явищ та їх відображення відповідно до розуміння сенсу і завдань мистецтва. Вони не довільні, а містять у собі досвід всезагального у розумінні краси як ідеї та способів її художнього втілення. Єдність естетичних принципів, вироблених художньою школою, засвідчує спорідненість ставлення митців до явищ: збіг ціннісних уявлень щодо сутності краси та засобів її художнього відображення. Йдеться не про тотожність бачення, а саме про спорідненість" Принцип суголосності становить підґрунтя існування художньої школи. Скажімо, класицизм як стиль, що почав формуватися в італійському мистецтві з другої половини XVI ст., набув теоретичного обґрунтування, сформувавшись у цілісну художню систему в Франції. Лише згодом він постав загальноєвропейським феноменом, виробивши загально-естетичні критерії бачення та відображення явищ. В основу його естетичних принципів, на відміну від ідеалу гармонійного образу світу та гармонійності світу людини, характерних для ренесансного мистецтва, покладено принцип раціоналістичної побудови ідеального образу досконалості.

Ідеї філософського раціоналізму були засадничими при формулюванні естетичних принципів мистецтва класицизму. Класицизм утверджувався в усіх європейських художніх академіях і реалізувався у живописному мистецтві таких майстрів, як Н. Пуссен, Ж.-Л. Давид (Франція), О. Іванов, К. Брюллов (Росія); у скульптурі — А. Канова (Італія), Б. Торвальдсен (Данія); в архітектурі — К. Шинкель (Німеччина), А. Вороніхін (Росія) тощо. Він знайшов відображення у поезії, драматургії, музиці тощо. До речі, саме на основі естетичного ідеалу класицизму сформувалися національні музичні школи, визначні представники яких: Ж. Люллі, К. Глюк (французька), Й. Гайдн, В. Моцарт, Л. Бетховен (віденська). Риси класицизму простежуються також в українській та російській музиці (Березовський, Бортнянський, Фомін та ін.). Художні академії європейських країн XVII — першої половини XIX ст. дотримуються естетичних принципів академічного мистецтва.

По-третє, художня школа забезпечує традицію досконалого володіння технікою певного виду мистецтва, художніми прийомами зображення та утримання ідеалу краси. Важливу роль в опануванні досягнень художньої школи відіграє моральний фактор: не зашкодити репутації школи, бути гідним її послідовником, а за можливості, перевершити здобутки попередників, примножуючи славу школи. Діяльність художніх шкіл забезпечує безперервність художнього розвитку. Без художньої школи жоден талановитий митець не може набути справжнього професіоналізму. Він приречений залишатися аматором. Ігнорування школи небезпечне тим, що гальмує загальний художній розвиток, не даючи змоги розгорнутися художнім талантам. Бути долученим до певної художньої школи — означає бути носієм культурної традиції й утверджувати її можливості власним талантом.

По-четверте, художня школа — це необхідна початкова сходинка до справжньої свободи творчості митця. Вона відкриває "секрети ремесла" та уміння бачити явища і формувати образи, укладаючи їх у твір як цілісне буття образів. Оволодівши майстерністю, долучившись до традицій школи, митець звільняється від залежності перед "технікою" творчого процесу. Перебуваючи на рівні особистісно-неповторного бачення предмета відображення та способів його художнього втілення, він розширює межі вже наявного досвіду, поглиблює та вдосконалює його. Тобто, творча свобода митця можлива лише як рух від загального (школа) до індивідуально-неповторного у творчому процесі.

Роль художньої школи у розвитку талантів геніально окреслила мовою поезії Леся Українка:

...Кажда мертва форма,

яку я (учитель. — В. М.) викладаю перед ним,

присвоївшись йому, вмить оживає

і геній молодий в правдивій формі

шумує та іскриться самоцвітом... ("Оргія").

Генія зсередини спонукає на самоздійснення масштаб його творчих можливостей, хоча і він без художньої школи не зможе сповна розкритися різнобічністю таланту. Можна твердити, що художня школа, об'єднуючи однодумців у поглядах на естетичну сутність та призначення мистецтва, сприяє творенню особливої духовної атмосфери налаштованості на служіння своєму покликанню, а відтак, і на славу своєї країни.

Першими мистецькими об'єднаннями за професійною ознакою були ремісничі цехи. Становлення професійного мистецтва, його видова спеціалізація розпочиналися саме у цехових об'єднаннях. Початий їх простежуються у Давньому Єгипті, Індії, Давній Греції, Римі, середньовічній Європі, зокрема в Україні. Цехові об'єднання приховували секрети ремесла, що однак не заважало розповсюдженню набутих знань та вмінь. Відомо, наприклад, що у Київській Русі працювали архітектори та іконописці з Візантії, а у Володимиро-Суздальських землях — галицькі майстри. Аматорські вертепні вистави українських братчиків набули розповсюдження на теренах Московської держави. Поняття цехового об'єднання за таких умов означало, що художні ремесла об'єднувалися залежно від їх виду і розвивалися широким загалом майстрів, передаючись з покоління у покоління.