Чинники та шляхи зростання ефективності галузі рослинництва

Економіка підприємств

Важливою умовою зростання економічної ефективності галузей рослинництва є підвищення урожайності всіх сільськогосподарських культур і зниження матеріально-грошових затрат на виробництво та реалізацію продукції. Можливий резерв поліпшення чинників першого порядку засвідчує досвід і значні відмінності у рівні урожайності між окремими підприємствами, що перебувають порівняно в однакових умовах. Це також підтверджує досвід наукових установ і дослідних станцій, де урожайність сільськогосподарських культур з 1 га в будь-який рік вища на 4-5 ц порівняно з урожайністю відповідних культур у навколишніх господарствах.

На рівень урожайності сільськогосподарських культур вагомий вплив, зазвичай, мають природно-кліматичні умови, забезпеченість підприємств матеріально-грошовими ресурсами і технікою.

Наприклад, забезпечити вирощування високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур на півдні країни неможливо без розвинутої мережі зрошуваного землеробства, запровадження високопродуктивних, стійких до посухи сортів і гібридів. Водночас підприємства зони Полісся потерпають від надмірного зволоження ґрунтів. Досягти високих і сталих урожаїв тут можна лише за умови осушення земель.

Зростання урожайності зернових культур стримується, насамперед, недостатнім рівнем інтенсифікації галузі, нехтуванням вимог агротехніки та технології виробництва. Досвід засвідчує, що лише застосування раціональної системи землеробмеліоративних, економічних і організаційних заходів, враховує умови цієї зони та підприємства, скерована на ефективне використання землі, може забезпечити підвищення урожайності зернових культур. Важливим заходом, що може врахувати більшість елементів раціональної системи землеробства і на основі цього підвищити урожайність, є застосування інтенсивної технології вирощування зернових, яка забезпечує приріст урожаю на 10-15 ц/га за інших рівних умов.

Важливе значення має внесення необхідної кількості мінеральних добрив і в певних пропорціях. Порушення співвідношення внесення азотних, фосфорних і калійних добрив не дає змоги одержати адекватну віддачу від затрат, а надмірне внесення азотних добрив сприяє росту стеблостою і за несприятливих погодних умов спричиняє вилягання хлібів.

Запровадження інтенсивної технології вирощування зернових неможливе без комплексної механізації виробництва. Забезпеченість підприємств надійною технікою і в достатній кількості допомагає якісно і в оптимальні агротехнічні терміни виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати. За оцінкою вчених, приріст урожаю зернових культур за інтенсивної технології забезпечується внаслідок раціонального застосування мінеральних добрив - на ЗО-35 %, засобів захисту рослин - на 20-25%, запровадження високоврожайних сортів - на 15-18 %. Решти приросту врожаю досягають через дотримання агротехнічних термінів і високу якість технологічних процесів вирощування зернових культур.

Дослідження наукових установ підтвердили: збираючи врожай зернових культур на п'ятий день після повного дозрівання, ми втрачаємо 2-3 % зерна, на десятий - до 15-20 %, а на двадцятий понад 25 %. Беручи це до уваги, більшість аграрних підприємств розробляє заходи, спрямовані на впровадження нових форм організації та стимулювання праці, щоб завершити жнива за десять днів, унаслідок чого одержати практично весь вирощений урожай. Застосування прогресивних форм організації й оплати праці за кінцевий результат сприяє значному підвищенню врожайності зернових культур і продуктивності праці в зерновому виробництві.

Підвищення урожайності й застосування комплексної механізації виявляється не лише у збільшенні валових зборів зерна, а й у підвищенні економічної ефективності його виробництва (продуктивність праці, собівартість продукції, рентабельність). За зростання врожайності хоч і мають місце додаткові затрати праці та засобів, але темпи зростання останніх нижчі. Тому з підвищенням урожайності трудомісткість продукції та її собівартість знижуються.

Важливим чинником підвищення економічної ефективності зернової галузі є поліпшення якості зерна. Зерно сильних і твердих сортів пшениці з вмістом білка 15-17% і клейковини 28-43 % користується великим попитом і реалізується за вищою ціною. Високий вміст білка у зерні є також важливим чинником зростання кількості перетравного протеїну в кормових раціонах тварин, сприяє збільшенню виробництва продукції тваринництва.

Ефективність виробництва цукрових буряків значною мірою залежить від раціонального розміщення посівів у зонах і підприємствах, які мають сприятливі природно-економічні умови для їх вирощування. Доцільною також є оптимальна концентрація посівів цукрових буряків (11-13 % у структурі посівної площі) у сировинних зонах цукрових заводів, оскільки продукція галузі - малотранспортабельна. Як інші технічні культури, цукрові буряки чутливо реагують на монокультуру. Освоєння правильних сівозмін (найкраще семипільна) дає змогу додатково збирати 40-50 ц коренів з 1 га.

Цукрові буряки вибагливі до родючості ґрунту, виносять з урожаєм у 2-3 рази більше поживних речовин, аніж зернові культури. Тому високі врожаї можна вирощувати лише із застосуванням у комплексі мінеральних та органічних добрив в оптимальних дозах. Досвід окремих підприємств засвідчує, що для одержання урожаю 350-400 ц/га, з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних умов, під посіви доцільно вносити 50-60 т органічних, 4-6 ц азотних, 6-8 ц фосфорних і 3-4 ц калійних добрив.

Оскільки цукрові буряки - трудомістка культура, то для підвищення врожайності й зниження собівартості велике значення має впровадження у виробництво інтенсивної технології, яка передбачає комплексну механізацію вирощування і збирання цукрових буряків.

До важливих проблем підвищення ефективності буряківцукристість коренів не перевищує 17,5 %. Основними причинами такого явища є недостатня насінницька й селекційна робота, порушення агротехніки вирощування, особливо забезпечення рослин поживними речовинами та мікроелементами, недостатній рівень боротьби зі шкідниками і хворобами, порушення оптимальних термінів збирання.

Підвищення врожайності льону-довгунцю та якості льонопродукції залежить значною мірою від розміщення його в сівозміні. Культура дуже вибаглива до попередників і негативно реагує на монокультуру. Добрими попередниками є конюшина, озима пшениця (після багаторічних трав) і картопля. На якість льонопродукції великий вплив мають терміни посіву, агротехніка підготовки ґрунту та строки збирання.

Льон-довгунець - o культура ранніх строків посіву, може витримувати заморозки до -7'С Надзвичайно трудомістким є процес збирання, приготування і переробки трести. На це за ручного способу збирання витрачають понад 740 людино-годин на 1 га. Основним заходом з підвищення ефективності виробництва льону-довгунцю є запровадження комбайнової технології. Тут площі під посів повинні бути вирівняними, одночасно з посівом льону проводять підсів трав (райграсу) з метою формування стелища для вилежування трести. Комбайнова технологія забезпечує збирання льону-довгунцю у фазі ранньої жовтої стиглості й приготування трести на серпневих росах. За комбайнової технології збирання об'єднуються такі процеси, як вибирання льону, очісування головок і розстилання стрічки для вилежування трести. Все це дає змогу знизити трудові затрати у 6 разів у розрахунку на 1 га посіву, а матеріально-грошові витрати - на 35-40 %, підвищити якість льону-волокна на 2-3 сортономери.

Дуже важливим заходом як для застосування комбайнового способу збирання льону-довгунцю, так і підвищення урожайності й якості льонопродукції є чистота посівів. Щоб знищити бур'яни у посівах льону, застосовують гербіциди.

Підвищення економічної ефективності виробництва картоплі також пов'язане з інтенсифікацією галузі, яка передбачає застосування комплексної механізації на всіх стадіях підготовки ґрунту, садіння бульб, догляду й особливо збирання та сортування врожаю, внесення раціональних доз органічних і мінеральних добрив, використання насіння високоврожайних районованих сортів, запровадження прогресивної технології вирощування та збирання картоплі, її зберігання в типових сховищах і под.

Картопля вимагає освоєння картопляних сівозмін і внесення достатньої кількості органічних і мінеральних добрив. Там, де панує монокультура, рослини частіше зазнають впливу шкідників і хвороб, знижується урожайність і якість бульб, порушується їх стандартність. Дуже важливо дотримуватися оптимальних термінів садіння і догляду за посівами. Дослідження показали, що запізнення з садінням картоплі на 5 днів призводить до зниження урожаю на 20 ц/га, а на 10 днів - на 40 ц/га. Вагомим заходом підвищення економічної ефективності виробництва картоплі є впровадження прогресивної голландської технології, яка передбачає одночасне вирівнювання і розпушування ґрунту та внесення мінеральних добрив. Садіння бульб відбувається на відстані 32 см насінням діаметром 36 мм на глибину 6 см із шириною міжрядь 70 см. Подальшою операцією е після сходове, коли з'являються 2-3 листочки, загортання їх у гребені. Потім ґрунт механічно не обробляється, а лише вживаються заходи боротьби з хворобами та шкідниками. Умовою широкого застосування техніки на виробництві картоплі, а відтак - і підвищення ефективності галузі, є концентрація її вирощування у спеціалізованих підприємствах у найсприятливіших природних умовах, зокрема в сировинних зонах підприємств харчової, крохмале-патокової та спиртової промисловості.

Щоб досягти урожайності бульб 250-300 ц/га, під час садіння картоплі необхідно вносити не менше 40-50 т органічних і 250-300 кг діючої речовини мінеральних добрив у розрахунку на 1 га посіву.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чинники та шляхи зростання ефективності галузі рослинництва“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Ресурси і проблеми вибору в економіці

  • Предмет науки

  • Методологічні засади та методи дослідження

  • Розділ 2. Підприємство як суб'єкт господарювання

  • Правові основи функціонування підприємств

  • Цілі, функції та напрями діяльності підприємств

  • Конкуренція і підприємство

  • Розділ 3. Класифікація, види підприємств та основи підприємницької діяльності

  • Класифікація підприємств

  • Види підприємств

  • Селянське (фермерське) господарство

  • Структура підприємств

  • Розділ 4. Підприємство в сучасній системі господарювання

  • Особливості сільського господарства як галузі

  • Внутрішнє середовище і кінцевий результат діяльності підприємств

  • Допоміжне середовище функціонування підприємств

  • Розділ 5. Матеріально-речові елементи підприємств

  • Поняття й особливості матеріально-технічної бази підприємств

  • Енергетичні ресурси підприємств

  • Механізація та показники використання техніки

  • Можливості забезпечення підприємства технікою

  • Розділ 6. Земельні ресурси підприємств та ефективність їх використання

  • Економічні основи родючості ґрунту

  • Земельні відносини та їх правова основа

  • Види земель і землезабезпеченість підприємств

  • Земельний кадастр

  • Розділ 7. Виробничі потужності підприємств. Основні фонди

  • Класифікація основних фондів

  • Структура основних фондів

  • Знос і амортизація основних фондів

  • Показники та шляхи поліпшення використання основних фондів

  • Розділ 8. Оборотні засоби аграрних підприємств

  • Економічна ефективність використання оборотних засобів

  • Розділ 9. Інвестиції підприємств

  • Джерела, види інвестицій та їх класифікація

  • Лізинг як особлива форма інвестицій

  • Розділ 10. Капітальні вкладення підприємств

  • Джерела капітальних вкладень

  • Методика визначення ефективності капітальних вкладень

  • Розділ 11. Кадри підприємств і зайнятість

  • Зайнятість і безробіття

  • Кадри підприємства

  • Показники та шляхи поліпшення використання трудових ресурсів

  • Розділ 12. Продуктивність праці

  • Поняття, суть і показники продуктивності праці

  • Мотивація й оплата праці

  • Шляхи підвищення продуктивності праці

  • Розділ 13. Витрати виробництва та собівартість продукції підприємств

  • Склад витрат виробництва

  • Класифікація витрат і управління ними на підприємстві

  • Розділ 14. Ціни та ціноутворення на продукцію підприємства

  • Види і система цін на продукцію аграрних підприємств

  • Принципи та методи ціноутворення

  • Ціновий механізм ринкової економіки

  • Розділ 15. Результати діяльності підприємств

  • Валова продукція підприємства

  • Товарна продукція і канали реалізації

  • Розділ 16. Ринкові відносини в аграрному секторі

  • Ринок сільськогосподарської продукції та його регулювання

  • Діяльність підприємств у ринкових умовах

  • Розділ 17. Якість, стандартизація і сертифікація продукції

  • Методи оцінки й управління якістю продукції

  • Стандартизація та сертифікація продукції

  • Розділ 18. Ефективність діяльності аграрних підприємств

  • Показники економічної ефективності діяльності підприємств

  • Рентабельність виробництва

  • Чинники та шляхи зростання ефективності виробництва

  • Розділ 19. Економічне зростання підприємства

  • Суть, поняття та показники інтенсифікації

  • Науково-технічний прогрес і його ефективність

  • Розділ 20. Розширене відтворення та накопичення в підприємствах

  • Відтворення валового продукту, трудових ресурсів і основних фондів

  • Накопичення і споживання

  • Розділ 21. Розміщення, концентрація та спеціалізація виробництва

  • Спеціалізація підприємства

  • Концентрація виробництва

  • Розділ 22. Кооперація в сільському господарстві

  • Кооператив як організаційна форма

  • Кооперативні принципи як носії та регулятори внутрішніх відносин у кооперативі

  • Міжгосподарська кооперація як організаційна форма економічних відносин між підприємствами

  • Розділ 23. Економіка виробництва кормів

  • Економічна оцінка виробництва кормів

  • Розділ 24. Економіка галузей рослинництва

  • Розміщення й ефективність виробництва продукції рослинництва

  • Чинники та шляхи зростання ефективності галузі рослинництва
  • Розділ 25. Економіка галузей тваринництва

  • Розміщення виробництва продукції тваринництва

  • Показники ефективності виробництва продукції тваринництва

  • Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції тваринництва

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ