Земельні відносини та їх правова основа

Економіка підприємств

Від того, кому належить земля, залежить характер земельних відносин. Власність на землю - це система суспільних відносин, яка визначає форму присвоєння землі та результатів її експлуатації. Вона виявляється правом власника володіти, розпоряджатися і користуватися землею та вирощеною на ній продукцією.

Земельна реформа в Україні відбулася в три етапи:

• роздержавлення та приватизація землі;

• паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність аграрних підприємств;

• реструктуризація сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури, засновані на приватній власності на землю.

Ці етапи здійснювалися відповідно до чинного законодавства. Основу реформування аграрних відносин становить Закон України "Про форми власності на землю" від ЗО січня 1992 р., Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. "Про приватизацію земельних ділянок", Укази Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. і "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р.

Ці законодавчі акти визначають власника землі, дають право на її володіння та право розпоряджатися нею. Вони сприяли подальшому перерозподілу земель через оренду, успадкування, купівлю-продаж права на земельну частку (пай), здійснення заставних операцій та ін. Узаконив ці дії прийнятий Закон України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р. Він визначає загальні засади набуття, реалізації та припинення права т оренду земельної ділянки. Наголошується, що орендодавцям! земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України котрі є власниками земельних ділянок, а орендарями земель них ділянок - юридичні або фізичні особи, яким на підстав договору оренди належить право володіння і користуванню земельною ділянкою. Закон подає перелік тих, кого віднесене до орендарів, визначає умови договору оренди землі, порядок його укладання та права й обов'язки суб'єктів орендних відносин. Уперше, в законодавчому акті, дано право власникам землі на здійснення операцій з нею, визначено вид орендної плати за користування земельною ділянкою, регламентовано орендну плату за використання земельних ділянок, що перебувають у державній і комунальній власності.

Доленосним у реформуванні аграрних відносин став Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. Він дає право розпоряджатися земельною часткою (паєм) як власністю. Передбачено запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів передання в оренду земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування. Цим самим вирішено надзвичайно важливе питання, оскільки воно було головним гальмом у створенні нових господарських формувань на орендних засадах.

Згідно з указом, будь-який користувач землі, що не має сьогодні оформлених прав власності на землю або договору оренди, взагалі не може її використовувати й отримувати від цього доходи. В іншому випадку його діяльність визнається незаконною. Названий законодавчий акт регламентував розмір орендної плати за використання земельної частки (паю) визначати за домовленістю сторін у натуральній або грошовій формі, але він не повинен бути меншим ніж 1,5% визначеної, відповідно до законодавства, вартості земельної частки (паю).

У 2001 р. 25 жовтня було прийнято Земельний кодекс. Це законодавчий акт, що регулює земельні відносини в Україні, основу яких становить форма власності на землю з метою раціонального використання й охорони земель. У кодексі зазначено

"Земля в основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" (ст. 1,1). Він ґрунтується на конституційних нормах стосовно забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави з метою раціонального використання й охорони земель, рівності суб'єктів права власності перед законом. У Земельному кодексі сформульовані завдання та принципи земельного законодавства, регламентовані відносини між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами з питань власності на землю. Кодекс визначає повноваження органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування в галузі управління земельними ресурсами, беручи до уваги розмежування земель державної та комунальної власності.

Кодекс закріпив права й обов'язки селян, юридично захищає інтереси селянина як власника та надає йому права безоплатно отримати земельну ділянку у власність. Згідно з кодексом, земля в Україні може перебувати в приватній, комунальній і державній власності. Усі форми власності рівноправні. Суб'єктами права власності на землю є:

• громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

• територіальні громади - на землі комунальної власності;

• держава - на землі державної власності.

Переважає такий засіб набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами, як придбання землі за цивільно-правовими угодами (купівля, продаж, дарування, міна тощо). Іноземні громадяни й особи без громадянства можуть набувати права власності на ділянки ^сільськогосподарського призначення. Кодекс передбачає обмеження набуття права власності на землі сільськогосподарського призначення лише у межах до 100 га. Земельний кодекс забороняв до 2005 р. продавати земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Водночас Земельний кодекс зобов'язує берегти родючість землі, дозволяючи лише її цільове використання, і запроваджує міру відповідальності за порушення земельного законодавства.

Земельний кодекс передбачає оренду земельних ділянок. Оренда землі - це передання її власником у тимчасове користування фізичним або юридичним особам за відповідну плату, яку називають орендною. Право на оренду землі мають громадяни, підприємства, установи й організації України, а також іноземні держави, іноземні юридичні особи, спільні підприємства за участю іноземних інвесторів. Орендні відносини виникають між орендодавцями й орендарями. Вони юридично оформляються договором про оренду, де передбачено її термін, розмір орендної плати, форму і термін виплати, штрафні санкції за порушення договірних зобов'язань і под. Принциповим питанням орендних відносин є визначення орендної плати. її рівень залежить від низки чинників: якості земельної ділянки, її місцерозташування, ціни на сільськогосподарську продукцію, що виробляється на орендованій землі. Орендну плату можна вносити грошима або часткою виробленої сільськогосподарської продукції. Орендареві вигідніше виплачувати фіксовану орендну плату грішми, оскільки за цієї умови весь додатковий прибуток від одержаної продукції, внаслідок зростання ціни на неї, залишається в його розпорядженні. Орендар може зазнавати ризику в випадку зниження врожайності через несприятливі погодні умови.

Прийнятий Земельний кодекс сприяє прискоренню темпів розвитку орендних відносин на землі, зростанню кількості орендодавців і площі орендованих сільськогосподарських угідь, а це, в свою чергу, сприяє формуванню та розвитку ринку оренди землі.

Дещо інша ситуація у становленні ринку купівлі-продажу сільськогосподарських земель. Ринкова економіка ґрунтується на товарно-грошових, комерційних відносинах, де ринок капіталів, предметів споживання і послуг, засобів виробництва, в тому числі й землі, є обов'язковим. В Україні визнано інститут приватної власності на землю. І це визнання та реалізація приватної власності на землю - крок до формування ринку землі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Земельні відносини та їх правова основа“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Ресурси і проблеми вибору в економіці

  • Предмет науки

  • Методологічні засади та методи дослідження

  • Розділ 2. Підприємство як суб'єкт господарювання

  • Правові основи функціонування підприємств

  • Цілі, функції та напрями діяльності підприємств

  • Конкуренція і підприємство

  • Розділ 3. Класифікація, види підприємств та основи підприємницької діяльності

  • Класифікація підприємств

  • Види підприємств

  • Селянське (фермерське) господарство

  • Структура підприємств

  • Розділ 4. Підприємство в сучасній системі господарювання

  • Особливості сільського господарства як галузі

  • Внутрішнє середовище і кінцевий результат діяльності підприємств

  • Допоміжне середовище функціонування підприємств

  • Розділ 5. Матеріально-речові елементи підприємств

  • Поняття й особливості матеріально-технічної бази підприємств

  • Енергетичні ресурси підприємств

  • Механізація та показники використання техніки

  • Можливості забезпечення підприємства технікою

  • Розділ 6. Земельні ресурси підприємств та ефективність їх використання

  • Економічні основи родючості ґрунту

  • Земельні відносини та їх правова основа
  • Види земель і землезабезпеченість підприємств

  • Земельний кадастр

  • Розділ 7. Виробничі потужності підприємств. Основні фонди

  • Класифікація основних фондів

  • Структура основних фондів

  • Знос і амортизація основних фондів

  • Показники та шляхи поліпшення використання основних фондів

  • Розділ 8. Оборотні засоби аграрних підприємств

  • Економічна ефективність використання оборотних засобів

  • Розділ 9. Інвестиції підприємств

  • Джерела, види інвестицій та їх класифікація

  • Лізинг як особлива форма інвестицій

  • Розділ 10. Капітальні вкладення підприємств

  • Джерела капітальних вкладень

  • Методика визначення ефективності капітальних вкладень

  • Розділ 11. Кадри підприємств і зайнятість

  • Зайнятість і безробіття

  • Кадри підприємства

  • Показники та шляхи поліпшення використання трудових ресурсів

  • Розділ 12. Продуктивність праці

  • Поняття, суть і показники продуктивності праці

  • Мотивація й оплата праці

  • Шляхи підвищення продуктивності праці

  • Розділ 13. Витрати виробництва та собівартість продукції підприємств

  • Склад витрат виробництва

  • Класифікація витрат і управління ними на підприємстві

  • Розділ 14. Ціни та ціноутворення на продукцію підприємства

  • Види і система цін на продукцію аграрних підприємств

  • Принципи та методи ціноутворення

  • Ціновий механізм ринкової економіки

  • Розділ 15. Результати діяльності підприємств

  • Валова продукція підприємства

  • Товарна продукція і канали реалізації

  • Розділ 16. Ринкові відносини в аграрному секторі

  • Ринок сільськогосподарської продукції та його регулювання

  • Діяльність підприємств у ринкових умовах

  • Розділ 17. Якість, стандартизація і сертифікація продукції

  • Методи оцінки й управління якістю продукції

  • Стандартизація та сертифікація продукції

  • Розділ 18. Ефективність діяльності аграрних підприємств

  • Показники економічної ефективності діяльності підприємств

  • Рентабельність виробництва

  • Чинники та шляхи зростання ефективності виробництва

  • Розділ 19. Економічне зростання підприємства

  • Суть, поняття та показники інтенсифікації

  • Науково-технічний прогрес і його ефективність

  • Розділ 20. Розширене відтворення та накопичення в підприємствах

  • Відтворення валового продукту, трудових ресурсів і основних фондів

  • Накопичення і споживання

  • Розділ 21. Розміщення, концентрація та спеціалізація виробництва

  • Спеціалізація підприємства

  • Концентрація виробництва

  • Розділ 22. Кооперація в сільському господарстві

  • Кооператив як організаційна форма

  • Кооперативні принципи як носії та регулятори внутрішніх відносин у кооперативі

  • Міжгосподарська кооперація як організаційна форма економічних відносин між підприємствами

  • Розділ 23. Економіка виробництва кормів

  • Економічна оцінка виробництва кормів

  • Розділ 24. Економіка галузей рослинництва

  • Розміщення й ефективність виробництва продукції рослинництва

  • Чинники та шляхи зростання ефективності галузі рослинництва

  • Розділ 25. Економіка галузей тваринництва

  • Розміщення виробництва продукції тваринництва

  • Показники ефективності виробництва продукції тваринництва

  • Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції тваринництва

  • СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ