Кінцевий фінансовий та економічний результат підприємства залежить від обсягу та якості реалізованої продукції. Збут сільськогосподарської продукції - це багатогранна економічна активність підприємства на шляху від виробника до споживача. Реалізація сільськогосподарської продукції значною мірою залежить від фізичної якості сільськогосподарської сировини, готових продуктів харчування, цілеспрямованих затрат сільськогосподарського виробника, територіального поділу виробників і споживачів сільськогосподарської продукції й затрат у галузях переробки і торгівлі.
Якщо, наприклад, реалізація картоплі, овочів, яєць, фруктів може здійснюватися в напрямі від виробника до споживача, то інші види продукції, щоб бути готовими до споживання як продукт харчування, потребують промислової доробки або переробки. їх шлях ускладнюється тим, що між виробником і споживачем з'являється заготівельна (посередницька) організація, переробна і торговельна структура, котрі виконують ще й функції збереження та доведення продукції до якості, яка б задовольняла споживача.
Збуту сільськогосподарської продукції приділяють особливу увагу, товаровиробники, оскільки від нього залежать обсяги отримання прибутків підприємствами. А якщо дотримуватись дилеми "виробляти те, що легко продається", то від збуту значно залежать і обсяги виробництва певного виду продукції.
В умовах ринкової економіки став іншим характер виробничо-економічних зв'язків між виробниками і споживачами: централізоване планування та розподіл змінили ринкові відносини, орієнтовані на обопільну вигоду. Саме в цих умовах чільне місце посідає вміння виробників вигідно реалізувати продукцію, враховуючи те, що провідна роль у формуванні виробничо-збутової діяльності належить споживачеві. Кожен виробник орієнтує діяльність на прибуток, одержання якого пов'язане з необхідністю виготовлення продукції та послуг, яких потребує споживач.
Залежно від виду продукції, її корисності можуть мати місце одно-, дво- і багаторівневі зв'язки між виробником і споживачем. Однак незалежно від кількості рівнів, через високі трансакційні витрати та за всіх інших рівних умов, товаровиробнику вигідніше передати частину виробленої продукції для реалізації посередникам. Особливо це стає корисним для багатогалузевого підприємства, оскільки в такий спосіб підприємство-виробник зменшує також втрати від псування продукції та витрати на її зберігання.
Основна мета виробника - отримання сталого прибутку, який є визначальним показником у його виробничо-фінансовій діяльності. Величина прибутку значно залежить і може бути збільшена як за рахунок внутрішніх резервів, так і за рахунок вибору кращого каналу реалізації.
Канали реалізації - шлях продукції від виробника до споживача, що забезпечується різними учасниками, або це сукупність юридичних і фізичних осіб, які є посередниками збуту, беруть на себе або передають іншому право власності на той чи інший продукт. Усе це забезпечується системою організаційних, технологічних та інших процесів із використання різних способів і каналів реалізації. Внаслідок їх взаємодії продукція надходить від виробника до споживача (рис. 15.3).
Залежно від кількості їх участі канали можуть бути прямими та непрямими. Переміщення товару прямими каналами відбувається без участі посередника, а безпосередньо від виробника до споживача на торговому ринку, через власну торговельну мережу виробника. Це також може бути реалізація
Рис, 15.3. Канали реалізації сільськогосподарської продукції
підприємствам, котрі здатні комплексно переробляти і реалізовувати кінцевий продукт споживачам (наприклад, хлібопекарні підприємства, які можуть здійснювати прямі закупки необхідної сировини безпосередньо у сільськогосподарських товаровиробників, минаючи переробні підприємства).
Реалізація сільськогосподарської продукції за прямими каналами надзвичайно вигідна. Внаслідок того, що за цієї форми менша кількість суб'єктів причетна до збуту продукції, зменшуються витрати і відповідно можна встановити нижчу ціну на завершальному етапі її реалізації, що забезпечує вищу конкурентоспроможність продукції. Такий спосіб реалізації доступний для всіх суб'єктів господарювання. Однак, пряма реалізація можлива лише за умови стабільних угод із певними споживачами, наявності власної мережі магазинів або орендованих для цього приміщень.
Непрямі канали реалізації, коли між виробником і споживачем з'являються посередники. Ними можуть бути державні організації, споживча кооперація, фірми, переробні підприємства, біржі, випадкові посередники - юридичні, фізичні особи та ін. Названі канали є наслідком невлаштованості й відсутності складських приміщень, холодильних установок тощо у виробників і впливу великих затрат на їх експлуатацію. Малодоступними для фермерських і особистих селянських господарств (тай невеликих сільськогосподарських підприємств) залишаються такі канали збуту, як супермаркети, заклади громадського харчування, спеціалізовані магазини, ринки.
Зруйнування державної системи заготівель і споживчої кооперації у період становлення ринкових відносин спричинило широке зародження випадкових посередників на селі в процесі реалізації сільськогосподарської продукції. За наявності випадкового посередника, виробник сільськогосподарської продукції економить час, який в умовах виробництва дуже необхідний і спрямовується на виконання важливих сільськогосподарських робіт осіннього циклу. Всі трансакційні витрати бере на себе випадковий посередник, а ризик від реалізації сільськогосподарської продукції та від можливих збитків унаслідок зниження цін на продовольчому ринку через існуючу тут кон'юнктуру знімається із виробника. Посередники з'явилися на аграрному ринку як проміжний ланцюжок між виробником і кінцевими споживачами. Це могли бути юридичні або фізичні особи.
Основні причини появи посередників:
• вивільнення засобів виробника для розвитку його виробництва;
• вивільнення виробника від невластивих йому функцій;
• зниження ризиків, пов'язаних з продажем продукції;
• наявність у посередників фахових навичок торгівлі, які знають кон'єктуру ринку та мають налагоджені зв'язки з покупцями.
На початку формування ринкових відносин у сільському господарстві окремі посередницькі структури непорядною діяльністю зробили свій негативний внесок у поглиблення фінансової кризи сільськогосподарських підприємств. У зв'язку з тим, що значна частина виробників не змогла відразу пристосуватися до ринкових умов господарювання, посередники, котрі працювали прямо зі сільгоспвиробниками, закуповували у них продукцію за заниженими цінами. Це призводило до збагачення чисельної групи невеликих фірм і банкрутства товаровиробників, але вони змушені були передавати частину виробленої продукції посередникам.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Товарна продукція і канали реалізації“ на сторінці 2. Приємного читання.
