Розділ «ТЕМА 4. БЮДЖЕТНЕ ПЛАНУВАННЯ»

Наступним аргументом противників застосування індивідуальних норм при кошторисному планування є те, що, як вони вважають, надмірна регламентація перешкоджає плануванню ресурсів, виключає його варіантність, стримує стимули ефективного використання трудових, матеріальних та інших ресурсів і в кінцевому результаті стримує розвиток відповідних галузей соціальної сфери. Далі вони роблять висновок, що головним показником цього є різке погіршення якості послуг соціальної сфери, які вона надає населенню (охорона здоров'я, освіта, культура і т. д.). Все є якраз навпаки. Сьогодні не можна говорити про варіантність, чи якісь стимули, коли при фінансуванні бюджетних установ нині виділяються гроші тільки на заробітну плату, і то не в повному обсязі. При однакових укрупнених нормах видатків, скажемо на 1 учня, директор школи, що знаходиться в аварійному приміщенні, не має власної бібліотеки, парт, столів, стільців, не кажучи про персональні комп'ютери або інші новітні технічні засоби навчання, не буде мати такі ж варіанти вибору (чи маневрування), як директор заново збудованої, з міцною матеріально-технічною базою школи. Якраз ці укрупнені норми видатків створюють нерівні для них умови господарювання. Можна привести інші приклади негативного впливу однакових укрупнених норм витрат на погіршення якості послуг. Так, наприклад, при однакових нормах витрат на 1 учня за рахунок різної кількості учнів у класі частка окремих елементів витрат буде дуже коливатися. Наприклад, якщо у класі навчання 16 дітей, то виділена сума видатків з розрахунку на 1 учня, може навіть не вистачити на заробітну плату вчителя, тоді коли при наповнені класу 40 учнів частка зарплати буде незначною і фінансові можливості керівника такої школи будуть значно більші, порівняно з першим. Таким чином, застосування укрупненої норми витрат призведе до створення нерівних умов господарювання керівникам однакових рівнів, що не відповідає вимогам ринку.

Серед інших аргументів прихильників використання у кошторисному планування укрупнених норм хочемо виділити як позитивне, на їхню думку, здатність даного методу створювати можливість активізації пошуку додаткових джерел задоволення потреб у розвитку та функціонуванні установ соціальної сфери. Інакше кажучи, керівники установ не повинні розраховувати на державу, не чекати бюджетних коштів, а шукати самостійно додаткові джерела, їх спрямовувати на фінансування основної діяльності, бо вміння заробляти гроші – це основна функція ринку. Така аргументація є надто помилковою. Відповідно до Конституції України держава має забезпечувати соціальні потреби своїх громадян на рівні соціальних стандартів. Це гарантування здійснюється за допомогою бюджетного фінансування сфери соціально- культурних послуг та соціального захисту населення. Тому установи соціальної сфери не повинні шукати де і як заробити гроші на своє утримання, а займатися безпосередньо якісним виконанням своїх функцій (навчати, лікувати тощо), а держава зобов'язана профінансувати такі установи своєчасно і у повному обсязі. Посилання теоретиків і практиків на те, що у державі не вистачає на це грошей, є безпідставними, так як наука має займатися вирішенням глобальних проблем з врахуванням об'єктивних економічних законів і закономірностей, а не "латанням дир" (це – завдання уряду, якому виборці демократичної держави довірили керівництво економікою), тобто розробкою стратегічних напрямів розвитку, яких за 24-річне існування Української держави ніхто не спромігся навіть окреслити. При бажанні уряд зміг би всі питання фінансування вирішити без будь-яких проблем.

З метою удосконалення бюджетного нормування доцільно забезпечити науково-обґрунтоване визначення і використання у бюджетному процесі трьохрівневих груп норм та нормативів: третій рівень (бюджетні установи та конкретні види видатків) – індивідуальних норм; другий рівень (галузевий) – комбінованих та укрупнених норм; перший рівень (територіальний) – фінансових нормативів бюджетної забезпеченості. Робота по удосконаленню бюджетного нормування має вестися на першому і третьому рівнях.

На базовому (третьому) рівні з боку держави доцільно переглянути найближчим часом всі індивідуальні норми видатків (ставки заробітної плати, надбавки, доплати, норми витрат на харчування, медикаменти, опалення, освітлення тощо).

На першому рівні доцільно розробити методику, яка б дала можливість науково обґрунтувати та коригувати фінансові нормативи бюджетної забезпеченості з врахуванням обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію відповідних бюджетних програм, а також інших факторів, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг. Однак, у першу чергу такі нормативи мали б відповідати реальним потребам конкретних груп установ у бюджетних ресурсах.

Методологічні підходи до визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості повинні базуватися на: уточненні сфери застосування нормативу; обґрунтуванні розрахункового показника, на який рекомендується встановлювати норматив; визначенні розрахункової бази для нормативу; розробці методики розрахунку нормативу; встановленні порядку уточнення нормативу залежна від всіх чинників, які впливають на його величину; визначенні переліку конкретних виконавців, на які покладена відповідальність за об'єктивність встановлення нормативів та міри відповідальності; розробці стабільної нормативної бази, яка б регулювала порядок визначення та коригування фінансових нормативів бюджетного забезпечення.

Сферою застосування фінансових нормативів бюджетного забезпечення мають бути: делеговані повноваження. Виконання власних повноважень та їхнє фінансове забезпечення доцільно здійснювати індивідуально з урахуванням конкретних чинників; поточні видатки. По капітальних видатках такі нормативи розраховувати недоцільно, оскільки ці нормативи не можуть бути об'єктивними і враховувати конкретні умови бюджетного забезпечення відповідних розпорядників коштів. Встановлення обсягів капітальних видатків теж доцільно здійснювати в індивідуальному порядку.

Процес визначення розрахункової бази для фінансових нормативів бюджетного забезпечення та розрахунку нормативів вимагає особливих підходів з урахуванням напрямів і видів видатків, рівня бюджету, з якого вони будуть фінансуватися та інших чинників.

При встановленні величини нормативу по видатках на управління розрахунковою базою доцільно приймати обсяг видатків на утримання одного органу місцевого самоврядування залежно від рівня управління. Такий обсяг найкраще визначати методом прямого розрахунку, взявши за базу типопредставник кожного рівня управління. На основі нормативних штатів, ставок заробітної плати, оперативних показників та норм видатків можна визначити оптимальну потребу у бюджетних коштах відповідних органів самоврядування, обсяг яких можна приймати за розрахункову базу. Показники чисельності населення доцільно використовувати при уточненні (коригуванні) видатків на управління.

Розрахунок обсягу видатків на охорону здоров'я доцільно здійснювати на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, визначених з урахуванням середньої потреби у коштах для лікування та профілактики однієї людини. Для жителів сільської місцевості в обов'язковому порядку необхідно враховувати потреби у бюджетних коштах для утримання фельдшерсько- акушерських пунктів.

При визначенні обсягу видатків на освіту замість нормативу видатків на одного учня пропонуємо використовувати норматив видатків, на один клас, одну групу продовженого дня у розрізі шкіл I, II та III ступеня.

Для розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості одного класу розрахунковою базою було б доцільним використовувати обсяг витрат, визначений на основі кошторису типопредставника школи I, II і III ступеня.

При складанні такого кошторису доцільно передбачити наявність у школі по одному класу з першого по останній з наповненням 30 учнів, враховувати встановлений обсяг навантаження, чинну систему оплати праці, оптимальне співвідношення педагогічного персоналу, середній рівень матеріальної бази, нормативні оперативні показники, чинні норми видатків, а також інші чинники, які впливають на потребу у коштах для утримання школи. Тільки така база може вважатися оптимальною для розрахунку нормативів. Визначивши відповідний обсяг видатків по такому типопредставнику і розподіливши їх між класами I, II та III ступеня загальноосвітньої школи, можна розрахувати середню величину витрат на один клас кожного ступеня, який доцільно приймати за фінансовий норматив бюджетної забезпеченості.

При визначенні видатків на культуру, фізичну культуру і спорт фінансові нормативи повинні враховувати потребу кожного сільського населеного пункту у культурно-освітніх установах (клуб чи будинок культури, бібліотека, спортивний майданчик). Потребу у видатках на ці цілі можна визначати виходячи з оперативних показників, штатів, ставок зарплати, норм видатків по кожній установі окремо на базі типопредставника.

Фінансові нормативи по видатках на житлово-комунальне господарство мали б враховувати потребу міст у заходах екологічного характеру.

У цілому процес визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості доцільно базувати не на показниках видатків за попередній період, а на результатах конкретних розрахунків з урахуванням усіх чинників, які впливають на їхню величину.

У розрахунках фінансових нормативів мали б брати участь усі міністерства, відомства, інші центральні установи, а також органи місцевого самоврядування. Міністерство фінансів України на основі пропозицій цих органів могло б реальніше встановити величину даних нормативів, що позитивно відобразилось би на бюджетному плануванні. Левову частку роботи, пов'язаної з обґрунтуванням нормативів бюджетної забезпеченості, міг би виконувати науково-дослідний фінансовий інститут Міністерства фінансів

України, який має для цього необхідні висококваліфіковані кадри, інформаційну та матеріальну базу.