Розділ «Тема 16. Державна підтримка та розвиток зовнішньоекономічної діяльності країни»

У свою чергу, рахунок поточних операцій поділяється на три широкі категорії: товари та послуги (нефакторні), надходження від факторних послуг і поточні перекази. Поточний рахунок відображає операції з реальними ресурсами (товарами, послугами, доходами), а рахунок руху капіталу показує фінансування руху потоків реальних ресурсів. При цьому трансферти включаються у поточний рахунок, оскільки є балансуючими статтями за поточними операціями, а не формою їх фінансування. Сальдо платіжного балансу за поточними операціями дорівнює сумі сальдо торговельного балансу (експорт-імпорт) і сальдо "невидимих операцій" (послуги, некомерційні операції, включаючи прибутки і платежі за інвестиціями, а також трансферти).

Рахунок руху капіталу та фінансів включає в частині рахунку руху капіталу тільки перекази капіталу (але не інвестиції) і операції з іншими активами невиробничого та нефінансового характеру (такі, як патенти та авторські права). Вся інша маса операцій з фінансовими активами та зобов'язаннями (інвестиціями та резервними активами) включається в рахунок фінансів. Рахунок руху капіталу (капітальні статті) використовує класифікацію за типом капіталу (прямі та портфельні інвестиції, інший капітал і резерви), традиційний розподіл на довгострокові активи (фінансові вимоги резидентів до нерезидентів) і пасиви (фінансові вимоги нерезидентів до резидентів), а також розведення відповідно до інституціональної належності (державні органи, фінансова влада, інші банки та ін.). Інші інвестиції - залишкова категорія, в якій враховують капітал, що не увійшов до складу прямих і портфельних інвестицій і резервів. Сюди належать комерційні кредити постачальників, аванси, прострочені платежі, а також довгострокові кредити МВФ.

До резервних активів належать певні активи - державний золотий запас (монетарне золото), резервна позиція країни в МВФ, активи в іноземній валюті та інші активи, які перебувають в розпорядженні центральних грошово-кредитних органів для цілей регулювання платіжного балансу. Важливим аспектом угрупування статей і визначення сальдо платіжного балансу є визначення відмінностей між основними та балансуючими статтями. Згідно з сучасною концепцією МВФ сальдо балансу за поточними операціями та капітальними статтями (за винятком офіційних резервів) класифікується як підсумковий баланс, який урівноважується операціями з офіційними резервами. Крім резервних активів, у аналітичних цілях (в рамках так званого аналітичного подання платіжного балансу) до балансуючих статей можуть бути віднесені операції в межах так званого виняткового фінансування дефіциту платіжного балансу. У цьому разі фінансування дефіциту платіжного балансу складається зі змін резервних активів, з прострочених і перенесених платежів з обслуговування зовнішнього боргу та використання зарубіжних позик органами державного управління.

Платіжний баланс відповідно до принципів побудови повинен бути збалансованим. У структурі загального платіжного балансу виділяють:

1) сальдо торговельного балансу, тобто різницю між експортом та імпортом товарів (без урахування послуг); воно може бути негативним і позитивним. Оцінку позитивному або негативному сальдо можна дати тільки після аналізу чинників, які його зумовили. Наприклад, якщо негативне сальдо (це результат скорочення експорту), то можна говорити про зниження конкурентоспроможності національних товарів і економіки взагалі. А якщо негативне сальдо Викликане зростанням імпорту внаслідок припливу прямих інвестицій у країну, то це позитивний результат, спрямований на зміцнення національної економіки;

2) сальдо балансу за поточними операціями - основне сальдо платіжного балансу, за яким визначають потребу країни у фінансуванні. Позитивне сальдо поточного платіжного балансу означає, що країна є кредитором щодо інших держав та інвестує частину національних заощаджень за кордоном замість того, щоб нарощувати внутрішнє накопичення капіталу. Негативне сальдо означає дефіцит за поточними операціями, тобто країна є боржником, зобов'язаним платити за імпорт товарів і послуг та фінансувати трансферти;

3) сальдо руху капіталу та фінансів показує фінансування потоку реальних ресурсів;

4) сальдо балансу офіційних розрахунків включає всі статті, крім статті "Резервні активи" і служить підсумковим (загальним) сальдом платіжного балансу. Це сальдо показує збільшення (зменшення) ліквідних вимог до країни з боку нерезидентів або збільшення (зменшення) офіційних резервів країни (в іноземних ліквідних активах), тобто мобільність активів балансів, що забезпечує своєчасну оплату їх зобов'язань. Ліквідні активи - це цінні папери, особливо державні. їх можна легко та без істотних втрат обміняти на гроші.

Негативне сальдо балансу офіційних ресурсів свідчить про збільшення зобов'язань країни перед іншими державами або скорочення резервів (за фіксованих валютних курсів). Отже, стабільне позитивне сальдо балансу за поточними операціями зміцнює національну валюту, дає змогу говорити про надійну фінансову базу для вивезення капіталу з країни. Стабільно негативне сальдо ослаблює позиції національної валюти та змушує країну залучати іноземний капітал.

Якщо приплив іноземного капіталу здійснюється через додаткові державні та приватні банківські позики (а не через довгострокові підприємницькі інвестиції, прямі та портфельні), то це призводить до зростання зовнішніх зобов'язань, що швидко збільшує зовнішній борг і країна починає жити в кредит. Різке збільшення позитивного сальдо за поточними операціями призводить до зростання грошової маси, стимулюючи інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо викликає падіння обмінного курсу, що негативно впливає на зовнішньоекономічні операції країни (вносячи плутанину). Основна мета державного регулювання платіжного балансу полягає у забезпеченні рівноваги платіжного балансу, яка заснована на відсутності дефіциту поточного платіжного балансу. Значне коливання сальдо балансу за поточними операціями негативно позначається на економіці всієї країни.

До основних методів регулювання платіжного балансу належать:

1) прямий контроль через: регламентацію імпорту (кількісне обмеження на ввезення); митні та інші збори; заборону або обмеження на перекази за кордон доходів за іноземними інвестиціями і грошовими трансфертами приватних осіб; різке скорочення безвідплатної допомоги; вивезення коротко- та довгострокового капіталу;

2) дефляція (тобто боротьба з інфляцією), що веде до поліпшення стану платіжного балансу. При цьому необхідно враховувати наслідки дефляції для України: зниження обсягів виробництва; зниження обсягів інвестицій і доходів; скорочення імпорту; зростання резервів із метою збільшення обсягу експорту.

За умов дефляції підвищується реальна процентна ставка, що залучає в країну короткостроковий капітал (за умови розвиненої банківської системи і низького політичного ризику), тоді:

а) дефляція скорочує обсяг експорту та збільшує обсяг імпорту;

б) підвищує обмінний курс національної валюти, поліпшуючи умови імпортерів;

в) для експортерів високий курс національної валюти означає, що при обміні експортної виручки вони отримають менше національної валюти;

3) зміни обмінного курсу допомагають органам державної влади регулювати рівновагу платіжного балансу. Розрізнюють стисло-, середньо- та довгостроковий вплив змін в обмінному курсі на платіжний баланс. У середньо- та довгостроковому плані девальвація (зниження курсу однієї валюти щодо інших валют) трохи скорочує національний імпорт, а ревальвація значно збільшує його обсяг. Зміна обмінного курсу слабо відбивається на ввезенні довгострокового капіталу та значно відображається на ввезенні короткострокового капіталу. Ввезення капіталу збільшується перед можливою ревальвацією, а після ревальвації збільшується вивезення капіталу. Ревальвація - підвищення курсу національної валюти щодо інших валют шляхом збільшення золотого змісту грошових одиниць. Здійснюється державою в офіційному порядку.

16.3. Формування зовнішньоекономічної політики держави

Зовнішньоекономічна політика держави спрямована на формування раціональних зовнішньоекономічних зв'язків і використання їх для зміцнення потенціалу країни. Напрями зовнішньоекономічної політики країни у перехідний період відрізняються від напрямів зовнішньоекономічної політики в період розвитку економіки. Державна зовнішньоторговельна політика здійснюється через застосування митно-тарифного та нетарифного регулювання. Митно-тарифне регулювання означає застосування імпортних та експортних тарифів і зборів. Нетарифне регулювання передбачає використання квотування, ліцензування та інших зовнішньоторговельних операцій. Квотування експортно-імпортних операцій - це кількісні обмеження на ввезення та вивезення, які вводять на певний термін щодо окремих товарів (послуг), країн і груп країн. Порядок квотування встановлюють в законодавчому порядку. Ліцензія це офіційний документ, який дає право на здійснення експортно-імпортних операцій протягом встановленого терміну.