Розділ «Тема 1. СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ І РОЛЬ БЮДЖЕТУ ДЕРЖАВИ»

По-перше, правила, які вимагають збалансованості бюджету або фіксованої граничної величини бюджетного дефіциту. Вони включають: повне збалансування всіх доходів і видатків або обмеження бюджетного дефіциту визначеною часткою ВВП; збалансування тільки поточних фондів і видатків (притому, що позики дозволяються для фінансування капіталовкладень). По-друге, правила, які стосуються позик, зокрема певного обмеження внутрішніх державних позик відносно попередніх державних доходів і видатків. По-третє, правила, що стосуються розмірів державного боргу чи резервів. Вони включають обмеження величини валової (або чистої) заборгованості відносно ВВП, а також визначення величини резервів позабюджетних фондів (наприклад, фондів соціального страхування) у вигляді частки щорічних соціальних виплат.

Чи мають переваги "правила" перед дискреційною політикою? На думку багатьох сучасних макроекономістів, ці переваги полягають насамперед у тому, що норми, затверджені законодавчо або прийняті як свого роду "суспільний договір", здатні ліквідувати негативні сторони діяльності демократично вибраних урядів, схильних під тиском електорату витрачати більше, ніж це дозволяють доходи, у такий спосіб нагромаджуючи борги і перекладаючи тягар їх виплат на майбутні покоління. Разом з тим вони вказують і на недоліки такої бюджетної політики, яка не дає можливості гнучко реагувати на різноманітні порушення економічної стабільності.

Прикладом практичного втілення подібних "правил" у життя є Європейський Союз, де податково-бюджетна політика на відміну від грошово-кредитної залишається під контролем самих держав - членів ЄС. Проте запитання "Як забезпечити бюджетну дисципліну, зберігаючи при цьому певну гнучкість?" перебуває в центрі уваги теоретиків макроекономістів і практиків. Вирішувати його почали після Маастрихтських угод, а потім окремі позиції були розширені в Пакті стабільності (1999 р.). Маастрихтські угоди вимагали від країн, які бажали стати учасниками ЄС, зниження бюджетного дефіциту до 3 % ВНП. Передбачалося, що такий розмір дефіциту здатний виконувати роль автоматичного стабілізатора в разі погіршення економічної кон'юнктури в будь-якій із країн. Більш чітко ці правила були зафіксовані в Пакті стабільності, який висував суворіші вимоги щодо бюджетного дефіциту. Згідно з Пактом усі країни ЄС повинні були прагнути до збалансування бюджету або навіть його профіциту. Водночас Пакт передбачав, що до країн, у яких дефіцит бюджету, що перевищує 3 %, викликаний скороченням ВВП на 2 % і більше, тобто в умовах економічного спаду, санкції застосовуватися не будуть. Отже, цим визнавалася антикризова роль бюджету в умовах спаду, хоча термін дії даного правила обмежувався двома роками, за умови, що уряди застосовують й інші корегувальні засоби.

Кінець ХХ і початок ХХІ ст. відзначений глибокими й тривалими економічними та фінансовими кризами (1998 р., 2001-

2003 рр., 2008-2011 рр.), які настали після періоду тривалого зростання, і в цих умовах уряди розвинутих країн задіяли весь наявний інструментарій антикризової політики, починаючи з бюджетної і закінчуючи грошово-кредитною. Це посилило увагу до проблем макрофінансової стабілізації та до кейнсіанського інструментарію макроекономічного регулювання. На думку американського економіста Дж. Тобіна, ідеї Дж . Кейнса переживуть усі контрреволюції, а той синтез, який виникає під їх впливом, буде більш придатним теоретично, ніж неокласичний синтез. Сам учений зробив великий внесок у розвиток цього синтезу, модернізувавши окремі концепції Дж. Кейнса. Насамперед він доповнив аналіз інвестиційної функції Кейнса й установив, що рівень інвестицій залежить від співвідношення оцінки вартості фізичного капіталу фірми на фондовому ринку і поточних витрат заміщення вибору цього капіталу. Відповідний коефіцієнт в економічній літературі відомий як показник Тобіна".

У рамках теорії портфеля цінних паперів Дж. Тобін розвинув кейнсіанську теорію "переваг ліквідності" (тобто прагнення до збереження багатства у формі грошової готівки або активів, здатних швидко перетворюватися в таку готівку). На думку вченого, кожній ситуації відповідає оптимальна структура портфеля активів. Грошово-кредитна і бюджетна політика, впливаючи на вибір структури активів, справляє вплив і на реальні зміни економічної системи - на інвестиції, заощадження, споживання. Ідея "портфельного підходу" до аналізу економічних процесів і можливості впливу на них економічної політики уряду розходилась із сучасними неокласичними теоріями (у тому числі з монетаризмом), які доводили неефективність державної макроекономічної політики.

Значну увагу Дж. Тобін приділяє і проблемам жорсткості, тобто незначної реакції заробітної плати на зміни економічної кон'юнктури. Цей факт, на його думку, є однією з головних причин недовіри до гіпотези раціональних очікувань, відповідно до якої, передбачаючи зміни в економічній політиці держави у бік розширення попиту, працівники начебто спроможні швидко збільшити свої доходи, зводячи нанівець намагання уряду і перетворюючи ці доходи всього лише в черговий виток підвищення цін. На думку Дж. Тобіна, жорсткість заробітної плати дає можливість використовувати кейнсіанські рецепти регулювання ефективного попиту з метою зниження безробіття і подолання економічних спадів.

Найбільшого значення Дж. Тобін надавав грошово-кредитній політиці як головному інструменту стабілізації. Ця політика має ставити перед собою макроекономічні завдання щодо стабілізації економіки в цілому. На його думку, будь-які операції центрального банку не просто змінюють зміст грошової одиниці (номіналістичний ефект). Вони викликають зміну структури портфеля активів унаслідок того, що одні активи (облігації) обмінюються на інші (готівкові гроші), з тим аби інвестор зміг придбати інші активи, які приносять дохід. Але ці зрушення у структурі грошових активів зачіпають і весь спектр реальних параметрів: процентних ставок, обмінного курсу, заощаджень, інвестицій, темпів інфляції тощо.

Отже, практика активних пошуків виходу із сучасних криз не підтверджує вердикту, відповідно до якого антициклічна монетарна і фіскальна політика зазнали фіаско. Економічна система зазвичай змінна і складна, тому в бюджетній політиці не можна механічно покладатися на фіксовані орієнтири і правила (які пишуться монетаристами)1. Ці правила мають змінюватися в інтересах досягнення фундаментальної мети. У сучасних умовах координації потребує грошово-кредитна політика центрального банку і фіскальна політика уряду, які мають діяти як одне ціле, а не протистояти одна одній. При цьому уряди країн мають координувати макроекономічну політику, яку вони проводять.

1.5. Бюджетне законодавство та його розвиток в Україні

Нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, відповідно до ст. 4 Бюджетного кодексу України є:

1) Конституція України;

2) Бюджетний кодекс України;

3) Закон про Державний бюджет України;

4) інші закони, що регулюють бюджетні відносини, передбачені ст. 1 Бюджетного кодексу України;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України та інших законів України;

6) нормативно-правові акти органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу;

7) рішення про місцевий бюджет;

8) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного кодексу.

Першою в системі нормативно-правових актів, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є Конституція. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.