Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ

Екологічне управління

• 12. Принцип взаємної відповідальності. З одного боку, додержання всіх прав фізичних та юридичних осіб, пов'язаних із водою, забезпечується законом; з іншого — ці особи несуть юридичні й моральні зобов'язання щодо свого внеску в охорону вод і збереження водних ресурсів.

• 13. Принцип локалізації. Місцеві проблеми, потреби та знання відображуються в усіх рішеннях про управління водами.

• 14. Принцип делегування повноважень. Рішення приймаються на найнижчому з можливих рівнів.

Наведені принципи стосуються не лише водного середовища, а й узагалі всіх компонентів басейнової екосистеми. Обмеження басейнового управління тільки водогосподарськими функціями не відповідає Цим європейським принципам.

Зазначимо, що серед країн, які мають значний досвід впровадження басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод і відновленням водних ресурсів, можна назвати Чехію, Великобританію. А найбільш характерним зразком впровадження басейнових систем управління, його організаційних і економічних засад слід вважати досвід Франції. Розглянемо Його.

У 1964 р. у Франції на законодавчому рівні повністю реформовано всю систему управління водами, яка існувала раніше. У новій системі функції регулювання водокористуванням (видача дозволів) і екологічного контролю залишилися за урядовими органами. Проте законодавчо було закріплено новий важливий принцип, який полягає у створенні в кожному з шести річкових басейнів двох органів, до компетенції яких крім традиційних технічних питань управління водними ресурсами ввійшли також питання політичного й економічного характеру. Такими органами стали Комітет річкового басейну і Водне басейнове агентство.

• Комітет річкового басейну — це справжній "водний парламент", який розробляє основні напрями водної політики басейну. Члени Комітету поділяються на чотири категорії:

• колегія депутатів — представники виборчих органів влади регіонів, департаментів, комун (мери, депутати, сенатори, радники та ін.);

• колегія водоспоживачів — представники від промисловості, фермерів, рибалок та ін.;

• колегія представників економічних і соціальних рад регіонів Франції;

• колегія представників державної адміністрації (від міністерств до місцевих адміністрацій).

Загальна кількість членів Комітету річкового басейну становить від 61 до 114 чол., залежно від розмірів басейну, рівня його економічного розвитку, чисельності населення. При цьому чисельність колегії представників державної адміністрації не може перевищувати 20 % від загальної чисельності Комітету. Таке обмеження зроблено для підвищення ролі місцевої громади в процесі прийняття рішень (депутати і водоспоживачі репрезентують інтереси населення), для сприяння постійному діалогу між ними, спрямованому на спільне вирішення питань в інтересах усіх зацікавлених верств населення. Передбачається, що Комітет річкового басейну відповідає за розробку Основних напрямів впорядкування території та управління водами. На основі цього документа розробляються виконавчі документи — Схеми управління водами, кожен із яких охоплює певну ділянку басейну.

Комітет є дорадчим органом, де обговорюються питання тарифів, платежів за водокористування, методик їх розрахунків.

• Водне агентство є виконавчим органом басейнового управління. Цей державний орган підпорядкований двом міністерствам — Міністерству довкілля (з технічних питань) і Міністерству фінансів (з фінансових питань). Керує Агентством правління, до складу якого входять 26 чоловік, з яких:

• вісім представників депутатів відбираються зі складу колегії депутатів Комітету річкового басейну і затверджуються цією ж колегією;

• вісім представників водоспоживачів відбираються за тим же принципом із членів колегії водоспоживачів;

• вісім представників державної адміністрації призначаються відповідним міністерством;

• один член правління вибирається технічним персоналом Агентства;

• Голова правління призначається Прем'єр-міністром. Правління затверджує п'ятирічні плани та річні басейнові бюджети. Робочий апарат Агентства має у своєму складі чотири комісії:

• фінансову;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • КОНЦЕПЦІЯ ПІДРУЧНИКА

  • Глава 1. ЕКОЛОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЯК МЕХАНІЗМ ГАРМОНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ "ПРИРОДА-СУСПІЛЬСТВО"

  • Історія розвитку системи "природа—суспільство"

  • Проблеми системної гармонізації

  • Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації

  • Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

  • Сучасні вимоги до екологічного управління

  • Базові основи екологічного управління

  • Класифікація систем і механізмів екологічного управління

  • Механізм біотичного регулювання навколишнього природного середовища.

  • Механізм еколого-господарського балансу територій.

  • Кадастровий механізм.

  • Законодавчий і нормативно-правовий механізм.

  • Система економічних важелів і стимулів.

  • Адміністративний механізм.

  • Інформаційно-контрольний механізм.

  • Екологічна політика, програми, стратегічні плани дій

  • Міжнародні організаційні і правові механізми

  • Консультативний орган високого рівня.

  • Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй

  • Глава 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління

  • Методологія системно-екологічного підходу

  • МЕТОДОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СИСТЕМНО-ЕКОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

  • Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

  • Екологізація систем життєдіяльності

  • НОРМАТИВНА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Стандартні вимоги до систем екологічного управління

  • Нормативна методологія прийняття рішень

  • Зобов'язання і політика

  • Практичні рекомендації щодо екологічної політики

  • Практичні рекомендації щодо екологічних цілей та завдань

  • Практичні рекомендації щодо відповідальності

  • Практичні рекомендації щодо обміну інформацією та звітування

  • Практичні рекомендації щодо управління діяльністю

  • Аналіз і вдосконалення

  • Інноваційна діяльність

  • Стратегічне планування

  • Інформація в екологічному управлінні

  • Розглянемо висновки для менеджера підприємства.

  • Методологія ефективного прийняття рішень

  • МЕНЕДЖЕРСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Основи діяльності керівника в системі екологічного управління

  • Основи екологічної підготовки управлінського персоналу

  • ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Функції та ієрархія державної системи екологічного управління

  • Органи загального державного управління

  • Органи спеціального державного управління

  • Спеціальні функції державного екологічного управління

  • Екологічне ліцензування

  • Екологічна експертиза

  • Екологічна сертифікація

  • Оцінка впливу на навколишнє середовище

  • Екологічний моніторинг

  • Екологічна паспортизація

  • СИСТЕМА КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Сутність і особливості корпоративного управління

  • Передумови і вигоди від впровадження системи корпоративного екологічного управління

  • ПОПЕРЕДНІЙ КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КОРПОРАЦІЇ

  • ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

  • ДОКУМЕНТАЦІЯ СИСТЕМИ КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Спеціальні функції системи корпоративного екологічного управління

  • ОЦІНКА ХАРАКТЕРИСТИК ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРОДУКЦІЇ

  • Інвентаризаційний аналіз життєвого циклу

  • ЕКОЛОГІЧНЕ МАРКУВАННЯ І СЕРТИФІКАЦІЯ

  • Вибір і розробка критеріїв екологічної чистоти продукції.

  • Вибір функціональних характеристик продукції.

  • Контроль відповідності продукції вимогам екологічної чистоти.

  • АУДИТ СИСТЕМ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Механізми ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління

  • ЕКОЛОГІЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ (ОЗДОРОВЛЕННЯ) ВИРОБНИЦТВА

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ МАРКЕТИНГ, ІНЖИНІРИНГ

  • ЕКОЛОГІЧНИЙ ЛІЗИНГ

  • ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ

  • Глава 5. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Екологічні аспекти і функції місцевого самоврядування

  • Адміністративні системи місцевого екологічного управління

  • Місцева екологічна політика, програми

  • . Місцеві програми екологічного аудиту

  • Вдосконалення управління населеними пунктами

  • Глава 6. СИСТЕМА ГРОМАДСЬКОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Форми участі громадськості

  • Законодавчі засади громадського екологічного управління

  • Посилення ролі неурядових організацій

  • Міжнародні аспекти зміцнення потенціалу місцевих громад

  • Роль громадських організацій у формуванні нового ставлення суспільства до природи

  • Глава 7 СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ І ГАРМОНІЗАЦІЇ
  • Функції системи басейнового управління

  • Басейнова модель гармонізації і розвитку (міжнародний досвід співпраці)

  • Система управління формуванням національної екологічної мережі

  • Структурні елементи національної екологічної мережі

  • Система управління екологічною безпекою

  • Законодавчі основи і функції забезпечення екологічної безпеки

  • Міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління

  • Екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній діяльності (цільове управління)

  • Екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів (цільове управління)

  • Екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод (цільове управління)

  • Розширення діяльності, пов'язаної з відходами

  • Глава 8. ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

  • Специфіка інформаційних систем екологічного управління

  • Екологічне законодавство як системоутворювальна база даних

  • Інформація для прийняття рішень у контексті збалансованого розвитку

  • Кадастрова інформаційна система

  • Екологічний моніторинг

  • Екологічне картографування

  • Тематичні карти.

  • Географічні інформаційні системи

  • Регіональні інформаційні системи

  • Загальні терміни та визначення