Постановка цілі здійснюється поступово від складного й загального до конкретного за схемою, наведеною на рис. 2.10.
Процес структуризації або декомпозиції цілей повинен завершуватися постановкою конкретних і кінцевих для виконавців цілей як кінцевого результату їхньої діяльності.
Мається на увазі формулювання цілей у кількісному (параметричному) виразі для надання можливості порівняння їх із базовими значеннями, які слід задавати на визначений період часу. У процесі управління фактичні параметри порівнюються з базовими (нормативними) і за відхиленнями приймаються рішення. Це так званий процес управління "за відхиленнями".
Цілі підсистем нижчого рівня повинні кореспондувати (бути сумісними) з цілями підсистем вищого рівня і бути спрямованими на досягнення останніх (мета об'єднання досягається тоді, коли всі структурні цілі досягнуті підрозділами).
Між структурою об'єктів управління і структурою (деревом) цілей бажано досягти найбільшої відповідності. Це забезпечує підвищення цілеспрямованості діяльності кожного структурного елемента системи. Можливо, що для досягнення необхідної відповідності виникне потреба змінити як структуру об'єкта управління, так і організаційні структури управління (гнучкі механізми та структури управління).
Побудова багаторівневого дерева цілей може бути здійснена за умови додержання таких ознак, як напрям діяльності, етапи планування, рівень структури діяльності, сукупність процесів життєвого циклу продукції, а також їх комбінацій.
Побудова дерева цілей може проводитися за допомогою декомпозиції головної цілі на основі підпорядкованості або композиції цілей вищих
рівнів із цілями нижчого рівня.
Завжди існує багатоваріантність об'єднання і диференціації цілей. Переважним є варіант, що найбільшою мірою відповідає структурі об'єктів управління.
Вихідним для структуризації цілей є зображення об'єкта управління як системи, що розвивається, і здійснення цільового процесного підходу до управління.
Методологічна основа цільового процесного підходу — визначення головної цілі та її декомпозиція за видами й процесами діяльності, а також за структурними (функціональними) елементами. Під час формування (проектування) структури цілей діяльності слід дотримуватися низки вимог, головною з яких є підпорядкованість цілей, їх повнота, порівнянність, взаємопов'язаність, несуперечність, визначеність, реальність.
При цьому однією з важливих є вимога узгодженості, що містить:
узгодженість критеріїв і чинників управління;
узгодженість чинників і методів управління (економічних, соціальних, адміністративних, правових) та відповідних механізмів управління;
узгодженість методів і ресурсів управління (джерела впливу та чинники управління).
Отже, комплексний механізм управління являє собою сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів цілеспрямованої взаємодії суб'єктів діяльності (господарчої, природоохоронної, інвестиційної тощо) і їхнього впливу на діяльність, що забезпечує узгодження інтересів взаємодіючих сторін, об'єктів і суб'єктів управління.
Управління, орієнтоване на кінцевий результат
Сучасна концепція управління за цілями (результатами), у тому числі екологічними, полягає в тому, що управління (менеджмент) як цільова система управління орієнтується на досягнення всієї сукупності цілей та завдань, зокрема й екологічних, що стоять перед організацією. Слід виокремити проектне і програмно-цільове управління. Сутність управління як результату, що досягається проектним чи програмно-цільовим методом, грунтується на методології визначення очікуваних результатів, ключовими технологічними позиціями яких є початкові (ресурсні) і кінцеві (результативні) позиції (рис. 2.11).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Екологічне управління» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інформація в екологічному управлінні“ на сторінці 2. Приємного читання.
