Дидактико-виховний простір дошкільного закладу починає вирізнятися своєю повнотою наповнення засобами впливу на пізнавальну, емоційно-почуттєву та дієво-вольову сфери особистості, об'єднуючи зусилля родини, школи, громадських організацій.
Однак, саме в ці роки увиразнюється й негативне намагання кожного дошкільного закладу створювати і працювати за своєю програмою.
У руслі вимог чинних програм в Україні лише з 1991 року (перші програми в умовах самостійності України) у змісті поняття “виховання" загалом і, відповідно, екологічного зокрема, уже передбачалась значно ширша педагогічна категорія, саме “освіта”. Відповідно, пріоритетним завданням екологічної освіти було визначено “...опанування певним обсягом спеціальних знань, умінь і навичок, які е необхідними для життя і праці”. Натомість екологічне виховання було потрактоване як “...цілеспрямований вплив на духовний розвиток дітей та підлітків, на формування їх ціннісних установок, особливого ставлення до оточуючої дійсності, яке ґрунтується не на раціональних, а на емоційних взаємовідносинах”.
Щодо змісту поняття “екологія”, то вчені теж надають йому уже принципово іншого тлумачення і виводять традиційний зміст за межі виключно біологічного знання. Вони наголошують на тому, що “...екологія є цілісною системою ставлення людини до себе, до знань, до інших, до природи”.
Логічно, що відповідно до ухвалених програм для дошкільних закладів (Малятко, 1991; Дитина в дошкільні роки, 1991) відбулися відчутні зміни в змістовому вимірі їхнього розділу “Рідна природа” – чітко окреслено екологічну спрямованість знань, які підводять до формування екологічної свідомості особистості, починаючи з першого і до сьомого року життя. Автори програм презентують їхній зміст як такий, що спрямований на розвиток дитини без окреслення його обсягу для занять чи роботи з дітьми вільний від навчання час у т.ч. й у гуртковій роботі, Заслуговує на схвалення порада для вихователя щодо моделювання дидактико-розвивального простору приміщень групових кімнат, виокремлення з-поміж тринадцяти куточків – природничого, як обов'язкового.
Наприкінці 90-х років XX століття було також оприлюднено чимало й авторських тематичних програм, які прямо чи опосередковано торкалися порушеної проблеми, а також навчально-методичних посібників на допомогу вихованцям і батькам з організації екологічного виховання.
Дотично до порушеної нами проблеми й у “Концепції дошкільного виховання в Україні” (1993) пропонується розглядати екологічне виховання як природній процес безперервного залучення дітей до пізнання природи й опанування природоохоронним досвідом, навичками вивчення природи рідного краю, збагачення уявлень про народні традиції використання природи й організації побуту із урахуванням народного календаря, народної метеорології, народних звичаїв та обрядів задля “...збереження національних та прилучення до загальнолюдських духовних цінностей” [Концепція дошкільного виховання (проект). – К., 1993. – 16 с. – с. 3].
Таким чином, у руслі виконання програм та інших нормативно-правових документів, педагогічний процес у дошкільному навчальному закладі аналогічно передбачає всебічний розвиток кожної дитини в різних видах діяльності.
Зауважимо, що терміном “екологізація” досить часто почали послуговуватися науковці та практики не лише в галузі дошкільної освіти, а й в інших сферах наукового знання. Розглядаємо цей факт зростанням їх зацікавленості екологією як наукою та посиленням стурбованості за стан довкілля [Герасимов И.П. Методологические проблемы экологизации современной науки // Вопросы философии. – 1978. – №11].
На які концептуальні міркування ми будемо спиратися, розглядаючи екологізацію різних видів діяльності дітей дошкільного віку? Головним у нашому підході розглядаємо ієрархічність структури самого поняття “екологізація”, оскільки вона об'єднує два рівні: перший – поняття екології та предмета цієї галузі знання; другий – освітня діяльність з дітьми дошкільного віку, чинником і компонентом якої є виховання у широкому розумінні й екологічного виховання у дещо вужчому.
Таким чином, педагог, добираючи екологодоцільні знання про стан природного довкілля, взаємозв'язки і взаємозумовленість живого (в т.ч. й людини) та неживого на основі принципу цілісності (особа і довкілля – цілісна система, яка існує за певними законами, а її порушення зумовлює деградацію, нищення, зникнення) передбачає їх обсяг згідно чинних програм і моделює образи екологічної реальності на засадах принципів дошкільної дидактики. Загалом цей алгоритм уможливлює активне пізнання і дослідження об'єкта або явища в конкретному виді діяльності (перший рівень).
Щодо другого – зауважимо, дитині для того, щоб зрозуміти сутність тих взаємозв'язків і взаємозалежностей, які є у довкіллі самого опису недостатньо, замало і пояснень, якщо у безпосередній діяльності вони не підтверджені (спростовані) достовірним перебігом процесів, явищ із певними ознаками, про які йшлося в припущенні чи прогнозуванні результатів тієї або іншої діяльності.
Отже, водночас із метою та змістом знань, які подає педагог і які є умовою та засобом досягнення мети екологічного виховання, не менш важливими є результати практичної взаємодії дітей з об'єктом пізнання чи його дослідження. Так діти досягають певного рівня обізнаності унаслідок реалізації дидактичних завдань тієї чи іншої діяльності. Орієнтуючись на екологічну інформацію і визначену мету, педагог у такий спосіб модифікує певні види діяльності дітей та їхні цільові дії, щоб одержані прикінцеві результати однозначно впливали на становлення норм та ідеалів екологічного виховання, давали змогу кожній дитині осмислити самоорганізацію власної поведінки в довкіллі та в побуті, не руйнуючи світ природи.
У період дошкільного дитинства таке ставлення формується особливо ефективно, оскільки сенситивність 6-7-річного віку зумовлює опанування спеціальними знаннями, розвитком емоційної сфери й оволодіння практичними навичками екологодоцільної діяльності. І лише вікові, і індивідуальні відмінності в якості знань, досвіді емоційних переживань і практичної участі в природокористуванні зумовлюють відмінності і рівневу характеристику екологічної культури дітей.
Питання про сутність, структуру та значення практичної, в т. ч. й пошукової діяльності в системі інших 'її видів учені досліджують досить різнопланово (праці О. Іванової.
В. Кондратової, Л.Маневцової, С.Ніколаєвої. Ф.Терентьєвої та ін.). По цьому вони спираються на ідеї комплексного підходу і комплексності самого феномену екологічного виховання сукупності екологічно розвинених інтелектуальної, емоційно-чуттєвої та діяльнісної сфер особистості. Зміст екологічного виховання мінливий, а його завдання та способи їх розв'язання задля досягнення мети узалежнені від реального стану природного довкілля. У сільській місцевості структурною одиницею такого довкілля є не лише предметне середовище дошкільною закладу, а й родинний побут із максимальним наближенням до рослин, тварин, об'єктів краєвиду тощо.
Отож, особливо важливим стає забезпечення системного впливу на кожного вихованця згідно мети екологічного виховання, а також орієнтування на критерії визначення рівня екологічної вихованості.
Механізми екологізації специфічних для дошкільника видів діяльності (пошуково-дослідницька, трудова, навчальна, творча) вихователь повинен дуже чітко собі уявляти за таким алгоритмом. Це:
• місце і призначення кожного з них у процесі екологічного виховання;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Еко-око: дошкільник пізнає світ природи» автора Лисенко Н.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проекологічний зміст, різних видів діяльності дітей у ДНЗ“ на сторінці 1. Приємного читання.
