Розділ 13 ТЕХНОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. МЕДИКО-ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ЦИМ НАВАНТАЖЕННЯМ

Ще однією великою проблемою, яка негативно впливає на народжуваність, є співвідношення між жінками і чоловіками. Надвисока смертність чоловіків у працездатному віці (особливо у середніх вікових групах ЗО—45 років) спричинила деформацію цього співвідношення; головним фактором вважаються висока смертність і захворюваність серед ліквідаторів Чорнобильської аварії. До речі, в Україні перевищення чисельності жінок над чоловіками починається з 1931 p.: найвищу смертність серед чоловіків зафіксовано під час голодомору та Другої світової війни. З кожним роком таке перевищення опускається віковою пірамідою все нижче і нижче (тобто молодшає). У розвинених країнах перевищення спостерігається в основному у віці 50—55 років, тобто за межами репродуктивного періоду.

Серед головних пропозицій щодо поліпшення демографічної ситуації в Україні визначають такі;

— заохочення до створення дво- і тридітних сімей шляхом пропаганди та матеріального стимулювання;

— заборона абортів (однак це не розв'язує проблеми кримінальних абортів, унаслідок яких тільки після війни загинуло 5 млн жінок);

— перенесення уваги держави на дво- та тридітні сім'ї, а не на багатодітні, як основного регулятора демографічної ситуації (наприклад, у Німеччині молодій сім'ї одразу надається кредит, 50 % якого погашається після народження першої дитини, а інші 50 % — після народження другої);

— покращення економічного стану держави, оскільки зубожіння більшості населення негативно впливає на демографічну ситуацію;

— зменшення показника смертності новонароджених (нині рівень народжуваності в Україні та Японії майже однаковий — 11,5 дітей на 1000 мешканців; але в Японії смертність дітей становить 6,2 % на 1000 мешканців, а в Україні — 13,4 %).

З метою стимулювання народжуваності в Україні запровадили соціальне забезпечення молодих матерів, що регулюється Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". На жаль, сучасний стан фінансування соціального забезпечення не дає підстав сподіватися, що зменшення рівня народжуваності можна подолати саме таким шляхом. Найбільш відомим і повним джерелом інформації про населення країни є переписи. Перший Всеукраїнський перепис населення проводився у 2001 р. Порівнюючи підсумки останніх двох переписів (1989 та 2001 pp.), можна відобразити достатньо повну картину розвитку населення.

За період між двома переписами загальна кількість населення України скоротилася на 3291,2 тис. осіб, або на 6,3 % (з 51 706,7 тис. осіб до 48 415,5). Найбільшу чисельність населення в Україні зафіксовано на початку 1993 р. — 52 244,1 тис. осіб. З того часу і до 5 грудня 2001 р. демографічні втрати дорівнювали 3787,0 тис. осіб; 72 % цих втрат становить природне зменшення чисельності населення. За даними переписів, з 1989 до 2001 р. частка міських жителів майже не змінилася, понад дві третини населення України проживає в міських населених пунктах. До найурбанізованіших регіонів належать Донеччина (90%), Луганщина (86%) та Дніпропетровщина (83 %). Низький ступінь урбанізації (менше 50 %) притаманний Вінницькій, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областям (в останній частка міського населення менше 40 %).

Поліпшилася статева структура сільського населення: якщо у 1989 р. на 1000 жінок припадало 830 чоловіків, то у 2001 р. — 869. Натомість у зв'язку з міграційним відпливом молоді погіршилося співвідношення чоловіків і жінок серед жителів міста, у результаті чого зміни статевої структури всього населення виявилися мінімальними: у 1989 р. на 1000 жінок припадало 860 чоловіків, а в 2001 р. — 863.

У складі населення спостерігається яскраво виражене переважання двох етносів: 37,5 млн осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн (17,3 %) — росіянами. Протягом між переписного періоду кількість українців дещо збільшилася, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втративши майже чотири п'ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. Загалом під час перепису 2001 р. зафіксовано представників понад 130 етносів. У межах України розміщені основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів. Уперше після Другої світової війни зросла частка осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Українську мову вважають рідною 67,5 % населення, російську — 29,6, інші мови — 2,9 %. У сільській місцевості частка україномовного населення становить 85,8 %, російськомовного — 9,5 %, у міських поселеннях відповідно 58,5 і 39,5 %. Лише 4 з 27 регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох регіонах (Запорізька, Одеська та Харківська області) кількість осіб із рідною українською та російською мовами майже однакова, понад дві третини населення інших 20 регіонів вважають рідною українську.

Загальна чисельність населення України на 5 грудня 2001 р. становила 48 млн 457 тис. осіб, що на 6,7% менше, ніж на 12 січня 1989 р. Зменшення чисельності населення відбувалося майже в усіх регіонах, за виключенням Закарпатської, Рівненської областей і м. Києва, де населення збільшилося незначно. Максимально зменшилася кількість населення Чернігівської (на 12 %) та Луганської (на 11 %) областей. Мінімальне скорочення спостерігалося на Волині*181.

*181: {Юрченко СЛ. Украина между переписями населения // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. "Регіон-2003: стратегія оптимального розвитку". — X., 2003. — С. 103.}

Україна належить до держав з високою густотою населення — в середньому 80 осіб на 1 км2. Більші показники спостерігаються у східних індустріальних регіонах (у Донецькій області — 183 особи на 1 км2), менші — в північних та південних областях (густота населення на Чернігівщині становить 39 осіб на 1 км2).

У 2001р. 32 млн 574 тис. осіб (67,2 % населення України) проживало в містах, що на 2 млн осіб менше, ніж у 1989 р. Чисельність сільського населення за цей період зменшилася на 1,2 млн осіб і становила 15 млн 883 тис. осіб. Частка міського та сільського населення в цілому по країні майже не змінилася. Без змін залишився рівень урбанізації в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській і Харківській областях. Але в чотирьох регіонах (Автономна Республіка Крим, Закарпатська, Чернівецька, Херсонська області) частка міського населення зменшилася. В інших областях цей показник дещо збільшився. Високий рівень урбанізації характерний для східних областей, а низький — для західних.

За останні 12 років кількість міст збільшилася на 20 і нині становить 454, із яких — 5 міст-мільйонерів, 9 — найбільших, 37 — великих, 56 — середніх, 347 — малих. Серед міст з населенням понад 50 тис. осіб тільки в 17 чисельність населення збільшилася, в 3 — залишилася без змін, в інших містах чисельність населення зменшилася. 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. осіб і більше (крім того, ще 5 міст досягли межі 100 тис. осіб протягом 90-х років XX ст.). У великих містах проживає 38,3 % усього населення, або 56,9 % міського населення.

За період між останніми переписами населення відбулися істотні зміни в тенденціях народжуваності та смертності як в цілому у країні, так і в окремих її регіонах; у результаті спостерігається старіння населення. Загалом частка дітей зменшилася з 23,0 % у 1989 р. до 18,1 % у 2001 p., а частка працездатного населення та осіб похилого віку збільшилася — відповідно з 55,8 % до 58,0 % і з 21,2 % до 23,9 %.

Україна — поліетнічна країна, в котрій проживає понад 130 національностей і народностей, більшість з яких становлять українці (77,8 %), їхня частка переважає в усіх регіонах, окрім Автономної Республіки Крим (24,3%). Росіяни після українців є найчисленнішою групою (17,3 %). Частка інших національностей порівняно невелика. За 1989—2001 pp . збільшилася частка українців, кримських татар, румунів, вірменів, азербайджанців, грузинів; частка інших національностей зменшилась. Підвищився освітній рівень населення. Наприклад, кількість осіб, котрі мають вищу освіту, збільшилася на 34,9 %, причому в розрахунку на 1000 осіб у містах цей показник підвищився на 30,7 %, а в селах — на 68,8 %.

На високоурбанізованих територіях сформувалася складна екоситуація, а саме: забруднене атмосферне повітря, високий рівень шуму, електромагнітні випромінювання, концентрація промислових підприємств на обмеженій території, велика густота населення, міграційні процеси, збільшується кількість приміського населення, яке зазнає впливу урбанізованих територій. Природний і механічний рухи населення (міграції) впливають на формування соціально-економічних та екологічних умов території, адже структура та кількість груп мігрантів змінюють співвідношення міського і сільського населення в межах окремих територій, впливають на професійний склад. З іншого боку, мігранти змінюють сприйнятливість населення до тих чи інших хвороб, що пов'язано з процесами адаптації організму людини.

Зазначені демографічні особливості впливають на дві складові приросту населення таким чином: народжуваності — убік її зменшення та смертності — у протилежному напрямі, тобто її зростання. Для міського населення від'ємний показник приросту вперше зареєстровано у 1992 p., а сільське населення України цю критичну межу подолало на 10 років раніше, тобто сільські жителі першими зазнали екологічної кризи (рис. 13.6). На це також вплинули складні соціально-економічні умови, що спричинили відтік сільського населення в міста.