Розділ 13 ТЕХНОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. МЕДИКО-ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ЦИМ НАВАНТАЖЕННЯМ

Аналіз метеорологічного потенціалу атмосфери свідчить про те, що процеси накопичення переважають у гірських районах Криму і Карпат, долині р. Дністер та інших районах, що зумовлено мікрокліматичними особливостями території. На рівнинній місцевості характерні процеси самоочищення атмосфери.

Стійкість водних об'єктів. Кожне водне середовище може самоочищатися. Інша річ, якими шляхами і з якою швидкістю воно здійснюється. Крім того, самоочисна здатність пов'язана з діяльністю живих організмів. Також на якість і швидкість самоочищення впливає антропогенне забруднення природного середовища. Отже, стійкість водного середовища - це складний біохімічний і фізичний процес, в якому розрізняють окремі групи факторів, що впливають на самоочищення води: її температурний режим, кольоровість і гідрологічні характеристики.

Температурний режим значною мірою зумовлює процес біотичного самоочищення шляхом мінералізації природних і антропогенних домішок у воді. Експериментальні дослідження свідчать, що під час зниження температури води від оптимальної 20 °С до 16 °С процес самоочищення уповільнюється не більше, ніж на 20 %, що гігієнічно допустимо. Рівень кольоровості води в основному залежить від концентрації гумінових і фульвокислот, які здебільшого потрапляють у водні об'єкти шляхом виносу з ґрунтів. Концентрація їх пропорційна збільшенню кольоровості води. Тому біотична складова потенціалу самоочищення води (Б) визначалась за формулою

де А — кількість днів протягом року з температурою води понад 16 °С; j — індекс кольоровості води, який при кольоровості 0—30° дорівнює одиниці; 30—60° — 0,9; 60—90° 0,8; 90—120° — 0,7; понад 120 — 0,6. Вихідна інформація для цього показника встановлювалася для гідрологічних постів у межах основних басейнів рік України (Дунай, Західний і Південний Буг, Дністер, Дніпро, Сіверський Донець, річки Приазов'я, Криму).

Середньорічні дані кольоровості води на території України в основному коливаються від 0 до 30°; значно менше показників від 30 до 60 ; більше 60 мають деякі річки басейну Південного Бугу, Десни, Прип'яті та ін. Проведені розрахунки свідчать, що біотичний потенціал поверхневих вод для рівнинних річок України в середньому становить 0,36, тобто він понижений, а для гірських і малих річок — ще нижчий. Тому високе антропогенне забруднення річок, особливо малих, створює певний екологічний ризик для живих організмів водних об'єктів. Цей ризик значною мірою залежить від гідрологічних характеристик водних об'єктів, що визначають величину розбавлення забруднювачів, зокрема, середня багаторічна витрата води (м3/с).

Потенціал стійкості або самовідновлення водних об'єктів вираховується шляхом множення показника біотичного потенціалу на коефіцієнт витрати води. Таким чином одержуються показники картографування стійкості поверхневих вод України до забруднення. За допомогою методу лінійної інтерполяції (в межах басейнів основних річок) між водомірними постами проводяться ізолінії рівних значень потенціалу стійкості поверхневих вод. Вододільні лінії основних басейнів річок приймаються за нульове значення.

Наприклад, малі річки України характеризуються мінімальним і дуже низьким потенціалом самовідновлення, а великі середнім, високим і дуже високим. Високий потенціал мають Дунай і Дніпро. Отже, найчутливішими до антропогенного впливу є малі річки України. Саме тому на їх охорону і відтворення потрібно спрямовувати основні зусилля.

Стійкість ґрунтів характеризує їх властивість зберігати нормальне функціонування і структуру незалежно від різноманітних фізичних, хімічних і біологічних впливів. Стійкість це також здатність ґрунтів до саморегуляції, яка залежить від багатьох чинників, найважливішими серед них є крутизна схилів, питомий опір, структурність, механічний склад, тип водного режиму, вміст гумусу, кислотність ґрунтів, залісненість території, ємність поглинання, інтенсивність біогенного кругообігу, господарська освоєність земель тощо.

Ранжування перерахованих показників за їх інтенсивністю дало змогу скласти шкалу бальної оцінки стійкості ґрунтів. Бали з кожного показника підсумовано за такою формулою:

де С — оцінка стійкості земельної ділянки під час техногенного впливу, %; с — бали з кожного показника; Q — максимально можлива сума балів (у цьому дослідженні 53). Величини С — показники картографування стійкості ґрунтів до техногенного навантаження (рис. 13.4).

Картографування здійснюється в межах природно-сільськогосподарських районів України, що пов'язано з його широким використанням для наукових і практичних цілей, значною перевагою площі сільськогосподарських угідь порівняно з іншими землями тощо. Одиницями картографування є природно-сільськогосподарські райони, в межах яких згідно з наявною шкалою оцінювання відбувається аналіз і синтез вихідної інформації. Це дає змогу виконувати зонування території за стійкістю ґрунтів до техногенного забруднення.

Карти екологічної стійкості окремих компонентів природного середовища (біотичного потенціалу, метеорологічного потенціалу атмосферного повітря, стійкості до техногенного навантаження поверхневих вод і ґрунтів) можуть бути основою для складання синтетичної карти стійкості природного середовища (рис. 13.4). З цією метою зведений статистичний ряд інформації оцінюється за допомогою методу математичної статистики шляхом визначення середнього арифметичного значення нормованого і масштабованого рядів, а також середнього квадратичного відхилення від цієї величини.

Оцінювальна шкала потенціалу стійкості природного середовища України до техногенного навантаження розробляється у такому вигляді: низький (менше 1,80); нижчий середнього (-1,80 до -0,50 і менше); середній (від -0,49 до 0,80); вищий середнього (від 0,81 до 2,10); високий (2,11 і більше). Показники зі знаком "+" характеризують потенціал стійкості природного середовища до техногенного навантаження вище середнього рівня, а зі знаком — нижче середнього.

Отже, зробимо такі висновки. За реакціями різних природних компонентів на певні види техногенних впливів можна передбачати ймовірність порушення динамічної рівноваги у природних ландшафтах. Тому результати територіального аналізу стійкості природного середовища є важливими для оцінювання екологічних ризиків, прогнозування стану природного середовища, нормування антропогенних навантажень, моніторингу стану навколишнього середовища, раціональної організації природокористування на території України тощо. Порівнюючи антропогенне, особливо техногенне, навантаження і стійкість природного середовища, виявимо екологічний потенціал території, що важливо у процесі розробки концепції сталого (збалансованого) розвитку України та її окремих регіонів.

13.3. Демографічна криза як відображення сучасної геоекологічної ситуації в Україні

Збільшення чисельності народонаселення Землі зумовлює руйнацію природних екосистем, що є основою стійкого існування біосфери. Тому найважливіша умова подальшого прогресу людства — припинення зростання чисельності населення та зменшення негативного впливу на природне середовище. Лише за умови, якщо досягнути популяційної рівноваги, можна далі розвивати культуру, технологію та цивілізацію в цілому.

У широкому розумінні народонаселення — це сукупність людей, які мешкають в певному місті, на певній території. Народонаселення — явище соціальне, є носієм виробничих відносин. Для народонаселення характерні такі ознаки:

— природно-історична зумовленість;

— безперервне поновлення в процесі утворення й відтворювання безпосереднього життя;

— соціально-часова визначеність;