Розділ «ВИСНОВКИ»

На сьогодні сутність екогеографії (геоекології) як науки трактується значно ширше, ніж у свій час запропонував автор терміна К. Тролль, оскільки об'єктом дослідження геоекології е не лише природні, а й антропогенні ландшафти, а головна мета досліджень полягає в оптимізації природокористування. Разом із цим геоекологію визначають як систему наук про інтеграцію геосфер і суспільства. Останнє не виключає того, що головним предметом геоекології може бути дослідження зв'язків між людиною і навколишнім середовищем. У цьому разі об'єкт геоекології — сфера життя, тобто біосфера, а її мета — встановлення фундаментальних закономірностей функціонування біосфери, зокрема, технобіосфери як соціоприродної екологічної системи.

Геоекологія — міждисциплінарний напрям, у котрому поєднано всі знання про екологічний стан Землі. Методологічною основою геоекології є системний аналіз і багатофакторний (синергічний) підхід до вивчення навколишнього середовища у тісному зв'язку з дослідженням атмо-, гідро-, біо- й техносфери. Якщо дотримуватися географічного підходу, на сучасному етапі розвитку України прийнятною вважають інтерпретацію геоекології, або екогеографії, як комплексної природничої географії, що охоплює абіотичний та біоекологічний підходи і досліджує геоекосистеми (ландшафти) в їх просторово-часовій диференціації, вирішує природно-географічні завдання оптимізації довкілля людини.

Сучасна геоекологічна ситуація в Україні формується під впливом закономірностей розвитку природи і суспільства в процесі природокористування. Вона відображає наслідки впливу в системі "природа — господарство — населення" і має три складові: природну, соціальну та господарську. Таку ситуацію можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду у зв'язку з нехтуванням об'єктивними законами розвитку та відтворенням природно-ресурсного комплексу держави. У результаті відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Отже, сучасна геоекологічна ситуація в Україні за багатьма показниками оцінюється як кризова; вона продовжує погіршуватися під час нераціонального природокористування, зокрема, антропогенно-техногенного впливу на природне середовище. Усе це відображається також в таких екстремальних природних процесах, як стихійні лиха (повені, посухи, зсуви, сейсмічні явища, селі, снігові лавини тощо).

Серед найважливіших геоекологічних проблем в сучасній Україні особливо актуальними є насамперед; 1) проблема мінерально-сировинних-ресурсів — вичерпність, виснаження родовищ, зменшення їх різноманітності й погіршення якості, небезпека порушення середовища внаслідок видобування корисних копалин; 2) зміна структури та складу ґрунтово-земельних ресурсів унаслідок господарської діяльності людини — вилучення земель під сільськогосподарські потреби і забудови, а також у зв'язку з розвитком негативних процесів у ландшафтах (ерозія, дефляція, підтоплення і заболочення, карст, суфозії та просідання ґрунтів, техногенне забруднення тощо); 3) зменшення родючості ґрунтів у результаті вимивання гумусу, забруднення важкими металами, пестицидами й іншими речовинами; 4) забруднення та зменшення запасів поверхневих і підземних вод унаслідок посиленого водозабору, скидів забруднювальних речовин у водні об'єкти в процесі виробництва та ведення комунально-побутового господарства; 5) забруднення атмосферного повітря та зміна його хімічного складу у зв'язку з інтенсивними викидами промислових підприємств, енергетики, транспорту та ін.; 6) зменшення різноманітності рослинного і тваринного світу, зміни в його генофонді; 7) порушення функціонування і зменшення біопродуктивності ландшафтів унаслідок накопичення" переміщення та просторового розподілу забруднень, а також погіршення соціально-екологічної ситуації — зміна середовища мешкання людини, санітарно-епідеміологічних умов, тривалості життя, якості продуктів харчування тощо.

В Україні, де велику частинку території займають сильно перетворені природні комплекси, всі техногенні та переважна більшість природних катастроф пов'язані, як правило, з негативними екологічними наслідками таких несприятливих процесів, як забруднення ґрунтів, погіршення якості води, повітря, збіднення біорізноманіття тощо, що зумовлюють деградацію природного середовища. Несприятливе навколишнє середовище, як і інші чинники, також спричинює погіршення суспільного здоров'я. Отже, слід розглядати екологічну безпеку України, як і будь-якої держави, не тільки як необхідний елемент стійкого розвитку, а й як складову національної безпеки.

До територій з найгострішою екоситуацією належать: зона, що зазнала радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, а також Донбас, Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон, курортно-рекреаційні зони в Криму й на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, Придністров'я. На значній частині регіонів України особливо важливими є питання забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель у процесі гірничих розробок, що зумовлює повну деградацію ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ). Навколо міст, особливо великих, формуються ареали інтенсивного забруднення навколишнього природного середовища.

Одна з найсерйозніших проблем полягає в радіоактивному забрудненні території України. Загалом забруднено майже 5,9 млн га земель, із них 3,5 млн — сільськогосподарські угіддя, 1,5 млн — ліси. Найбільше забруднені поліські області України, в яких, окрім того, з'явилася низка екологічних проблем, зумовлених осушенням земель та їх інтенсивним використанням у сільському господарстві: ґрунтова засуха й дефляція піщаних ґрунтів, швидке спрацювання гумусу на осушених торфово-болотних ґрунтах, високе забруднення ґрунтів мінеральними добривами і пестицидами тощо. Внаслідок великомасштабних осушувальних меліорацій (на площі понад 2,5 млн га) на Поліссі утворилася складна екоситуація, яка ще більше посилилася у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС.

У південностеповій (сухостеповій) підзоні України і прилеглих частинах Кримського півострова у результаті інтенсивного зрошення земель створилася критична екоситуація — відбуваються процеси підтоплення і вторинного засолення зрошуваних земель, активізуються суфозійно-просадкові явища на ділянках, утворених супіщаними і суглинистими ґрунтами, а також посилюється загальне хімічне забруднення ґрунтів і води в результаті внесення великих доз мінеральних добрив і пестицидів.

Природно-рекреаційні території, розташовані уздовж узбережжя Чорного й Азовського морів, що протягом тривалого часу приваблюють велику кількість рекреантів унікальністю й лікувальними властивостями, нині є зоною досить несприятливої екологічної ситуації, створеної внаслідок забруднення узбережжя Чорного й Азовського морів, різкого зменшення водопостачання, забруднення міст автотранспортом (зокрема, в Одесі, Миколаєві, Маріуполі та ін.), яке збільшується і може спричинити подальше погіршення екологічної ситуації в цьому регіоні.

Серед головних причин погіршення геоекологічної ситуації в межах України слід зазначити такі: екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиріч, без урахування здатності природних регіонів до самовідновлення і самоочищення; довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості потужних промислових комплексів; "перехімізація" сільського господарства і хибні засади його організації; розгортання меліоративних робіт та їх здійснення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань й ефективних технологій; брак об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту тощо; використання на переважній більшості виробництв старих технологій та обладнання, які потребують заміни; відсутність ефективних законів щодо охорони природного середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації, а також брак постійної об'єктивної інформації про екологічний стан довкілля і причини його погіршення.

Неабияке значення має надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише населення України загалом, а й керівників підприємств, урядових організацій зокрема, їх загальна низька екологічна свідомість і культура.

Екологічний стан переважної більшості водних об'єктів України є надзвичайно складним. Будівництво на Дніпрі каскаду водосховищ загальною площею 6950 км2 і повним об'ємом акумульованої води 43,8 км3 порушило екологічну рівновагу та докорінно змінило умови водообміну. Порівняно з природними умовами він уповільнився в 14—30 разів. Інтенсивне використання земель басейну Дніпра з метою ведення сільського господарства (60 % території розорано) спричинило перетворення водосховища на Дніпрі в акумулятори забруднювальних речовин. У катастрофічному стані перебувають річки нижнього Дніпра, де щорічно ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшується вилов риби та бідніє біорізноманіття. У результаті спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі було затоплено понад 500 тис. га і підтоплено 100 тис. га продуктивних земель, а також зруйновано майже 1,5 тис. км берегів.

Окрім того, причинами кризової ситуації, що склалася в басейнах великих і малих річок України, є великомасштабні меліорації, будівництво великих промислових комплексів у басейнах річок, величезні об'єми водозбору для промисловості та зрошення, обсяги забруднень та ін.

Основні причини катастрофічного екологічного стану вод Азовського і Чорного морів полягають у хижацькому (часто незаконному) виловленні риби; спорудженні гребель і водосховищ на головних ріках (Дон, Кубань), які забезпечують існування морів; інтенсивному впровадженні в сусідніх регіонах зрошувального землеробства, що призводить до хімізації, забруднення ґрунтів і вод, засолення; збільшенні забруднення довкілля викидами хімічної та металургійної промисловостей; будівництві на узбережжі морів численних пансіонатів і баз відпочинку, що зумовлює активне зростання побутових відходів і каналізаційних стоків.

Основними джерелами антропогенного забруднення атмосфери України слугують теплоенергетика, промисловість, транспорт, нафто- і газопереробка, випробування зброї тощо. В Україні найбільшою кількістю викидів забруднювальних речовин в атмосферу відрізняються такі міста, як Кривий Ріг (11,2% від загального викиду), Маріуполь (8,6%), Донецьк (5,0%). Обсяги викидів на підприємствах Донецько-придніпровського регіону становлять понад 83 % від загального обсягу по країні. Окрім того, відбувається катастрофічне зменшення вмісту кисню в атмосфері, зумовлене багатьма причинами.

Крім забруднення, глобальною проблемою атмосфери, яка стосується й України, є явище парникового ефекту — здатність атмосфери пропускати короткохвильове електромагнітне випромінювання від Сонця та затримувати (частково або повністю) тепловий потік від земної поверхні, повертаючи його до Землі у вигляді "зустрічного випромінювання". Саме це явище спричинює глобальне потепління клімату (зумовлено діяльністю людини), яке може мати непередбачувані наслідки.

Деякі антропогенні забруднювачі руйнують озоновий шар атмосфери, що також є проблемою, притаманною і для України. Негативні наслідки випадання кислотних дощів в Україні полягають у зменшенні врожайності сільськогосподарських культур, деградації флори і фауни, отруєнні води у водоймах, зникненні лісів, збільшенні кількості захворювань серед людей, прискоренні руйнування пам'яток архітектури, житлових будинків тощо.

Як це не прикро, але Україна нині належить до країн з найвищими абсолютними обсягами утворення та нагромадження відходів. Щорічно в поверхневих сховищах накопичується понад 1,5 млрд. т твердих відходів, з яких використовується лише 5—10 %. Окрім цього, специфікою України є різке домінування відходів, що утворюються під час розробки родовищ та збагачення корисних копалин. У процесі захоронення сміття на полігонах величезні площі природних земель безповоротно втрачаються, а також забруднюється навколишнє середовище навколо полігонів.