Розділ 13 ТЕХНОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. МЕДИКО-ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ЦИМ НАВАНТАЖЕННЯМ

2) спостерігаються перші чіткі ознаки сповільнення темпів демографічного вибуху, а саме:

— зменшується кількість країн із щорічним приростом понад 3 %;

— в Азії швидко скорочується кількість пологів на одну жінку;

— збільшується показник застосування сучасних засобів запобігання вагітності в Африці; швидко зростає відсоток населення, ураженого вірусом СНІДу.

Але ще далеко до справжньої стабілізації населення Землі. Розрахунки свідчать, що для переходу слаборозвинених країн до європейської демографічної політики (досягнення темпу зростання 0,3—0,7 %) потрібно 30—40 років, а за цей час населення Землі "за інерцією" збільшиться до 10 млрд. осіб.

Між 1950 і 2000 р. населення світу збільшилося від 2,5 млрд. до 6,1 млрд. (приріст на 3,6 млрд.). І хоча народжуваність у більшості країн зменшилася, останні прогнози свідчать, що населення має зрости до 2050 р. на 2,8 млрд., що становитиме 8,9 млрд. осіб*179. Хоча попередній приріст населення відбувався як в індустріальних країнах, так і в країнах, що розвиваються, майже весь наступний приріст буде у "третьому світі", де, згідно з багатьма екологічними показниками, країни вже перенаселені. У тих країнах, в яких передбачається подвоєння або навіть потроєння чисельності населення, у майбутньому прогнозується ще більше зростання, ніж раніше (табл. 13.2).

*179: {Стан світу – 2000: Доп. Ін-ту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. – К.: Інтелсфера, 2000. – С. 5. }

Чисельність населення продовжує збільшуватися, а природні екосистеми Землі не ростуть. Кількість прісної води, що виробляється гідрологічним циклом, нині така сама, як була у 1950 р. і, мабуть, буде у 2050 р. Так само незмінними залишаються вилов океанської риби, обсяг заготівлі лісів, продуктивність природних пасовищ, які можуть стало підтримуватися тривалий час. Коли чисельність населення збільшується, зменшується забезпечення кожним із цих ресурсів на душу населення, що загрожує не лише якості життя, але, за деяких обставин, навіть і власне життю.

Таблиця 13.2. Темпи і прогнози демографічних та економічних змін у найбільш

населених країнах світу

Як зазначалося, "внесок" різних країн і континентів у загальну картину зростання чисельності народонаселення не однаковий. За абсолютною чисельністю найбільший приріст характерний для великих азіатських країн (Китай, Індія, Індонезія); найбільша швидкість зростання спостерігалася в Африці та Латинській Америці. У деяких африканських країнах відносний приріст досягав 4 % щороку. У більшості розвинутих країн і регіонів (Західна Європа, Північна Америка) ситуація демографічного вибуху спостерігалася набагато раніше, ще в XIX ст. Для багатьох з них на сьогодні властивий розвиток демографічного переходу до стабілізації чисельності населення.

Демографічний перехід — послідовна зміна типів відтворення населення, що призводить до стабілізації чисельності. Він схожий з тією фазою динаміки чисельності популяції, коли вона наближається до рівня місткості середовища*180. Під час демографічного переходу в зміні відтворення населення розрізняють чотири фази:

*180: {Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология. – М.: ЮНИТИ, 2002. – С. 217.}

1) відповідає ситуації, коли показники і смертності, і народжуваності швидко зменшуються, але падіння коефіцієнта смертності випереджає падіння коефіцієнта народжуваності, тому приріст населення продовжує збільшуватися, досягаючи найбільшого значення. Така ситуація склалася в багатьох країнах, що розвиваються; у розвинутих країнах перша фаза спостерігалася ще до середини XX ст.;

2) смертність досягає мінімуму і більше не знижується, але народжуваність продовжує зменшуватися, унаслідок чого приріст населення уповільнюється;

3) для цієї фази характерне підвищення коефіцієнта смертності, зумовлене тим, що населення старіє, та одночасне сповільнене падіння народжуваності. Наприкінці третьої фази коефіцієнт народжуваності наближається до рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності залишається нижчим, ніж цей рівень, оскільки вікова структура населення ще не стабілізувалася;

4) коефіцієнт смертності збільшується та наближається до коефіцієнта народжуваності, і процес демографічної стабілізації закінчується. Це відповідає такому рівневі відтворення населення, за якого на кожну тисячу людей щороку народжуватиметься та вмиратиме 12 осіб. Тобто у складі цієї популяції буде 23 % дітей та юнаків до 18 років, 49 % осіб працездатного віку (18—60 років) і 28 % осіб віком від 60 до 84 років.

Як відомо, вплив Homo sapiens на природне середовище не обмежується лише біотичними впливами. Суспільство використовує у виробництві та споживає таку кількість речовин та енергії, яка в десятки і сотні разів перевищує біологічні потреби людини. Тобто основною причиною сучасної екологічної кризи є кількісна експансія людського суспільства — непомірний рівень і швидке нарощування сукупного антропогенного навантаження на природу.

Соціальні наслідки великої чисельності населення є насамперед проявом закону "на всіх не вистачить". Протягом усієї історії людства економічна і соціальна нерівність не зменшилася, а стала навіть контрастнішою, оскільки цивілізація постійно збільшувала розрив між максимальними можливостями отримання благ та їх реальною доступністю для багатьох людей. Ступінь нерівності життєвих шансів у людей така, якої ніколи не буває в природі в межах одного стабільного виду тварин.

На сьогодні чисельність економічно активного населення (тобто осіб, котрі безпосередньо беруть участь у виробництві та розподілі матеріальних благ) становить не більше 55 % працездатного населення планети. Тобто кожна особа, яка працює, забезпечує себе і ще п'ять осіб, але це відбувається за відносно низької середньої продуктивності праці. У міру її підвищення частина трудових ресурсів переміщується у сферу обслуговування, але загальний рівень зайнятості все-таки помітно зменшується.