Розділ «3.3. Морфологічні особливості мови юридичного документа»

б) назви предметів: документа, конверта, об 'єкта, пакета;

в) назви населених пунктів: Києва, Харкова, Житомира;

г) назви одиниць виміру: метра, гектара, відсотка, бала, грама; ґ) назви місяців і днів тижня: вівторка, четверга, жовтня, грудня;

д) назви грошових знаків: купона, долара, фунта;

е) числові назви: десятка, мільйона;

є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їхні частини: атома, конуса, сегмента, сектора, трикутника, фактора, фрагмента.

Іменники приймають -у/-ю, коли означають:

а) речовину, масу, матеріал: граніту, воску, гіпсу;

б) збірні поняття: закону кодексу, колективу, тексту, протоколу;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: залу, коридору, каналу;

г) назви установ, закладів, організацій: інституту, університету, суду, комітету, штабу;

ґ) переважну більшість слів із значенням місця, простору: абзацу, майдану, краю;

д) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явиш суспільного життя: екзамену, екскурсу, канону, конфлікту, принципу, процесу;

е) терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.: аналізу, імпульсу, синтезу.

Крім того, слід зауважити, що закінчення дає змогу з'ясувати лексичне значення слова: акта (документ), акту (дія); терміна (слово), терміну (відрізок часу); органа (частина організму), органу (установа); листопада (місяць), листопаду (процес); Вітра (прізвище), вітру (явище природи), апарата (пристрій), апарату (установа) тощо. Оскільки закінчення родового відмінка фіксують, за загальним правилом, усі словники, то найкраще мати таку довідкову літературу і в разі потреби користуватися нею.

У родовому відмінку множини часто в іменниках невиправдано приєднують закінчення -ів (доповідів), що не відповідає нормі. Правильним є закінчення - ей: доповідей, статей, галузей.

Давальний відмінок

1. Іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові, - еві, - єві, - у, - ю: директору - директорові, прокурору - прокуророві, ректору - ректорові, інспектору - інспекторові. Тут діє правило принципу милозвучності української мови: найкраще, коли закінчення у словах чергуються: директорові Петренку Віталієві Миколайовичу.

2. Закінчення -ові, - еві, - єві вживаються тоді, коли виникає небезпека двозначності в тексті. Річ у тім, що іменники - назви збірні, абстрактні, узагальнювальні - мають однакове закінчення в родовому і давальному відмінках: допомога заводу - кому допомогли? (Д. відм.); допомога заводу - допомога кого? (Р. відм.). Тому, коли € небезпека нерозрізнення цих відмінків у тексті, для Д. відм. закінчення -ові, - еві, - єві стає обов'язковим: допомога заводові - кому допомога? (Д. відм.).

3. В іменниках - власних назвах на -ів, - ев, - єв, - ов, - ин, -ін, - їн нормативним є лише закінчення -у: Харків - Харкову, Київ -Києву, Гришин - Гришину, Ільїн - Ільїну.