РОЗДІЛ 6. ЛЮДИНА В ОТОЧУЮЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Поняття про оточуюче середовище. Людина як біологічний та соціальний суб'єкт. Потреби людини: фізіологічні, матеріальні та духовні. Шкідливі фактори і організм людини. Гранично допустимий вплив шкідливих факторів на людину. Синергізм (ефект перевищення сумарної дії) та антагонізм (ефект нейтралізації дії) шкідливих факторів. Організм в технічному оточенні. Людина та світ техніки. Транспортна безпека людини. Комп'ютер і людина. Соціальні та психічні фактори, що впливають на безпеку життєдіяльності людини. Загальні характеристики середовища - природного, виробничого, побутового, соціально-політичного. Система "людина-життєве середовище" та її компоненти. Право людини на життя, свободу, недоторканість. Право на самозахист та його межа. Основні прийоми самозахисту.

Основою оточуючого середовища є природне, яке містить у собі всі позитивні та негативні результати діяльності кожної окремої людини, всього суспільства. Оточуюче середовище насичене факторами речовинної, параметричної природи. Саме вони (викиди промислових об'єктів, автомототранспорту, біологічні забруднення, різноманітні випромінювання) негативно впливають на здоров'я людини, на всю природу. Тому, коли кажуть про необхідність охорони оточуючого середовища, треба розуміти під цим охорону тільки природи, як цілісної системи та людини, як одного з її компонентів.

6.1. Шкідливі, небезпечні фактори та організм людини

6.2. Корпоративна або економічна безпека

Це стан при якому гарантується безпека фінансового стану підприємства, особи, яке вона очолює та держави в цілому. Економічну безпеку гарантує держава при умові дотримання положень чинного законодавства. Але часто виникають ситуації, в результаті яких, через незаконні дії офіційної особи, виникає небезпека економічній сталості підприємства, людині.

Термін "Економічна безпека" з'явився в 30-х роках ХХ століття, в 1985 році набув офіційного статусу в документах 40-ї сесії Генеральної Асамбеї ООН, коли була прийнята резолюція "Міжнародна економічна безпека", а на 42-й Генеральній Асамбеї ООН прийнята Концепція між народної економічної безпеки, яка вирізнила ієрархію рівнів економічної безпеки: глобальна, міжнародна, національна, регіональна, місцева, об'єктова (безпека окремого підприємства). Глобальна та міжнародна економічна безпека передбачає врахування загроз: різниця в рівнях економічних, екологічних потенціалів різних країн світу; нераціональна господарська діяльність через виснаження природних ресурсів; відсутність доступу до сучасних технологій. Національна економічна безпека, зокрема України, відображена в спеціальній частині Адміністративного Кодексу України. Це стан захищеності державного суверинітета, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу держави, законних прав та інтересів громадян, які є основою безпеки країни. Визначені складові національної економічної безпеки: соціальна безпека, екологічна безпека, демографічна, інформаційна, політична, воєнна безпеки. Важливою є інформаційна безпека, різновидами якої, на підставі Закону України "Про інформацію", є комерційна, економічна таємниця та інтелектуальна власність.

Тепер все частіше набувають інші форми військових дій - економічні, або "тихі" війни, результат яких не менш руйнівний. Як і при класичних воєнних діях велике значення мають розвідка, шпигунство, зокрема економічна та промислове або комерційне шпигунство. Тому повинна існувати на об'єкті економіки (підприємство, фірма) служба безпеки з певною її структурою, підпорядкуванням, фінансуванням та організацією роботи.

Часто загрозу економічній безпеці складають необгрунтовані перевірки результатів діяльності, вилучення певних документів на "замовлення". Тому треба мати основні знання про хід перевірок фінансових документів.

Згідно Закону "Про державну податкову службу в Україні" збирачі податків мають право безкоштовно одержувати від підприємств, установ, організацій і громадян-суб'єктів підприємницької діяльності копії (саме копії, а не оригінали) документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи і витрат. Згідно цього закону посадові особи органів Державної податкової інспекції (ДПІ) мають право вилучати у підприємств, установ, організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) доходів об'єктів оподатковування, несплату податків, інших платежів. Але вилучаються не всі документи підряд, як це іноді буває, а тільки ті, що свідчать про порушення фінансового закодавства. Для таких дій повинен бути встановлений сам факт приховуання або заниження доходів. Вимоги конкретної посадової особи податкового органа повинні бути відображені на папері, в спеціальному журналі перевірок підприємства. Інспектори ДПІ мають право обстежувати будь-які виробничі, складські, торгові та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також помешкання керівника, якщо воно використовується як юридична адреса.

Про планову перевірку відповідний орган ДПІ повинен письмово повідомити за 10 днів до її початку. Проводити її можна не частіше одного разу на протязі календарного року. Особа, яку перевіряють - фізична або юридичне має право вимагати письмове рішення керівника ДПІ, на підставі якого проводиться перевірка. Якщо повідомлення не було надіслане рекомендованим листом на юридичну адресу фірми, то таку перевірку можна вважати незаконною і треба звернутися до господарського суду. Перед початком перевірки уповноважений повинен перед'явити своє посвідчення, в якому повинні бути зазначені його територіальні повноваження. Важливо, щоб інспектор зареєструвався в спеціальному журналі організації, яку перевіряють.

Тривалість перевірки не більше десяти робочих днів з моменту отримання письмового повідомлення податкового органу про перевірку. Інспектор може призупинити операції на рахунках. Але він не має права вилучати документи (крім реєстраційних посвідчень, спеціальних дозволів) у громадянина, підприємця. В разі вилучення документів повинна бути складена постанова про їх вилучення. Відмова керівника видати документи кримінальної відповідальності не тягне, але фінансові операції в такому випадку можуть бути призупинені і можливий штраф від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів за ненадання документів.

Згідно Інструкції №316 ДПІ вилучення документів здійснюється в присутності посадових осіб підприємства, з якого вилучаються документи. Такими особами є ті хто займає посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядницьких, адміністративно-господарських обов'язків, функції по здійсненню керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників, керівники підприємств, їхні заступники, розпорядники державним, колективним, приватним майном.

Питання

1. Що таке економічна, фінансова безпека?

2. Як повинні поводитися працівники податкових органів в разі перевірки?

3. Як повинні вилучатися документи для подальшої перевірки?

4. Які особливості планових перевірок органами Державної податкової інспекції?

6.3. Правова безпека людини

Важливим є порядок звернення до суду. Необхідно подати в районний або міський суд позовну заяву, скаргу, вказавши докази, що підтверджують ваші вимоги. Заява повинна бути обов'язково зареєстрована в спеціальному журналі канцелярії суду, куди і подаються всі необхідні документи. Треба поставити реєстраційний номер на копію позову, скарги, що залишається у вас. У випадку, коли заяву відмовляються реєструвати, ви можете надіслати її рекомендованим листом з повідомленням про його вручення. Не забувайте зберегти квитанцію про сплату поштових послуг як доказ того, що ви надіслали свої документи до суду. Велике значення має форма заяви. Якщо вона оформлена неправильно, суд може залишити справу без розгляду, але надасть вам час на виправлення недоліків. Якщо ви пропустите терміни, суд може повернути вам заяву, скаргу, не розглянувши їх. І вона буде вважатися неподаною. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити: назву суду, до якого подається заява; точні дані позивача і відповідача, їхнє місце проживання, перебування, а також дані про представника позивача; викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; докази, що підтверджують позов; розмір відшкодування, на яке претендує позивач; підпис позивача.