У процесі складання зовнішньої і внутрішньої звітності підприємство може використовувати два методи обліку витрат і калькулювання собівартості, а саме:
система калькулювання собівартості з повним розподілом витрат;
система калькулювання собівартості за змінними витратами.
Згідно з системою калькулювання собівартості з повним розподілом витрат (використовується при складанні зовнішньої звітності) завдання полягає в тому, щоб розподілити всі витрати виробництва (постійні і змінні) на продукцію і оцінити вартість запасів нереалізованої продукції за сукупними витратами. Невиробничі витрати не розподіляються на продукцію, а відносяться безпосередньо на рахунок прибутків і збитків, і виключаються із оцінки матеріально-виробничих запасів. Прикладами системи калькулювання собівартості з повним розподілом витрат є системи обліку витрат за замовленнями і за процесами.
Переваги системи калькулювання повних витрат:
надає керівництву інформацію про повні витрати підприємства, яка необхідна для прийняття стратегічних рішень;
дозволяє уникнути відображення в звітності фіктивних збитків, оскільки постійні виробничі витрати розподіляються між собівартістю продукції і залишками запасів, а не відносяться у повній сумі на рахунок прибутків і збитків;
оскільки виробництво продукції неможливе, якщо відсутні постійні виробничі витрати, то відповідно постійні витрати повинні бути віднесені на собівартість продукції і включені в оцінку запасів, що відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності.
Згідно з системою калькулювання собівартості за змінними витратами (використовується в основному при складанні внутрішньої звітності і в процесі прийняття поточних управлінських рішень) тільки змінні виробничі витрати розподіляються на продукцію і включаються в оцінку матеріально-виробничих запасів. Постійні витрати виробництва не розподіляються на продукцію, а розглядаються як витрати періоду і відносяться безпосередньо на рахунок прибутків і збитків. Невиробничі витрати як і при першій системі, не розподіляються на продукцію, а відносяться безпосередньо на рахунок прибутків і збитків та виключаються із оцінки матеріально-виробничих запасів.
Отже, спільним для обох систем калькулювання є їх відповідність в тому плані, що невиробничі витрати обліковуються як витрати період/. Основна відмінність цих систем полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат, зокрема в одному випадку (калькулювання змінних витрат) постійні виробничі накладні витрати відносяться до витрат періоду, а в другому (калькулювання повних витрат) - включаються в собівартість продукції.
За умови використання системи калькулювання змінних витрат визначається маржинальний дохід, який широко застосовується для аналізу прибутковості та прийняття управлінських рішень.
Маржинальний дохід - це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами підприємства.
Він відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу) у покриття постійних витрат та формування прибутку і розраховується за формулою:
де МД - маржинальний дохід; ДР - дохід від реалізації; ЗВ - змінні витрати. Або
де ПВ - постійні витрати; П - прибуток.
Характерною особливістю звіту про прибутки і збитки, складеного при використанні системи калькулювання змінних витрат є те, що на відміну від звичайного звіту, у ньому показується маржинальний дохід, або декілька показників маржинального доходу (виробничий, загальний тощо).
Перевагами системи калькулювання змінних витрат є:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Облік у зарубіжних країнах» автора Воронко Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Система обліку поєних і змінних витрат“ на сторінці 1. Приємного читання.
