Види фінансових інвестицій, їх класифікація та оцінка
Під фінансовими інвестиціями розуміють активи, які утримуються підприємством з метою отримання інвестором вигоди в майбутньому (збільшення прибутку у формі дивідендів, відсотків та ін.; зростання вартості капіталу; інших економічних вигод).
Більшість підприємств зарубіжних країн здійснюють інвестиції у фінансові інструменти, що випускаються іншими підприємствами. МСБО 32 "Фінансові інструменти: розкриття та подання" визначає фінансовий інструмент як будь-який контракт, який приводить до фінансового активу одного суб'єкта господарювання і фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу іншого суб'єкта господарювання.
Залежно від терміну утримання на підприємстві інвестиції поділяють на короткострокові (до одного року) і довгострокові (більше одного року).
Короткострокові інвестиції належать до поточних активів і за ліквідністю займають друге місце після грошових коштів. Тому питання обліку таких інвестицій були розглянуті у попередніх темах.
Довгострокові фінансові інвестиції здійснюються на період більше одного року і вони не можуть бути реалізовані в будь-який момент. В обліку і звітності довгострокові фінансові інвестиції відображаються у складі необоротних активів.
Класифікація довгострокових фінансових інвестицій залежить від того, у що інвестує підприємство гроші. Так підприємство може вкладати вільні грошові кошти у: боргові зобов'язання (облігації); ринкові цінні папери (акції); дочірні підприємства, філіали, спільні підприємства, якщо дані про їх діяльність не входять до консолідованої звітності; матеріальні необоротні активи; спеціальні фонди (наприклад, пенсійний фонд) (рис. 7.1). Тому, залежно від об'єктів інвестування виділяють:
інвестиції у боргові зобов'язання;
інвестиції у капітал інших підприємств.
Рис. 7.1. Класифікація довгострокових фінансових інвестицій
Довгострокові інвестиції у боргові зобов'язання передбачають вкладення вільних грошових коштів в облігації, довготермінові векселі з метою отримання доходу у вигляді відсотків. Ці інвестиції не забезпечують інвестору можливості здійснювати вплив на господарську діяльність тих підприємств, у які вкладено гроші.
Довгострокові Інвестиції у капітал інших підприємств здійснюються в акції або паї інших підприємств з метою отримання прибутку у формі дивідендів, а також здійснення впливу або контролю за господарською діяльністю підприємств, у які інвестовано кошти. Ці інвестиції, в свою чергу поділяються на групи залежно від впливу інвестора на інвестоване підприємство (табл. 7.1).
Таблиця 7.1. Класифікація довгострокових фінансових інвестицій у капітал інших підприємств залежно від впливу інвестора на інвестоване підприємство
| 1. Інвестиції у незалежні, юридично самостійні підприємства | До 20% | Інвестор не здійснює значного впливу | Метод собівартості або справедливої вартості |
| 2. Інвестиції в асоційовані підприємства | 20-50% | Інвестор може суттєво впливати на господарську діяльність підприємства, але не контролювати її | Метод участі в капіталі |
| 3. Інвестиції в дочірні підприємства | Більше 50% | Інвестор контролює господарську діяльність підприємства | Метод консолідованої фінансової звітності (злиття або поглинання) |
| 4. Інвестиції в спільну діяльність | Згідно з угодою сторін | Рівень впливу визначається угодою сторін і здійснюється спільний контроль діяльності підприємства | Метод собівартості, справедливої вартості або участі в капіталі | |
Методи оцінки довгострокових інвестицій відрізняються в різних країнах. Міжнародні стандарти фінансової звітності пропонують оцінювати їх під час первісного визнання за собівартістю, а у подальшому за справедливою вартістю (собівартістю або амортизованою собівартістю). Відповідно до Директив Європейського Союзу (4 Директива ЄС) довгострокові інвестиції можуть бути оцінені за собівартістю з нарахуванням зносу або за переоціненою вартістю. Облікові правила США дозволяють проводити оцінку довгострокових інвестицій за собівартістю, методом участі в капіталі або методом консолідації для різних видів інвестицій.
Первісною оцінкою довгострокових інвестицій є їхня собівартість, яка включає ціну придбання та витрати, безпосередньо пов'язані з таким придбанням (податки, мито, комісійні винагороди, оплата банківських послуг, інші збори та платежі).
Собівартість інвестицій, придбаних шляхом обміну на цінні папери власної емісії, визначається справедливою вартістю переданих цінних паперів і величиною витрат, безпосередньо пов'язаних з таким придбанням. Аналогічно, придбання інвестицій, здійснене шляхом обміну на інші активи, формує їхню собівартість, яка включає справедливу вартість цих активів і витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням. Якщо ж справедливу вартість активів або ринкову ціну придбаних цінних паперів визначити неможливо, то проводяться додаткові підрахунки для визначення собівартості інвестиції.
У випадку придбання двох або більше видів цінних паперів за одним (паушальним) платежем, виникає потреба розподілу загальної вартості за окремими видами цінних паперів. При цьому можуть бути використані різні способи розподілу загальної вартості цінних паперів (табл. 7.2).
Вибуття довгострокових інвестицій в результаті їх продажу відображається за реалізаційною вартістю, яка в більшості випадків співпадає з ринковою, якщо вони обертаються на вільному ринку. Різниця між балансовою вартістю та виручкою від продажу інвестицій, за вирахуванням витрат, пов'язаних з реалізацією, визнається у звіті про прибутки і збитки як прибуток (збиток) від продажу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Облік у зарубіжних країнах» автора Воронко Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОБЛІК ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ ТА КОНСОЛІДОВАНА ЗВІТНІСТЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
