Розділ 4. БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД НА ОСНОВІ ОЦІНКИ РИЗИКІВ

Рис. 4.4. Процентний ризик торговельної книги згідно з Поправкою до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків 1996 р.

Спеціальний ризик — це ризик негативної зміни вартості певного цінного папера через фактори, які стосуються окремого емітента. Спеціальний ризик оцінюється шляхом поділу всіх цінних паперів, віднесених до торговельної книги, на три загальні категорії: державні, допущені та інші. До категорії "державні" відносять папери центральних і місцевих органів влади незалежно від їх типу — векселі, купонні та дисконтні облігації тощо. До категорії "допущені" відносять папери, емітовані підприємствами державного сектору, міжнародними банками розвитку та інші папери з високим рейтингом. Решта процентних паперів, що знаходяться в торговельній книзі, належать до категорії "інші".

Вимога до капіталу під спеціальний ризик визначається як сума добутків поточної ринкової вартості цінних паперів та вагових коефіцієнтів ризику (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Вагові коефіцієнти ризику для визначення вимоги до капіталу під спеціальний процентний ризик торговельної книги

Отже, спеціальний процентний ризик торговельної книги обчислюється за допомогою поширеного в Базельській угоді прийому — зважування на вагові коефіцієнти.

Натомість підхід до оцінки загального процентного ризику, який репрезентує ризик зміни ринкових ставок процента за всією торговельною книгою, є досить складним. По-перше, ним передбачається використання двох різних методичних прийомів: методу строку до погашення та методу дюрації. Метод строку до погашення простіший та більше відповідає українським умовам. В обох методах використовуються спільні прийоми, однак вони відрізняються за видами вхідної інформації: метод строку до погашення оперує з ринковою вартістю позицій, а метод дюрації — з відносною ціновою чутливістю позиції до зміни ставки відсотка. По-друге, в межах методу строку до погашення вирізняють дві хронологічні шкали — одна для паперів зі ставкою купона 3 % річних та більше, друга — для цінних паперів зі ставкою купона менше 3 % річних. У кожній шкалі налічується три зони, в межах кожної зони — кілька часових періодів. Для кожного часового періоду встановлено свій ваговий коефіцієнт (дод. 9).

Сукупну вимогу до капіталу (мінімально необхідну величину регулятивного капіталу) на покриття процентного ризику торговельної книги визначають як суму вимог до капіталу під спеціальний та загальний ризики.

Пайовий ризик торговельної книги. Носіями пайового ризику торговельної книги є пайові (капітальні) цінні папери та похідні інструменти, де такі папери становлять базовий актив, форварди, ф'ючерси та опціони. Ринкова вартість таких позицій може змінитися або внаслідок ризику контрагента (який оцінюється в межах кредитного ризику), або внаслідок системного ризику. Оскільки основним інструментом управління системним ризиком є структурування позицій, то оцінка пайового ризику торговельної книги зводиться до оцінки структури позицій.

Пайовий ризик торговельної книги поділяється на спеціальний та загальний (рис. 4.5). Як і в разі процентного ризику торговельної книги, спеціальний ризик — це ризик падіння вартості цінних паперів окремого емітента, а загальний — ризик падіння ринкової вартості портфеля цінних паперів у цілому.

На відміну від процентного ризику, методика оцінки пайового ризику проста і не містить альтернативних підходів. Сукупну вимогу до капіталу розраховують як суму спеціального та загального ризиків. Спеціальний ризик оцінюють як добуток модульної суми всіх довгих і коротких позицій банку та коефіцієнта ризику 8 %. Загальний ризик оцінюють як добуток простої суми всіх довгих і коротких позицій банку та коефіцієнта ризику 8 %. Значення обох коефіцієнтів встановлені Базельським комітетом і не можуть переглядатися національним органом нагляду.

Рис. 4.5. Пайовий ризик торговельної книги згідно з Поправкою до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків 1996 р.

Враховуючи відсутність у банках України коротких позицій за операціями з пайовими цінними паперами та за операціями з деривати вами щодо таких паперів, можна стверджувати, що сукупна вимога до капіталу дорівнюватиме ринковій вартості пайових цінних паперів, помноженій на зведений коефіцієнт ризику 16 %. Аналогічно до процентного ризику запровадження пайового ризику створить первісне навантаження на капітал банку та приведе до необхідності його збільшення.

Валютний ризик. Згідно з твердженням Базельського комітету операції банку у валюті інших країн несуть для банку додатковий ризик, який постає з можливості зміни поточного валютного курсу національної грошової одиниці, що безпосередньо впливатиме на капітал банку. Слід також зазначити, що оскільки банки не можуть впливати на значення валютного курсу, то єдиним інструментом управління цим видом ризику є контроль валютних позицій. Якщо обсяг операцій в іноземній валюті незначний, тобто якщо валова валютна позиція не перевищує 100 % від дозволеного капіталу і при цьому чиста валютна позиція не перевищує 2 % від дозволеного капіталу, то банк може взагалі не виділяти капітал на покриття валютного ризику.

Валютний ризик має дві істотні особливості: він наявний не лише у торговельній книзі, а взагалі в усіх операціях банку, які стосуються валюти інших країн та золота; вимогу до капіталу під валютний ризик оцінюють у два послідовні етапи, а не як суму двох компонент (рис. 4.6).

Рис. 4.6. Валютний ризик згідно з Поправкою до Угоди про капітал на врахування ринкових ризиків 1996 р.

Перший етап оцінки валютного ризику — визначення позиції банку в окремій валюті та в золоті. Для цього банк має визначити суму всіх своїх спот-позицій у цій валюті, форвард-позицій, гарантій, захеджованих не нарахованих процентів та дельта-еквівалента портфеля валютних опціонів. Від отриманої величини слід відняти структурну валютну позицію в цій валюті, якщо банк її веде. Чиста довга або коротка позиція банку в окремій валюті має бути перерахована в еквівалент у національній валюті з використанням поточного курсу спот на дату розрахунку. Таким чином, на першому етапі банк отримує еквівалент позицій в усіх валютах та в золоті з урахуванням знака.

На другому етапі банк має врахувати ефекти диверсифікації і концентрації валютного ризику та обчислити вимогу до капіталу під портфель усіх валют. Базельський комітет пропонує застосовувати для цього два альтернативні методи: метод "короткої руки" і метод оцінних моделей. Оскільки метод оцінних моделей потребує серйозної математичної підготовки та наявності багаторічних спостережень за коливанням валютного курсу і рівнями валютних позицій банку, прийнятнішим для України є метод "короткої руки". Його сутність полягає у такому: банк групує еквіваленти позицій окремих валют залежно від знаку в дві групи — довгі та короткі — і визначає суму за кожною групою; із двох сум — усіх довгих і всіх коротких позицій — для подальшого розрахунку беруть більшу за модульним значенням. Меншу за модульним значенням позицію в подальших розрахунках не враховують; до отриманої величини додають модульне значення еквівалента позиції в золоті.

Отримане значення є величиною вимоги до капіталу під валютний ризик, тобто мінімально необхідною величиною регулятивного капіталу, яку банк повинен мати для компенсації можливих негативних наслідків зміни валютних курсів.

Товарний ризик. Носіями товарного ризику для банку є біржові операції з товарними інструментами — форвардами та ф'ючерсами, а також їх похідними, або деривативними інструментами-опціонами, де базовий актив становлять різноманітні товари: нафта, зерно, кава тощо.

Оскільки товарні ринки менш ліквідні і менш стабільні, збитки банку від ведення позицій у товарних контрактах можуть бути більшими, ніж від позицій у валюті і цінних паперах аналогічних розмірів. Тому Базельський комітет запропонував три досить консервативні підходи до оцінки капіталу під товарний ризик: підхід моделювання; підхід строку до погашення; спрощений підхід. При цьому сам товарний ризик не розбивають на складові.