Розділ «Тема 11. Кредитні ризики банківництва»

2. Визначення ризику шляхом проведення якісного та кількісного аналізів кредитного ризику в банку.

3. Оцінювання прийнятності кредитних ризиків для банку та визначення їхнього оптимального рівня.

4. Розробка заходів щодо управління кредитним ризиком банку.

5. Обрання прийнятного методу (чи комбінації методів) управління і мінімізації кредитних ризиків банку.

6. Оцінювання результатів та контроль за рівнем кредитних ризиків.

При здійсненні ризик-менеджменту кредитної діяльності банківська установа має обрати для себе найбільш прийнятні методи управління кредитними ризиками. Зокрема, загальні методи управління кредитними ризиками банку наведено на рис. 11.5.

Рис. 11.5. Методи управління кредитним ризиком банку

Метод уникнення ризику полягає у свідомому рішенні банку не наражатися на певний вид ризику, наприклад, ухиленням від діяльності, яка породжує ризик. Він може застосовуватися як кредиторами, так і регулюючими органами. Банківські установи використовують цей метод шляхом уникнення ризику, що пов'язаний із проблемами у діяльності позичальника (відмова у кредитуванні), та ризику, що пов'язаний з технічно-організаційними проблемами банку-кредитора (відмова у працевлаштуванні недостатньо кваліфікованих працівників, від використання сумнівних комп'ютерних технологій тощо). При цьому банківська установа має достатньо обґрунтовувати використання такого методу управління кредитним ризиком, оскільки банк втрачає потенційних клієнтів, а як наслідок - свій прибуток.

Уникнення кредитного ризику може також застосовуватися регулюючими органами встановленням обмежень на проведення кредитної діяльності банків. Так, Національний банк України встановлює обов'язкові економічні нормативи, зокрема, нормативи кредитного ризику, яких повинні дотримуватися банки. У цьому разі, якщо розраховані банком значення нормативів перевищують встановлені НБУ межі, то банківська установа має відмовлятися від кредитування нових клієнтів для уникнення порушення встановлених нормативів.

Метод утримання (поглинання) ризику полягає у повному прийнятті кредитного ризику на себе, наприклад, створенням ієрархічної системи прийняття кредитних рішень у банку, покриттям збитків за рахунок власних ресурсів тощо. Банківська установа може повністю приймати на себе ризик, наприклад, якщо проект, що кредитується, є високоприбутковим. Однак при цьому банк має усвідомлювати, що може виникнути ситуація, за якої поглинання кредитного ризику може виявитися невиправданим. Таким чином, банк може зазнати значних збитків.

З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди). При прийнятті банком ризику комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

o ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

o ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

o рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

o рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

o очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

o розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

o стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Метод перенесення (передачі) ризику полягає у частковому перекладанні ризику на інших суб'єктів. Найбільш поширеним

у цьому є використання страхових послуг у банківському кредиту, ванні. Метою страхування кредитних ризиків є зменшення розміру втрат, які можуть виникнути у процесі кредитування. Використання цього методу передбачає залучення страхової компанії, яка у ^ настання страхового випадку повинна виплатити страхове відшкодування. При цьому важливе значення має визначення страхової суми, а також вид страхових послуг, що пропонуються.