РОЗДІЛ 6. МІКРОЕЛЕМЕНТИ І МІКРОДОБРИВА

По профілю ґрунту зазвичай розподіл мікроелементів рівномірний або рівномірно-зменшувальний до ґрунтотворної породи. У верхньому горизонті чорноземів чітко виражена акумуляція міді, мангану, цинку, кобальту та інших мікроелементів. Лише вміст молібдену дещо більший у підґрунті.

Зіставленням потреб рослин у мікроелементах та їх кількість, що екстрагується витяжками, встановлено, що використовується лише близько 1 % вмісту рухомих сполук мікроелементів у ґрунті.

Найчастіше на практиці визначають вміст рухомих сполук мікроелементів у ґрунтах у витяжках амонійного буферного розчину з pH 4,8 (манган, цинк, мідь, кобальт), оксалатно-буферного розчину з pH 3,3 (молібден), киплячій воді (бор). При цьому за вимогами до них виділяють три групи рослин. До першої належать культури невисокого виносу мікроелементів з порівняно високою засвоювальною здатністю (зернові хліба, кукурудза, зернобобові, картопля); до другої – культури підвищеного виносу мікроелементів з високою і середньою засвоювальною здатністю – коренеплоди, овочі, трави (бобові, злакові, різнотрав'я), соняшник, сади і виноградники; до третьої – культури високого виносу мікроелементів – усі перелічені вище культури за інтенсивного вирощування (зрошення, високі норми добрив, застосування високоінтенсивних сортів, належного догляду за ґрунтом і рослинами тощо) (табл. 6.6).

Таблиця 6.6. Групування ґрунтів за здатністю забезпечувати сільськогосподарські культури мікроелементами (І. П. Яцук, С. А. Балюк, 2013)

Норми, способи і строки застосування мікродобрив залежать від багатьох чинників: хімічних і фізичних властивостей мікродобрив, типу ґрунтів, забезпеченості їх рухомими формами макро- й мікроелементів, видів сівозмін, біологічних особливостей культур, сумісності мікродобрив з іншими засобами хімізації (макро- добривами, пестицидами, регуляторами росту), рівня механізації і технології застосування інших засобів хімізації. Тому єдиного стандарту із застосування мікродобрив у різних ґрунтово-кліматичних умовах для різних культур бути не може.

На практиці нестачу мікроелементів для рослин за їх зовнішніми ознаками виявити досить складно. Найчастіше стикаються з нестачею того чи іншого мікроелемента тоді, коли зовнішні ознаки чітко не виявляються, але ріст і розвиток рослин затримується, а продуктивність їх знижується. Потребу застосування мікродобрив у певних умовах встановлюють за результатами польових дослідів. Мікродобрива під різні культури сівозміни розподіляють із використанням агрохімічних картограм вмісту рухомих форм мікроелементів у ґрунтах та розроблених рекомендацій.

Згідно з даними рослинної діагностики, мікродобрива потрібно вносити тоді, коли вміст мангану й цинку в листках і стеблах рослин становить менш як 25 мг/кг, міді – 6, бору – 10, молібдену – менш як 0,2 мг/кг сухої речовини.

Реакція культур на мікродобрива залежить також від типу ґрунту (табл. 6.7).

Таблиця 6.7. Оптимальний вміст рухомих сполук мікроелементів у ґрунті для отримання високих урожаїв зернових культур, мг/кг (Μ. М. Городній, 2008)

Завищені норми мікродобрив призводять до негативних наслідків, а занижені не дають бажаного ефекту. Застосовуючи мікроелементи як добрива, слід дотримуватися певного співвідношення між ними та враховувати, що вплив мікроелементів на рослини виявляється лише за умови повного забезпечення рослин макроелементами.

Внесення в ґрунт мікродобрив потребує вищих доз мікроелементів порівняно з іншими способами, так як значна кількість розчинних солей поглинається ґрунтом і не засвоюється рослинами. Проблема застосування мікродобрив полягає в тому, що їх доза значно нижча, ніж мікродобрив, а вимоги до рівномірності внесення вищі. Тому раціональніше застосовувати мікроелементи у складі мікродобрив. Одним із кращих способів є збагачення ними комплексних добрив – по 0,2 % мангану і цинку, по 0,1 – міді і бору, 0,05 – молібдену, 0,005 % – кобальту.

Практично цікавим є застосування мікроелементів разом із деякими рідкими добривами та іншими засобами хімізації. Поряд з безпосереднім внесенням мікродобрив у ґрунт широко впроваджують передпосівне оброблення ними насіння (табл. 6.8).

Таблиця 6.8. Дози мікроелементів за різних способів застосування

Цей захід доцільно поєднувати з протруюванням насіння інсектофунгіцидами, особливо при застосуванні інкрустації. Плівкоутворювачі (4%-й розчин ПВС, Униш, 1,5%-й розчин Na-КМЦ тощо) при цьому міцніше закріплюють компоненти на насінні, що поліпшує умови роботи з насінним матеріалом. Такий спосіб застосування мікроелементів досить ефективний.

Оскільки мікроелементи можуть засвоюватися рослинами через листки, позакореневі підживлення є одним з ефективних способів забезпечення ними рослин. Цей прийом особливо важливий на ґрунтах з низьким вмістом рухомих форм мікроелементів. При позакореневих підживленнях, які проводять 2–4 рази впродовж вегетації рослин у комбінації з іншими агротехнологічними заходами, мікроелементи наносять безпосередньо на листки, звідки вони засвоюються. Особливо важливо провести позакореневі підживлення в ранні фази розвитку рослин при достатньо сформованій листковій поверхні.

Позакореневі підживлення добривами, в яких мікроелементи перебувають у хелатній або органо-мінеральній формі – найперспективніший способів ліквідації дефіциту мікроелементів. Унаслідок ліпшого засвоєння рослинами, норми їх внесення значно нижчі порівняно з мінеральними солями. Коефіцієнт використання елементів живлення підвищується на 90–95 %.

Мікроелементи у вигляді неорганічних солей доступні для рослин лише на кислих ґрунтах (до pH 6). У ґрунтах, близьких до нейтральних, карбонатних і лужних, доступність мікроелементів із солей наближається до нуля. Тому їх краще застосовувати в рухомій біологічно активній формі у вигляді хелатів.

Отже, диференційоване використання мікродобрив має бути невід'ємною складовою системи удобрення.

Внесення мікродобрив у ґрунт у поєднанні з іншими способами забезпечення рослин мікроелементами дає найвищі прирости врожаю. Внесення їх у ґрунт створює певний рівень кореневого живлення рослин мікроелементами впродовж вегетації. Передпосівне оброблення насіння забезпечує рослини мікроелементами на початку росту, зумовлює певну перебудову процесів життєдіяльності зародка. Позакореневі підживлення поліпшують живлення рослин мікроелементами у відповідні періоди їх вегетації.

Профілактичні норми біологічно активних мікроелементів, які вносять незалежно від складу ґрунту, не впливають на загальний вміст мікроелементів у ґрунті, але сприятливо позначаються на стані рослин. Повністю виключається стан фізіологічної депресії рослин, що приводить до підвищення стійкості їх до захворювань, а в кінцевому результаті – сприяє підвищенню врожаю культур і поліпшенню якості вирощуваної продукції.