РОЗДІЛ 6. МІКРОЕЛЕМЕНТИ І МІКРОДОБРИВА

Бор рекомендують вносити в ґрунт під різні культури у таких нормах, кг/га: льон – 0,5; плодоягідні культури – 0,75; під насінники багаторічних трав, коренеплоди, овочеві культури – 1,0-1,5. Оброблення насіннєвого матеріалу зернових культур проводять 0,5%-м водним розчином бору напівсухим способом: 10 л розчину на 1 т насіння. Цей захід проводять одночасно з протруєнням насіння. Позакореневе підживлення проводять 0.1 %-м водним розчином бору з розрахунку 300 л/га.

6.2.2. Манган і манганові добрива

Манган у рослинах переважно активує дію різних ферментів (або входить до їх складу), що відіграє важливу роль в окисно-відновних процесах, фотосинтезі, диханні тощо. Поряд з кальцієм він забезпечує вибіркове засвоєння іонів з навколишнього середовища, знижує транспірацію, підвищує здатність рослинних тканин утримувати воду, пришвидшує загальний розвиток рослин, позитивно впливає на їх плодоношення. Під впливом мангану посилюється синтез вітаміну С, каротину, глутаміну, підвищується вміст цукру в коренеплодах буряку цукрового та в помідорах, а також вміст крохмалю в бульбах картоплі тощо. Манган бере участь в окисненні аміаку, відновленні нітратів. Отже, що вищий рівень азотного живлення, то важливіша роль мангану в розвитку рослин.

Середній вміст мангану в рослинах становить 10 мг/кг сухої речовини, але зазвичай діапазон його коливається від 2 до 400 мг/кг.

Різні сільськогосподарські культури з урожаєм виносять від 100 (ячмінь) до 600 г/га (буряк цукровий) мангану. Основна його кількість локалізується в листках, зокрема у хлоропластах. У рослинах манган, як і залізо, малорухливий, тому його нестача насамперед виявляється на молодих листках і за ознаками подібна до хлорозу: листки вкриваються жовто-зеленими плямами з бурими й білими ділянками, гальмується їх ріст. На відміну від залізного хлорозу в однодольних у нижній частині пластинки листків з'являються сіро-зелені або бурі плями, які часто мають темне обрамлення. Ознаки манганового голодування у дводольних такі самі, як і за нестачі заліза, лише зелені жилки зазвичай не так різко виділяються на пожовклих тканинах. Крім того, дуже швидко з'являються бурі некротичні плями. Листки відмирають навіть швидше, ніж за нестачі заліза. У тканинах рослин при цьому підвищується концентрація основних елементів, порушується оптимальне співвідношення між ними. Нестачу мангану в ґрунті особливо гостро відчувають зернові колосові, зокрема овес, а також кукурудза, зернобобові, буряк, картопля, яблуня, абрикос, персик, слива, черешня, виноград, малина, огірок, цибуля, шпинат, салат, часник, редька.

У плодових культур разом із хлорозним захворюванням листків відмічається слабка облистяність дерев, раніше від звичайного обпадання листків, а за сильного манганового голодування – засихання і відмирання верхівок гілок. Водночас за надлишкового манганового живлення молоді листки набувають жовто-білого забарвлення, старі – стають плямистими і швидко відмирають. Коренева система рослин розвивається погано внаслідок пригнічення росту клітин. Крім того, недостатність манганового живлення загострюється за низької температури та високої вологості, тому озимі зернові найчутливіші до його нестачі напровесні.

Незважаючи на значний вміст мангану в ґрунтах (100–4000 мг/кг), більша його частина знаходиться у вигляді важкорозчинних сполук. Рослини засвоюють з ґрунту лише двовалентний манган. Тому ступінь забезпеченості та рівень його засвоєння рослинами тісно пов'язані з реакцією ґрунтового розчину. В нейтральних і слабколужних ґрунтах він входить до складу малодоступних для рослин три- і чотиривалентних сполук. Ознаки дефіциту мангану в рослин насамперед спостерігаються на карбонатних, сильновапнованих, а також на деяких торф'яних та інших ґрунтах із pH > 6,5. Це пояснюється тим, що з підвищенням pH ґрунту на 1,0 вміст розчинних сполук мангану знижується у 10 разів.

Кислі ґрунти багатші на рухомий двовалентний манган, а в сильнокислих – можлива навіть його токсична дія. Так, у яблуні це може виявлятися у вигляді некрозу кори, в картоплі – у крихкості стебел.

Манганові добрива найефективніші на чорноземах звичайних, карбонатних, вилужених, солонцюватих і каштанових ґрунтах, а також на кислих ґрунтах після вапнування при вирощуванні на них вівса, пшениці, кукурудзи, соняшнику, картоплі, коренеплодів, люцерни, плодо-ягідних та овочевих культур. Особливо ефективне застосування манганових добрив за вмісту його рухомих сполук у дерново-підзолистих ґрунтах < 25–50 мг/кг, чорноземах – 50–60, сіроземах – 10–50 мг/кг.

Як манганові добрива використовують переважно відходи промисловості, сульфат мангану та манганізовані мінеральні добрива. Значна частина мангану повертається у ґрунт з органічними добривами. Його втрати часто пов'язані з опадами, які вимивають цей елемент головним чином із кислих ґрунтів, де він знаходиться в розчинній двовалентній формі. У помірній зоні атмосферні опади вимивають упродовж року 250 г/га мангану.

На рухливість сполук мангану в ґрунті і засвоюваність його рослинами впливають суха погода, низька температура ґрунту, погане освітлення, високий вміст іонів фосфору і заліза в ґрунті. Нестача мангану насамперед виявляється на ґрунтах із лужною й нейтральною реакцією, надлишком вапна, торф'яниках, ґрунтах важкого гранулометричного складу з високим умістом органічних речовин.

Манганові шлами – це розсипчасті порошки темного кольору, що містять не менш як 9 % Мп. Шлами є відходами збагачувальних фабрик манганової промисловості, в яких цей елемент входить до складу важкорозчинних сполук і після внесення в ґрунт поступово перетворюється на засвоювані рослинами форми. Манганові шлами вносять під час основного або передпосівного обробітку ґрунту.

Сульфат мангану MnSO4 – дрібнокристалічна суха сіль білого або світло- сірого кольору, добре розчинна у воді, негігроскопічна, містить 32,5 % Mn. Добувають із природних оксидів мангану або з бідних манганових руд. Використовують в овочівництві захищеного ґрунту, для передпосівної обробки насіння й позакореневого підживлення.

Манган інтенсивно поглинається колоїдами ґрунту, тому норма його внесення має не перевищувати 2,5 кг/га. Добрі результати дає оброблення насіння буряку, кукурудзи, пшениці 1,0%-м водним розчином сульфату мангану напівсухим способом. За дефіциту Mn найефективніше проводити MnS04 із розрахунку 300 л/га.

6.2.3. Мідь і мідні добрива

Мідь разом із манганом входить до складу ферментів, що відіграють важливу роль в окисно-відновних процесах. Вони поліпшують інтенсивність фотосинтезу, сприяють утворенню хлорофілу, позитивно впливають на вуглеводний та азотний обміни, підвищують стійкість рослин до грибних і бактеріальних захворювань. Під впливом міді збільшується вміст білка в зерні, цукру – в коренеплодах, жиру – в зерні олійних культур, крохмалю – в бульбах картоплі, цукру та аскорбінової кислоти – в плодах і ягодах.

Потреба рослин у міді невелика. З урожаєм сільськогосподарських культур її виноситься 10–300 г/га. За оптимального забезпечення рослин міддю її вміст становить від 5–20 мг/кг (за нестачі – знижується до 1–2, а за надлишку – збільшується до 40-50 мг/кг сухої речовини). Найхарактерніше нестача міді виявляється в зернових культур: унаслідок розкладання хлорофілу кінчики їх молодих листків біліють і закручуються, краї стають жовтими. У разі значної нестачі міді рослини починають дуже кущитися, але продуктивних стебел не утворюють. Цю хворобу іноді називають білою чумою злаків. За мідного голодування характерним є в'янення рослин, затримання їх росту, зменшення кількості генеративних органів (волоті, колосків, головок тошо), може спостерігатися вилягання. Двосім'ядольні рослини втрачають листки на верхівках стебел. Плодові культури за нестачі міді хворіють на так звану суховерхість, або екзантему, поникнення гілок і крони. При цьому на листкових пластинках слив та абрикос між жилками чітко виявляються ознаки хлорозу. В цитрусових хворіють листки, збудником цієї хвороби помилково вважали патогенні гриби. Обробка листків мідевмісними фунгіцидами рятувала дерева.

У помідора за нестачі міді затримується ріст пагонів, слабко розвивається коренева система, листки забарвлюються у темно-синьо-зелений колір і закручуються, квітки не утворюються.

Нестача міді за ознаками часто збігається з нестачею цинку, а на піщаних ґрунтах – також і з нестачею магнію. Внесення високих норм азотних добрив посилює потребу рослин у міді, спричинює загострення ознак її нестачі. Найчутливіші до нестачі міді овес, ячмінь, пшениця, рис, яблуня, груша, слива, абрикос, цитрусові; досить чутливі – просо, соняшник, горох, буряк, картопля, овочеві культури, льон, лучні, бобові та злакові трави; менш чутливі – жито, кукурудза, гречка, капуста. За відсутності візуальних ознак дефіциту мікроелемента істотно знижується врожай культур. Застосування мідних добрив на ґрунтах, бідних на мідь, підвищує врожайність зернових культур на 2–3 ц/га. Характерною особливістю дії міді є збільшення стійкості рослин до грибних і бактеріальних хвороб.

Мідь знижує захворюваність зернових культур на різні види сажки, підвищує стійкість рослин до бурої плямистості тощо. Найбільша потреба рослин у міді в ранні фази росту, до початку цвітіння її засвоєння майже завершується. Мідь може надходити в рослини не лише через коріння, а й через листки, тому за нестачі цього мікроелемента в ґрунті проводять позакореневі підживлення розчинами її солей. Мідь не підлягає процесу реутилізації.