РОЗДІЛ 6. МІКРОЕЛЕМЕНТИ І МІКРОДОБРИВА

Як цинкові добрива застосовують сульфат цинку, цинковмісні відходи мідеплавильних заводів.

Сульфат цинку ZnSO4 • 5Н2O – сірувато-білий кристалічний порошок, розчинний у воді, містить близько 22 % засвоюваного рослинами цинку. Застосовують для передпосівного оброблення насіння і позакореневого підживлення рослин. На 1 т насіння використовують 60–80 л 0,05–0,1 %-го розчину солі.

Цинкові добрива ефективні лише за вмісту рухомого цинку в ґрунті менш як 0,2-0,3 мг/кг. Якщо в ґрунті 0,4-1,5 мг/кг цинку, рекомендується проводити лише передпосівне оброблення насіння та позакореневе підживлення. Ефективність цинкових добрив залежить також від чергування культур у сівозміні. Так, кукурудза, попередником якої був буряк цукровий, особливо чутлива до внесення цинкових добрив. Дія цинку досить ефективна при внесенні його на фоні фосфорних добрив.

Оскільки цинк може накопичуватись у ґрунті, слід бути обережним і суворо контролювати використання цинкових добрив, щоб запобігти його токсичній дії та негативній взаємодії з іншими елементами живлення. Норма внесення цинку має не перевищувати 3–5 кг/га. Слід також мати на увазі, що цинк швидко і міцно фіксується ґрунтом, тому перевагу в застосуванні цинкових добрив слід надавати передпосівному обробленню насіння і позакореневим підживленням. Оброблення насіння зернових культур виконують напівсухим способом 10%-м водним розчином цинку з розрахунку 10 л/т, а позакореневі підживлення проводять 0,1 %-м розчином мікроелемента з розрахунку робочого розчину 300 л/га. Позакореневі підживлення проводять на більшості культур перед початком цвітіння, плодові дерева обприскують навесні до розбруньковування.

6.2.5. Кобальт і кобальтові добрива

Кобальт позитивно впливає на перебіг багатьох фізіологічних процесів у рослинах. В організмах тварин і людини він є складовою вітаміну В12 (кобаламіну), потрібного для нормальної діяльності травного каналу, сприяє фіксації молекулярного азоту бобовими культурами. В рослинах міститься від 0,01 до 0,60 мг кобальту на 1 кг сухої речовини. Він підвищує активність ферментів, сприяє нормальному обміну речовин у рослинах, збільшує вміст хлорофілу, аскорбінової кислоти, білка, підвищує посухостійкість рослин. Найбільше його концентрується в генеративних органах, а також у бульбочках бобових культур.

Застосування кобальтових добрив на дерново-підзолистих ґрунтах підвищує врожайність пшениці озимої на 2–3 ц/га, капусти – на 40–50, картоплі – на 5–20 ц/га.

Зовнішні ознаки нестачі кобальту в рослинах подібні до азотного голодування. Нестача кобальту в кормах (менш як 0,07 мг/кг сухої речовини) призводить до зниження вмісту гемоглобіну в крові тварин, захворювання на сухоти, втрату апетиту (акобальтоз).

Загальний вміст рухомих сполук кобальту в ґрунтах коливається від 0,1 до 7 мг/кг. Кобальтові добрива слід застосовувати на дерново-підзолистих ґрунтах, якщо вміст рухомих сполук кобальту менш як 1,0-1,1 мг/кг, на чорноземах – 1–2, на сіроземах і каштанових ґрунтах – 1,0-1,5 мг/кг. Це забезпечує отримання повноцінних продуктів харчування для людей і кормів для тварин. Кобальтові добрива потрібно насамперед застосовувати на луках і пасовищах, на чорноземах вилужених, дерново-підзолистих, сірих лісових нейтральних і лужних ґрунтах, а також на ґрунтах після вапнування. Особливо відчувають нестачу кобальту бобові культури.

Як кобальтові добрива використовують сульфат і хлорид кобальту, а також промислові відходи, що містять цей елемент.

Сульфат кобальту CoS04 • 7Н2O – кристалічна сіль червоного кольору, добре розчинна у воді, містить 21 % кобальту.

Хлорид кобальту СоС12 – кристалічна сіль червоного або темно-рожевого кольору, містить 47 % кобальту.

Застосовувати кобальтові добрива рекомендується під посіви люцерни, конюшини, гороху, гречки, сої, буряку, льону, ячменю, озимих пшениці і жита та виноград. При цьому в ґрунт можна вносити 100–300 г/га кобальту. Для оброблення насіння використовують солі кобальту із розрахунку 20–30 л/т 0,5%-го розчину, для позакореневого підживлення рослин – 300–400 л/га 0,05–0,10%-го розчину. Приймаючи рішення про застосування кобальтових добрив, слід пам'ятати, що рослини чутливі як до нестачі, так і до надлишку цього елемента в ґрунті. Високий рівень живлення ним може спричинити кобальтовий токсикоз.

6.2.6. Молібден І молібденові добрива

Молібден є незамінним металокомпонентом багатьох ферментів. Він бере участь у вуглеводному, азотному і фосфорному обмінах, синтезі вітамінів і хлорофілу, підвищує інтенсивність фотосинтезу, входить до складу ферменту нітроредуктази, за участю якого в рослинах нітрати відновлюються до аміаку.

Важлива роль належить молібдену в процесах фіксації азоту з атмосфери бульбочковими і вільноіснуючими бактеріями.

Із середнім урожаєм зернових культур вони виносять до 6 г/га молібдену, бобових – до 10 г/га. Найчутливіші до нестачі цього елемента бобові культури, деякі рослини родини Капустяних (капуста цвітна і білоголова, салат, шпинат, редиска, гірчиця), цитрусові та буряк. Позитивно реагують на наявність молібдену пшениця, овес, кукурудза, льон, помідор, картопля, гречка. Під його впливом значно підвищується якість продукції, збільшується вміст білка в зерні та сіні бобових трав, вітамінів і цукрів в овочах тощо. Молібден необхідний рослинам у менших кількостях, ніж інші мікроелементи. Проте всі перелічені вище культури позитивно реагують на застосування молібденових добрив. Однак слід зазначити, що високі норми молібдену досить токсичні для рослин, а його накопичення в продукції рослинництва шкідливе для здоров'я тварин і людини.

Зовнішні ознаки помірної нестачі молібдену в рослинах подібні до азотного голодування. За значного дефіциту молібдену виявляються яскраво-жовто-зелені або блідо-оранжеві плями між жилками старих листків, переважно з верхнього боку. При цьому молоді листки скручуються всередину у вигляді ложечок, точки росту відмирають, а жилки листків залишаються світло-зеленими. Ослаблюється ріст рослин, затримується цвітіння. Так, у помідора квітки майже сидять на стеблі й передчасно обпадають, у капусти цвітної суцвіття розділяється на неоднакові групи приквітників, у гороху на коренях не утворюються бульбочки, а бактерії не можуть фіксувати азот. У багатьох рослин ознаки нестачі молібдену спостерігаються значно раніше, наприклад у капусти, редиски, гірчиці, помідора, буряку та інших культур нестача молібдену виявляється вже на сім'ядолях, а через кілька діб або тижнів і на інших органах.

Водночас надлишок молібдену (понад 1 мг/кг сухої речовини рослин) не знижує продуктивність рослин, але накопичується в продуктах, що зумовлює ендемічну подагру в людей і токсикоз у тварин. Найліпшими акумуляторами молібдену є бобові культури. За надто високого вмісту молібдену в ґрунті рослини повільно ростуть, а листки набувають червоно-жовтого забарвлення, вкриваються плямами з бурим відтінком.

Основним джерелом живлення рослин молібденом є ґрунт. Грунти Полісся і Лісостепу України малозабезпечені рухомими формами молібдену (0,2 до 5 мг/кг), ґрунти Степу, передгірських і гірських районів Карпат – середньо забезпечені (0,23 мг/кг), ґрунти Закарпаття – найбільш забезпечені (0,58 мг/кг).