РОЗДІЛ 6. МІКРОЕЛЕМЕНТИ І МІКРОДОБРИВА

Молібденові добрива насамперед потрібно застосовувати на дерново- підзолистих і лісових ґрунтах, чорноземах вилужених та опідзолених. Нестача молібдену зазвичай виявляється на кислих ґрунтах із pH < 5,2, з великим умістом рухомих сполук алюмінію, заліза і мангану. Вапнування цих ґрунтів підвищує рухомість молібдену і доступність його для рослин, знижує або повністю усуває потребу в застосуванні молібденових добрив. Молібденові добрива потрібно вносити лише на ґрунтах, де вміст рухомих форм молібдену не перевищує 0,2 мг/кг. Як молібденові добрива використовують його солі та різні відходи промисловості.

Молібдат амонію (NH4)6Mo7O24 • 4Н2O – дрібнокристалічна сіль білого кольору, добре розчинна у воді, містить близько 50 % молібдену.

Відходи електролампової промисловості – це порошок, що містить 5–8 % молібдену.

Застосовувати молібденові добрива можна різними способами, але найтехнологічнішим і найпоширенішим є передпосівне оброблення насіння обприскуванням розчином молібдату амонію (50–75 г молібдену для оброблення норми насіння на 1 га). Якщо насіння не було оброблено, можна провести позакореневе підживлення рослин не пізніше ніж фази цвітіння, витрачають 100–300 г/га молібдату амонію, розчиненого в 200–400 л води. Молібденові добрива також можна вносити під час передпосівного обробітку ґрунту, в рядки під час сівби, а також поверхнево на посівах багаторічних бобових трав, луках і пасовищах. Норма молібденових добрив має не перевищувати 1 кг/га молібдену.

6.2.7. Валізо і залізисті добрива

Залізо – мікроелемент, який засвоюється рослинами у найбільшій кількості, тому його іноді відносять до макроелементів. Проте за фізіологічними функціями це типовий мікроелемент. Залізо відіграє провідну роль серед усіх металів, що є в рослинах. Це доводить, що воно міститься в тканинах рослин у більших кількостях, ніж інші метали. Воно не піддається процесу реутилізації, тому ефективним є листкове внесення, Залізо надходить у рослину у вигляді іонів Fe2+ і Fe3+, а також у незначних кількостях у формі хелатних сполук. Основна кількість цього елемента зосереджена в білку хлоропластів.

Залізо є функціональною складовою частиною ферментативних систем рослин. Особливо важлива його роль в окисному й енергетичному обмінах, в утворенні хлорофілу.

З урожаєм культур виноситься від 0,6 до 9 кг/га цього елемента. Надлишок заліза зумовлює відмирання листків без зміни їх темно-зеленого забарвлення. Крім того, пригнічується ріст рослин, вони утворюють мало квіток, в'януть, верхівки пагонів відмирають.

Особливо чутливі до нестачі заліза кукурудза, бобові, картопля, капуста, помідор, виноград, плодові, цитрусові та декоративні культури. За гострої нестачі заліза неминуче настає загибель рослин. У дерев і кущів зелене забарвлення верхівкових листків зникає повністю, вони стають майже білими і поступово всихають.

Характерною ознакою нестачі заліза у живленні рослин є захворювання молодих листків на хлороз. Вони набувають жовто-білого забарвлення, старі листки стають світло-зеленими. Рослини відстають у рості, квітки формуються дрібні, в окремих випадках молоді пагони відмирають, корені короткі, бурі з невеликою кількістю маленьких білих корінців. Найчастіше дефіцит заліза виявляється у кукурудзи, сорго, бобових, плодових та овочевих культур. У злакових культур хлороз виявляється у вигляді чергування жовтих і зелених смуг уздовж листків. Критичний рівень нестачі заліза, оптимальний вміст і рівень його токсичної концентрації для більшості рослин знаходяться відповідно в межах значень: 10–115; 30–250 і 250-500 мг/кг ґрунту.

Валовий вміст заліза (Fe2O3) у ґрунтах коливається від 1 до 11 %. Важкі за гранулометричним складом ґрунти містять його більше. Найчастіше нестача заліза для рослин спостерігається на карбонатних або перевапнованих ґрунтах. Перешкоджають засвоєнню заліза високий вміст у ґрунті іонів-антагоністів – фосфору, кальцію, міді, цинку, висока вологість або перезволоження ґрунту, надлишок фосфору й нестача калію в ґрунті, високий уміст карбонатів, низька або висока температура, погана аерація ґрунту; сприяють – кислотність ґрунту на рівні pH < 5,5 та оптимальне співвідношення іонів-синергістів – калію і молібдену.

Як залізні добрива використовують залізний купорос і хелати заліза.

Залізний купорос FeSO4 • Н3O містить 47–53 % сульфату заліза. Це кристалічна речовина сірого кольору, часто з білим, іноді жовтим або бурим нальотом. Добриво добре розчиняється у воді.

Хелати заліза – сполуки органічних речовин із залізом, що не поглинаються ґрунтом і легко засвоюються рослинами. У сільському господарстві застосовують комплекс заліза з діетилентриамінпентаоцтовою (Fe-ДТПА) і поліетиленполіамінполіоцтовою (Fe-ΠΠΠΑ) кислотами. Це розчини темно-коричневого кольору густиною 1–1,3 г/см3. У препараті Fe-ДТПА антихлорозину міститься не менш як 10 %, у Fe-ΠΠΠΑ – не менш як 7 % залізного комплексу.

Залізні добрива використовують переважно для позакореневого підживлення, оскільки в ґрунті мінеральні форми заліза швидко зв'язуються в малодоступні для рослин сполуки. На лужних ґрунтах хелати заліза утворюють стійкі, але розчинні та засвоювані рослинами сполуки, однак широке використання хелатів обмежується високою їх вартістю. Тому залізні добрива застосовують для позакореневого підживлення – 0,5– 10%-й розчин залізного купоросу або 0,15–0,5%-й розчин залізного комплексу. Останні діють на листковий апарат рослин м'якше. Розчини виготовляють у залізних, пластмасових або скляних резервуарах. При цьому вони не повинні контактувати з мідними, цинковими або латунними деталями. Позакореневе підживлення рослин з ознаками хлорозу проводять 2–3 рази в ранкові або вечірні години.

6.3. Особливості застосування мікродобрив

Застосування мікродобрив в умовах інтенсивного землеробства є невід'ємною складовою подальшого підвищення продуктивності сільськогосподарських культур. Внесення мікродобрив у ґрунти з низькою забезпеченістю мікроелементами дає змогу підвищити врожайність на 10–15 %. При вирощування високоінтенсивних сортів і гібридів застосування мікродобрив ефективне не лише на ґрунтах з низькою забезпеченістю, а середньозабезпечених однойменним мікроелементом. Вирішуючи питання доцільності застосування мікродобрив, слід пам'ятати, що бажаний результат можна отримати лише за високої культури землеробства. Ефективність мікроелементів помітно зростає за достатнього забезпечення рослин макроелементами, з підвищенням рівня застосування макродобрив. Так, при внесенні високих норм азоту збільшується потреба рослин у молібдені, міді, борі, кобальті. Ефективність фосфорних добрив зростає при внесенні цинку, молібдену, мангану. Після вапнування кислих ґрунтів зменшується доступність для рослин бору, міді, мангану, цинку, кобальту, але підвищується рухомість молібдену.

З підвищенням норм макродобрив зростає рухомість мікроелементів у ґрунтах, що призводить до вимивання їх із шару ґрунту, де розміщені корені. Тому мікродобрива потрібно застосовувати на ґрунтах не лише з достатнім, а й з помірним вмістом мікроелементів.

В агрохімічній службі для екстрагування рухомих форм мікроелементів застосовують реагенти, які мають різну екстракційну силу. Найпоширенішими реагентами є ацетатно-амонійний буфер з pH 4,8; 1 н розчин НС1; 1 н розчин HN03; 0,02 М ЕД ТА – CH3COONH4; 0,0054 М ДТПА + 0,01 М СаС12 + 0,1 М TEA з pH 7,3. У ці витяжки зазвичай переходять водорозчинні сполуки і легкообмінні іони. За екстракційною здатністю вони значно різняться. Наприклад, 1 н розчин НС1 екстрагує мікроелементів у кілька разів більше, ніж ацетатно-амонійний буфер.

Кількість рухомих сполук мікроелементів у ґрунтах змінюється в значно ширших межах (у 2–4 рази), ніж валовий уміст. Варіювання спостерігається не тільки в просторі, а й у часі – впродовж вегетаційного періоду. Сезонна динаміка інколи перевищує варіювання по площі поля.