РОЗДІЛ 5. МАКРОЕЛЕМЕНТИ І МАКРОДОБРИВА

Карбонат амонію – сполука малостійка. На повітрі швидко розкладається на гідрокарбонат амонію та аміак, унаслідок чого втрачається газоподібний аміак, особливо на малобуферних ґрунтах:

(NH4)2COj → NH.HCO3 + ΝΗ3↑.

Тому за поверхневого внесення карбаміду без негайного заробляння в ґрунт та за відсутності опадів азот втрачається у вигляді аміаку, зокрема на ґрунтах з нейтральною або лужною реакцією, на посівах багаторічних трав, де висока активність уробактерій, а також після підживлення зернових культур. Втрати газоподібного аміаку при цьому можуть сягати 30–50 % маси внесеного азоту, тоді як при внесенні аміачної селітри вони становлять 1–3 %. Після внесення в ґрунт карбаміду карбонат амонію, що утворюється під час його гідролізу, розкладається на гідрокарбонат і гідроксид амонію:

(NH4)2CO3 + н2о = nh4hco3 + nh4oh.

Амоній, що утворюється, поглинається ґрунтом, поступово засвоюється рослинами і піддається нітрифікації. Карбамід здатний поглинатися корінням і листками рослин без попереднього перетворення.

Слід зазначити, що неамоніфікований карбамід може вимиватися з ґрунту. Під час амоніфікації можливе тимчасове локальне підлуження ґрунту при гідролізі карбонату амонію. Потім амоній нітрифікується, утворюється азотна кислота і ґрунт підкислюється:

2NH3 + 4O2 = 2HN03 + 2Н2O;

2HNO2 + O2 = 2HNO3.

Близько 50 % амонію перетворюється на нітрат за температури ґрунту 5 °С за 6 тижнів. За температури 10 вС для цього знадобиться 2 тижні, а за 20 °С – лише 7 діб. Процес нітрифікації практично призупиняється в ґрунтах із pH < 5,5.

Отже, карбамід є біологічно кислим добривом, оскільки після засвоєння його азоту в ґрунті не залишається ні лужних, ні кислотних залишків.

За ефективністю карбамід не поступається аміачній селітрі, але найвища ефективність спостерігається після внесення його в ґрунт.

Карбамід найефективніше використовувати для основного удобрення, рядкового підживлення просапних і овочевих культур та для позакореневого підживлення рослин, оскільки це органічна сполука. Поверхневе підживлення озимих культур, луків і пасовищ менш ефективне порівняно з аміачною селітрою, що пояснюється втратами аміаку, повільнішою дією карбаміду, ніж аміачної селітри. На відміну від інших азотних добрив рослини здатні частково засвоювати азот з карбаміду без попереднього перетворення. Карбамід при цьому поглинається клітинами листків у вигляді цілих молекул і включається в цикл перетворення азотних речовин, пов'язаний з утворенням діамінокислот.

Позакореневе підживлення – складний технологічний процес, позитивна дія якого виявляється лише за певних умов. Так, для різних культур встановлено допустимі концентрації розчину карбаміду, які не пригнічують розвитку рослин, %: кукурудза, квасоля, помідор, огірок, виноград – 0,5; яблуня, вишня, слива, тютюн – 1,0; картопля, капуста – 1,6; буряк, персик – 2,0; цибуля – 2,5; морква – 3,0; зернові – 5–30. Позакореневе підживлення зернових культур 10–15%-м розчином карбаміду в період колосіння – на початку молочної стиглості зерна сприяє підвищенню врожайності (на 2,5–3 ц/га) та білковості зерна (на 1–3 %).

Слід також пам'ятати, що розчинення карбаміду у воді є ендотермічною реакцією, яка супроводжується зниженням температури розчину. Наприклад, розчинення 20 кг карбаміду в 100 л води знижує температуру розчину на 9 °С. Таке охолодження може стати причиною виникнення термічного стресу в рослин, адже температура робочого розчину має бути не нижчою від температури повітря більш як на 10 – 12 °С.

Позакореневе підживлення карбамідом можна поєднувати із заходами захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів. Так, обприскування гороху в період початку формування бобів 30%-м розчином карбаміду сприяє не лише підвищенню продуктивності рослин, а й боротьбі проти попелиці та бур'янів.

Карбамід широко використовують не тільки як добриво, а й як компонент для виробництва комплексних й тривалої дії азотних добрив, як протеїнову добавку до кормів, що містять багато вуглеводів і мало білків; ним можна замінити 25–30 % білка в кормовому раціоні тварин.

Аміакати, або рідкі аміни – це концентровані розчини нітрату амонію, карбаміду, карбонату амонію та інших компонентів у водному середовищі. Азот із цих добрив під час засвоєння рослинами дає такий самий ефект, як й інші азотні добрива, але виробництво аміакатів простіше і дешевше, ніж твердих добрив. Роботи по застосуванню аміакатів можна повністю механізувати, що забезпечує менші втрати азоту в навколишнє природне середовище й рівномірний розподіл їх по площі поля. Деякі форми аміакатів, які не містять аміаку, можна розбризкувати по полю і використовувати для позакореневого підживлення рослин.

Поряд з перевагами у виробництві та застосуванні аміакати мають певні недоліки. Так, за високої їх концентрації можливі висолювання і кристалізація солей під час зниження температури. Застосування менш концентрованих розчинів призводить до перевезення і внесення великої кількості розчинника (води). Крім того, потрібно мати великі резервуари, оскільки аміакати використовують відносно короткий період. Застосування аміакатів, як й інших рідких добрив, потребує значних капіталовкладень на організацію розподільних пунктів, внесення добрив та на придбання цистерн для їх перевезення.

Істотним недоліком аміакатів є їх корозійна дія. Особливо це стосується розчину нітрату амонію, який має підвищену корозійну здатність щодо чор-них металів. Розчини суміші нітрату амонію та нітрату кальцію менш агресивні. Тому аміакати перевозять і зберігають у цистернах, виготовлених із нержавіючої сталі або алюмінію.

За дією на продуктивність сільськогосподарських культур аміакати здебільшого рівноцінні твердим азотним добривам.