Розділ «10.9. Удобрення плодових, ягідних культур і винограду»

Система утримання ґрунту в міжряддях плодового саду може бути паровою, паро-сидеральною або дерново-перегнійною (газонною), а в пристовбурних смугах – паровою. Удобрення плодових дерев під час плодоношення залежить від багатьох чинників, основними з яких є: величина очікуваного врожаю, ґрунтово-кліматичні умови вирощування, вік плодових дерев, зрошення, система утримання міжрядь, сорти, щільність насадження.

Середні норми добрив для плодоносних садів за парової системи удобрення ґрунту становлять: для насіннячкових культур – гній 10 т/га + N80-100P60-90K90-120, для кісточкових – гній 10 т/га +N60-90P40-60K60-90. Органічні добрива вносять у нормі 30–40 т/га один раз у 3 роки. Як доповнення до органічних добрив доцільно використовувати в міжряддях (у проміжні роки) сидерати, особливо за достатнього забезпечення ґрунту вологою та в умовах зрошення. На ґрунтах з невеликим вмістом фосфору і калію поправковий коефіцієнт для середньої норми добрив становить 1,30, з підвищеним вмістом – 0,75, з високим – 0,50. Фосфорні й калійні добрива високоефективні за їх внесення в період спокою (з осені до початку вегетації). Якщо це не вдалося зробити восени, їх потрібно заробити напровесні в пристовбурні круги на глибину 10-15 см або в міжряддях – до 20 см. Особливо обережно потрібно обробляти ґрунт під насадженнями на слаборослих підщепах, коренева система яких розміщена під поверхнею.

Насіннячкові культури на ґрунтах, середньозабезпечених фосфором, помірно реагують на фосфорні добрива, а за високого вмісту калію – дуже слабко і на калій. Фосфорні та калійні добрива можна вносити про запас на 2–3 роки.

Норми азотних добрив під насіннячкові культури коригують з урахуванням погодних умов: у холодний і вологий рік їх збільшують на 20–30 %, у сухий і теплий – вдвічі зменшують. Надлишок азоту в другій половині вегетації може гальмувати достигання плодів, знижувати морозостійкість дерев. Найліпші результати дає роздрібне внесення азоту: 40 % норми напровесні, 30 – після цвітіння і 30 % восени. Дуже важливо створити оптимальне живлення для плодових дерев під час другого етапу активного росту коренів (кінець вересня–початок жовтня), коли накопичуються резервні поживні речовини, від чого залежать морозостійкість, ріст і врожайність рослин у наступному році. Добрива, внесені восени, використовуються деревами до настання зими, а в незамерзлих шарах ґрунту коренева система росте і споживає елементи живлення і взимку. Тому доцільно вносити до 30 % азотних добрив восени після збирання врожаю.

Норми азотних, фосфорних і калійних добрив коригують із використанням ґрунтової і листкової діагностик. За доброго стану дерев (великі зелені листки, оптимальний приріст однорічних пагонів тощо) агрохімічне обстеження ґрунту проводять на 4–5-й рік, за незадовільного стану – через 2 роки.

Норми азотних і калійних добрив уточнюють на підставі даних про вміст азоту і калію в листках однорічних пагонів (табл. 10.10).

Таблиця 10.10. Оптимальні рівні вмісту основних елементів живлення в листках плодових культур під час плодоношення, % на суху речовину

Щорічно встановлювати норми добрив за даними хімічного аналізу листків не обов'язково. Це можна робити один раз у 3–4 роки.

В умовах залуження міжрядь саду фосфорні й калійні добрива ліпше вносити про запас на 2–3 роки, оскільки за внесення поверхнево вони використовуватимуться лише травами. При цьому обов'язково проводять поливання та азотне підживлення. Норми азотних добрив встановлюють з урахуванням потреб багаторічних трав.

За паро-сидеральної системи утримання ґрунту в саду навесні його обробляють за типом чорного пару, а в середині літа на зелене добриво висівають однорічні культури (люпин, вико-вівсяну суміш, фацелію тощо). Перед сівбою трав у ґрунт вносять по 50–60 кг/га азоту, фосфору і калію (під бобові азотні добрива не застосовують). Заробляють сидерати восени або навесні із додавання для пришвидшення їх розкладання 40–50 кг/га азоту. Зазвичай сидерати висівають раз у 3 роки. Щоб збільшити доступність добрив, їх вносять локально – у свердловини, борозни, канави тощо. Восени концентрація добрив має становити 7–8%, під час вегетації – 3–5%.

Для оптимізації мінерального живлення плодових культур проводять позакореневі підживлення макро- і мікроелементами: розчином карбаміду, солями кальцію проти гіркої ямчастості та розчинами мікроелементів за ознаками їх нестачі. Найліпший час для обприскування рослин – ранок або вечір, а в похмуру погоду і вдень. Оброблення розчином карбаміду ефективне тоді, коли очікується високий урожай і закладання квіткових бруньок внаслідок нестачі азоту знаходиться під загрозою. Обприскування проводять через 8–10 діб після цвітіння. Для яблуні використовують 0,4–0,5%-й розчин карбаміду, для груші – 0,2–0,25, сливи – 0,6-0,8, вишні – 0,4-0,8, персика – 1,2-2%-й. Для запобігання опікам на 1 частину карбаміду добавляють 1,4 частини вапна. Крім карбаміду для обприскування застосовують 2–3%-й розчин суперфосфату подвійного та 1%-й розчин сульфату калію.

Проти гіркої ямчастості та бурої гнилі подів яблуні й груші сад 6–8 разів обробляють 0,5–1%-м розчином нітрату або хлориду кальцію. Перше підживлення проводять відразу після розпускання листків.

За слабкого ураження яблуні розетковістю внаслідок нестачі живлення цинком ефективні 2–3-разові позакореневі підживлення 0,3–0,5%-м розчином сульфату цинку.

За дуже низького вмісту в ґрунті водорозчинного бору (менш як 0,1 мг/кг) ослаблюється зав'язування плодів, виникає опробковіння. Це можна усунути позакореневим підживленням 0.05%-м розчином борної кислоти.

У вересні – жовтні після збирання врожаю на початку обпадання листків плодові дерева позакоренево обприскують 4%-м розчином карбаміду для додаткового забезпечення їх азотом та для боротьби з грибними захворюваннями.

Позакореневі підживлення плодових культур поєднують з обробленням пестицидами проти шкідників і хвороб. За поєднаного застосовування кількох мікроелементів норму кожного зменшують удвічі. Внесення мікродобрив у ґрунт менш ефективне, ніж позакореневе підживлення.

Удобрення ягідних культур

Смородина, порічки й агрус поширені в усіх зонах садівництва на різних типах ґрунтів. Проте найліпшими для вирощування смородини є суглинки важкого і середнього гранулометричного складу, для вирощування агрусу і порічок – суглинки легкого гранулометричного складу. Порівняно з іншими ягідними культурами смородина чутлива до підвищеної кислотності ґрунту. Найліпше вона росте на ґрунтах із pH 6–6,5. Агрус добре росте і плодоносить за pH 5,5, але він чутливий до нестачі калію. Слабоокультурені, кислі підзолисті та засолені ґрунти для вирощування промислових насаджень цих культур непридатні.

Перед закладанням плантацій ягідних культур під оранку вносять 100–150 т/га органічних добрив (гній, торфокомпост, сидерати, а також фосфорні й калійні добрива в нормах, розрахованих для доведення вмісту рухомих сполук фосфору і калію до оптимального рівня).

На добре окультурених ґрунтах смородина чорна й агрус у перші роки не потребують внесення фосфорних і калійних добрив. Можна обмежитися лише азотними. Для формування сильних кушів навесні до розбруньковування на плодоносних плантаціях їх вносять у нормі 60 кг/га д. р. та 30 кг/га після збирання врожаю. Середні норми добрив на плодоносних плантаціях: для смородини – гній 10-15 т/га + N60-90P90-120K60-90, для агрусу – гній 10-15 т/га + Ν60-90Ρ60-90Κ90-120. Органічні добрива в нормі 20–30 т/га вносять один раз у 2 роки. Смородина вибагливіша до рівня фосфорного живлення, агрус – до калійного. Потрібно також враховувати, що смородина і порічки чутливі до хлору. За низького забезпечення рослин фосфором і калієм середні норми добрив збільшують на 25 %, за підвищеного – зменшують удвічі. У рік внесення органічних добрив мінеральні добрива не застосовують.