Розділ «10.9. Удобрення плодових, ягідних культур і винограду»

Добрива під агрус і смородину можна також вносити в борозни під час оранки (за 25–30 см від кушів), яку проводять один раз у 3–4 роки. При цьому заробляють гній, фосфорні та калійні добрива. Азотні добрива застосовують щорічно – навесні під культивацію. За високих урожаїв їх вносять у два строки: напровесні та у фазу зеленої зав'язі, а за краплинного зрошення – в три: напровесні 30 %, під час формування врожаю – до 40 і в післязбиральний період – до 35 %.

Малина досить добре реагує на удобрення. Біологічно зумовлене щорічне відмирання майже половини надземної частини рослин призводить до значного виносу з ґрунту елементів живлення, які мають бути повернені у вигляді добрив. Малина дуже чутлива до внесення органічних добрив, тому перед закладанням плантації вносять 100–150 т/га органічних, 90–120 кг/га д. р. фосфорних і 120–150 кг/га д. р. калійних добрив.

Траншейний спосіб підготовки ґрунту дає змогу у 2–3 рази скоротити витрати органічних добрив порівняно із суцільним його окультуренням. Для цього використовують кормороздавач з бічним викиданням суміші добрив. На 100 м траншеї вносять 3–5 т органічних, 10 кг фосфорних і 20 кг калійних добрив. За

доброго окультурення ґрунту в перші 2–3 роки малину можна не удобрювати. У разі слабкого росту рослин проводять підживлення азотом – 50 кг/га (не пізніше як у середині червня). В подальшому внесення добрив обов'язкове. Залежно від вмісту рухомих сполук елементів живлення в ґрунті в період повного плодоношення застосовують N90P60-120K90-120

Найліпший період внесення азотних добрив під малину – напровесні, органічних (мульчування) – після розпушення ґрунту, фосфорних і калійних – восени. Норма мульчі (торф, компост) близько 60 т/га один раз на 2–3 роки. Фосфорні та калійні безхлорні добрива можна вносити навесні разом з азотними. Добрива у міжряддях малини заробляють на глибину 12–15 см.

Малина досить чутлива до нестачі магнію, що виявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу після внесення підвищених норм калійних добрив. Потребу в магнії задовольняють проведенням вапнування доломітовим борошном до початку закладання плантацій або вносять невисокі норми доломітового борошна (0,5 т/га), якщо вапнувальні матеріали не містять магнію. Під культури, чутливі до хлору (малина, смородина) ліпше використовувати калійні добрива з невеликим вмістом хлору. Проте за осіннього внесення калію хлористого хлор вимивається з кореневмісного шару ґрунту і негативно не впливає на розвиток рослин.

Позакореневе підживлення ягідних кушів можна проводити 0,3–0,5%-м розчином карбаміду, 1–2%-м – сульфату калію, 2–3%-м суперфосфату, 0,02–0,05%-м розчином мікродобрив. Під час обприскування рослин потрібно більше зволожувати нижній бік листків, оскільки при цьому елементи живлення з розчину засвоюються інтенсивніше.

Суницю вирощують на всіх основних типах ґрунтів, придатних для вирощування плодових і ягідних культур, упродовж 2–3 років. Найліпшими для суниці є ґрунти легкого гранулометричного складу, але вона може давати високий урожай і на ґрунтах важкого складу за ретельного утримання їх у пухкому стані. Непридатні для її вирощування ґрунти важкого гранулометричного складу, які запливають, сильно ущільнені, карбонатні та засолені.

До реакції ґрунтового середовища суниця не дуже чутлива, але найліпше вона росте за pH 5,5-6,0. Кислі ґрунти (pH < 5,2) вапнують. З органічних добрив ліпше використовувати напівперепрілий гній, перегній і добре визрілий компост у нормі 50–80 т/га. їх заорюють за 10–15 діб до висаджування культури. Не можна вносити свіжий гній, оскільки він погано перемішується з ґрунтом, коріння рослин суниці доторкається до нього і погано приживається, крім того, рослини можуть випадати. Тому свіжий гній вносять лише під попередник. На плантаціях суниці досить ефективним є мульчування ґрунту з розрахунку 30 т/га перегною чи інших органічних добрив (торфу, соломистого гною, соломи, сухої трав'янистої маси, хвої) завтовшки не менш як 5 см. Мульча захищає ґрунт від пересихання, надмірного ущільнення та заростання бур'янами. Практикують також суцільне зимове мульчування насаджень суниці подрібненою соломою злакових культур.

Фосфорні й калійні добрива можна вносити про запас разом з органічними добривами або щорічно. В першому випадку середні їх норми становлять по 100–120, у другому – по 40–50 кг/га д. р.

Якщо ґрунт окультурений, то в перший рік вирощування суниці добрив зазвичай не вносять. Проте якщо рослини відстають у рості, навесні застосовують 30–40 кг/га д. р. азотних добрив. За надмірного азотного живлення вегетативна маса рослин може занадто розвиватися, що негативно позначається на їх плодоношенні. На другий–третій рік половину азотних добрив (45 кг/га д. р.) вносять напровесні, іншу половину – разом із фосфорними і калійними (N45P60K60) після збирання врожаю в міжряддя на глибину 8–10 см. Крім того, на третій рік після збирання врожаю й одразу після скошування листків вносять фосфорні та калійні добрива в нормі по 30–50 кг/га д. р. так, щоб якомога менша їх кількість потрапляла на рослини (для запобігання опікам) і вони добре зароблялися в ґрунт.

Якщо рекомендована кількість добрив не забезпечує нормальних росту і плодоношення, то норму їх збільшують на 20–30 %, а за надмірного росту надземної маси – відповідно зменшують.

Ефективними на суничних плантаціях є також мікродобрива, які використовують для позакореневого підживлення, зокрема на ґрунтах, де виявлено нестачу рухомих сполук мікроелементів. Так, дворазове оброблення рослин (на початку цвітіння і під час росту зав'язі) 0,01– 0,02%-м розчином сульфату цинку підвищує врожайність суниці. Ефективні також на початку росту рослин підживлення розчином із мікроелементів і карбаміду (по 0,02 % перманганату калію, борної кислоти, молібдату амонію та 0,2 % карбаміду).

У товарному виробництві поряд із традиційними сортами рослин довгого дня з'являється дедалі більше сортів нейтрального дня з тривалим плодоношенням, на відміну від ремонтантних сортів, які в умовах півдня у серпні–жовтні дають другий урожай.

У сортів суниць нейтрального дня, з повторюваним або тривалим літнім цвітінням, коли відбувається повторне закладання квіткових бруньок, у період подовженого плодоношення активно поглинаються елементи живлення. У таких сортів загальний винос елементів живлення значно вищий, ніж у звичайних сортів суниці довгого дня. Після завершення плодоношення забезпечення рослин азотом і фосфором є основним чинником плодоношення в наступному році. Норми азоту мають бути збалансовані з нормами фосфору і калію, а в період росту – з кальцієм, який сприяє щільності ягід для забезпечення їх транспортабельності.

Удобрення виноградників

Виноград росте на різних типах ґрунтів, але високі врожаї дає на їх родючих відмінах за доброї вологозабезпеченості. Найліпшими для його вирощування є чорноземи і каштанові ґрунти легкого гранулометричного складу. У Закарпатті виноградники закладають на дерново-буроземних і типових буроземних ґрунтах. У Криму під час закладання виноградників уникають ділянок, на яких близько залягають суцільні мергелисті і черепашкові прошарки та інші скелетні гірські породи. Підґрунтові води мають бути не ближче ніж 1,5 м до поверхні. Недоцільно також закладати виноградники на засолених ґрунтах.

Виноград може рости на ґрунтах із широким діапазоном pH – від 3 до 8, але оптимальне значення для нього становить 6,5. На кислих і засолених ґрунтах обов'язково слід проводити хімічну меліорацію.

Основна маса кореневої системи винограду розміщується в шарі 10–60 см. У північних умовах вирощування, а також в умовах зрошення корені розвиваються ближче до поверхні. Ці особливості слід враховувати під час внесення добрив у ґрунт.

Засвоєння елементів живлення виноградом впродовж вегетації розтягнуте. Так, азот і фосфор засвоюються інтенсивніше у період цвітіння, тоді як добове поглинання азоту під час достигання ягід різко знижується.