Особливості роботи ведучого в розважальних телевізійних програмах

Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання

Ведучий пізнавального конкурсу немов би надягає на себе постійну маску – суворий екзаменатор у "Слабкій ланці", добрий весельчак у "Полі чудес", феноменальна інтелектуалка в "Найрозумніший", вдумливий професор у "Розумниках за розумницях" тощо. Ця екранна маска компенсується здатністю до блискавичної імпровізації, глибокого розуміння психології учасників конкурсу.

Ведучі цих програм, зазвичай, і самі є інтелектуалами, здатними оцінити не тільки достовірність, але й оригінальність відповіді, скерувати конкурсну ситуацію в бік загострення психологічного протистояння.

Такий тип ведучого знадобився б і в конкурсах розважальних, однак там це зовсім не обов'язково.

Ведучий розважального конкурсу – це шоумен, здатний до певної імпровізації і розмовного контакту. Саме цим він відрізняється від ведучих просто розважальних програм, які повністю діють у межах наперед заданого тексту.

Звичайно, більшість реплік ведучого і концептуальний малюнок його поведінки або розписані наперед, або підказуються закадровими модераторами, однак це не позбавляє його можливості імпровізовано спілкуватися з членами жюрі, вести "летючі" мікроінтерв'ю з учасниками конкурсу тощо.

Особлива сучасна вимога до таких конкурсів – створення пафосної атмосфери. Задля цього використовується штучно екзальтована поведінка учасників, ведучих і глядачів, використання численних символів, серед них і державних. Як звичайно, усе робиться задля того, щоб створити в глядача уявлення про виняткове значення подібних конкурсів і змусити їх дивитись.

Ця особливість телевізійних конкурсів накладає необхідність пафосної поведінки і на ведучого. Для його екранної поведінки і вербальних виступів є нормою імпровізоване перебільшення, екзальтація, вигуки, надмірна інтонаційна драматизація, уявні спроби самому повторити певні дії учасників конкурсу тощо.

Можна було б у зв'язку з цим поставити і проблему підміни реального життя екранними ілюзіями боротьби, однак такими є правила цих конкурсних перегонів – створення захоплюючого, різноманітного, динамічного видовища із застосуванням усіх можливих експресивних засобів.

Звичайно, є й абсолютно театралізовані документальні конкурсні програми типу "Льодовикового періоду", у яких ведучі просто озвучують наперед задані тексти. Однак і в них автори імітують імпровізаційну структуру видовища, використовуючи органічну гру першокласних акторів-ведучих. Просто в таких програмах драматургічний акцент переноситься на реальну спортивно-художню боротьбу за перемогу.

Особливий вид конкурсів – програми типу "За склом", "Дім", "Пацанки та пані", які сформувались у документально-художній жанр – реаліті-шоу.

Властива їм організація драматургії на основі тривалого спостереження передбачає повну реальність життя на екрані, організовану здебільшого на основі зіткнення конфліктних груп, конкуруючих пар, "підсадних качок".

У таких конкурсах ведучий здебільшого виступає в ролі закадрового диктора, модератора програми, або сполучає закадровий коментар з періодичним аналізом ситуації, виступаючи в ролі журналіста-психолога.

Ще одна сфера дії телевізійних ведучих – розважальне шоу.

Це вже повністю театралізоване дійство, у якому функції телеведучого виконують актори, однак і воно має певні суттєві відмінності.

Усі телевізійні шоу можна поділити на дві групи – суто ігрові та концертні й ті, що існують на перетині ігрового і документального. До останніх форм належали, зокрема "Заборонена зона" та "Вікна".

Обидві ці програми були конфліктологічшши провокативними екранними розслідуваннями, частина яких створювалась ігровими методами "під життя" з реальними проявами людської поведінки.

Актори-ведучі виступали в ролі журналістів- дослідників, користуючись при цьому не тільки попередніми драматургічними наробками, але й безперервними вказівками модератора в навушниках.

Тобто, ці актори-ведучі, як і личить акторам, діяли у запропонованих модератором обставинах, імпровізуючи конкретний текст і поведінку, що повністю відповідає характеру акторської гри "під суфлера".

Отже, що головне для ведучого конкурсних і розважальних телевізійних програм? Теж саме, що й для будь-якого шоумена – індивідуальний стиль та імідж. Звичайно, проблема власного стилю – загальна проблема майстерності телеведучого, однак в суто журналістських жанрових формах перед ведучим стоять актуальніші проблеми: майстерність ведення інтерв'ю та репортажу, уміння зримо мислити в кадрі та багато іншого.

Але ведучий-шоумен – це передусім стиль та імідж, які відповідають певній програмі. Саме так, правильно знайдений стиль зовнішності та поведінки – це стиль самої програми.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання» автора Безручко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості роботи ведучого в розважальних телевізійних програмах“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ I. Творчість телевізійного ведучого як професія

  • Розділ II. Розвиток первинних професійних навичок з майстерності телевізійного ведучого

  • Тема 1: Дихання та голос

  • Тема 2. Орфоепія

  • Тема 5. Логіка

  • Тема 6. Звук і тембр

  • Тема 7. Техніка мовлення

  • Тема 8. "Специфіка мовлення в театрі, на радіо і телебаченні"

  • Розділ III. Опанування майстерності в різних екранних жанрах

  • Тема 11. Культура пластичного екранного образу

  • Основні жанри телевізійної журналістики

  • Особливості роботи ведучого в розважальних телевізійних програмах
  • Розділ IV. Телевізійний виступ як творчість і технологія

  • Тема 13. Позавербальні засоби виразності – засоби спілкування телевізійного ведучого

  • Невербальні засоби спілкування

  • Види невербальних засобів спілкування

  • Ритмічні жести

  • Зображувальні жести

  • Захист

  • Підозра і прихованість

  • Тема 14. Поняття стилю ведучого, взаємозалежність стилю ведучого й телевізійної програми

  • Тема 15. Етикет мовно-пластичної поведінки в кадрі

  • Тема 16. Основи віршознавства

  • Тема 18. Імпровізаційна словесна дія на основі наперед заданого тексту

  • Розділ V. Вправи для поліпшення мовного апарату телевізійного ведучого

  • Вправи на укріплення м'язів видиху (повторювати 4-6 разів, темп вільний, видих фіксований)

  • Вправи для голосу

  • (1). Вправи для розвитку м'язів м'якого піднебіння і глотки (повтор 4-6 разів)

  • (2). Вправи, які виконуються на фонемах [Μ] [Н] [Л] і при підключенні голосних фонем

  • (3). Вправа на розвиток довжини видиху при звуковому навантаженні

  • Вправи на силу звуку

  • Вправи для розвитку дикції

  • (2). Артикуляційна гімнастика для губ

  • (3). Артикуляційна гімнастика для щелеп

  • (4). Артикуляційна гімнастика для голосних

  • Ігрові етюди

  • Вправа "Напруження-розслаблення"

  • Вправа "Передача звуку"

  • Вправа "Включення звучання"

  • Розділ VI. Вправи для поліпшення дикції

  • Текст лігурійської скоромовки

  • Розділ VII. Методичне забезпечення кваліфікаційних робіт з майстерності диктора, телевізійного ведучого

  • Види і жанри курсових робіт

  • Літературний сценарій курсової роботи

  • Випускна кваліфікаційна робота

  • Види і жанри випускних кваліфікаційних робіт

  • Монтажний сценарій випускної кваліфікаційної роботи

  • Титульний лист розкадровки випускної кваліфікаційної роботи

  • Перелік знімальної групи випускної кваліфікаційної роботи

  • Схема написання відгуку художнього керівника на випускну кваліфікаційну роботу

  • Схема написання зовнішньої рецензії на випускну кваліфікаційну роботу

  • Висновки