Ведучий пізнавального конкурсу немов би надягає на себе постійну маску – суворий екзаменатор у "Слабкій ланці", добрий весельчак у "Полі чудес", феноменальна інтелектуалка в "Найрозумніший", вдумливий професор у "Розумниках за розумницях" тощо. Ця екранна маска компенсується здатністю до блискавичної імпровізації, глибокого розуміння психології учасників конкурсу.
Ведучі цих програм, зазвичай, і самі є інтелектуалами, здатними оцінити не тільки достовірність, але й оригінальність відповіді, скерувати конкурсну ситуацію в бік загострення психологічного протистояння.
Такий тип ведучого знадобився б і в конкурсах розважальних, однак там це зовсім не обов'язково.
Ведучий розважального конкурсу – це шоумен, здатний до певної імпровізації і розмовного контакту. Саме цим він відрізняється від ведучих просто розважальних програм, які повністю діють у межах наперед заданого тексту.
Звичайно, більшість реплік ведучого і концептуальний малюнок його поведінки або розписані наперед, або підказуються закадровими модераторами, однак це не позбавляє його можливості імпровізовано спілкуватися з членами жюрі, вести "летючі" мікроінтерв'ю з учасниками конкурсу тощо.
Особлива сучасна вимога до таких конкурсів – створення пафосної атмосфери. Задля цього використовується штучно екзальтована поведінка учасників, ведучих і глядачів, використання численних символів, серед них і державних. Як звичайно, усе робиться задля того, щоб створити в глядача уявлення про виняткове значення подібних конкурсів і змусити їх дивитись.
Ця особливість телевізійних конкурсів накладає необхідність пафосної поведінки і на ведучого. Для його екранної поведінки і вербальних виступів є нормою імпровізоване перебільшення, екзальтація, вигуки, надмірна інтонаційна драматизація, уявні спроби самому повторити певні дії учасників конкурсу тощо.
Можна було б у зв'язку з цим поставити і проблему підміни реального життя екранними ілюзіями боротьби, однак такими є правила цих конкурсних перегонів – створення захоплюючого, різноманітного, динамічного видовища із застосуванням усіх можливих експресивних засобів.
Звичайно, є й абсолютно театралізовані документальні конкурсні програми типу "Льодовикового періоду", у яких ведучі просто озвучують наперед задані тексти. Однак і в них автори імітують імпровізаційну структуру видовища, використовуючи органічну гру першокласних акторів-ведучих. Просто в таких програмах драматургічний акцент переноситься на реальну спортивно-художню боротьбу за перемогу.
Особливий вид конкурсів – програми типу "За склом", "Дім", "Пацанки та пані", які сформувались у документально-художній жанр – реаліті-шоу.
Властива їм організація драматургії на основі тривалого спостереження передбачає повну реальність життя на екрані, організовану здебільшого на основі зіткнення конфліктних груп, конкуруючих пар, "підсадних качок".
У таких конкурсах ведучий здебільшого виступає в ролі закадрового диктора, модератора програми, або сполучає закадровий коментар з періодичним аналізом ситуації, виступаючи в ролі журналіста-психолога.
Ще одна сфера дії телевізійних ведучих – розважальне шоу.
Це вже повністю театралізоване дійство, у якому функції телеведучого виконують актори, однак і воно має певні суттєві відмінності.
Усі телевізійні шоу можна поділити на дві групи – суто ігрові та концертні й ті, що існують на перетині ігрового і документального. До останніх форм належали, зокрема "Заборонена зона" та "Вікна".
Обидві ці програми були конфліктологічшши провокативними екранними розслідуваннями, частина яких створювалась ігровими методами "під життя" з реальними проявами людської поведінки.
Актори-ведучі виступали в ролі журналістів- дослідників, користуючись при цьому не тільки попередніми драматургічними наробками, але й безперервними вказівками модератора в навушниках.
Тобто, ці актори-ведучі, як і личить акторам, діяли у запропонованих модератором обставинах, імпровізуючи конкретний текст і поведінку, що повністю відповідає характеру акторської гри "під суфлера".
Отже, що головне для ведучого конкурсних і розважальних телевізійних програм? Теж саме, що й для будь-якого шоумена – індивідуальний стиль та імідж. Звичайно, проблема власного стилю – загальна проблема майстерності телеведучого, однак в суто журналістських жанрових формах перед ведучим стоять актуальніші проблеми: майстерність ведення інтерв'ю та репортажу, уміння зримо мислити в кадрі та багато іншого.
Але ведучий-шоумен – це передусім стиль та імідж, які відповідають певній програмі. Саме так, правильно знайдений стиль зовнішності та поведінки – це стиль самої програми.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання» автора Безручко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості роботи ведучого в розважальних телевізійних програмах“ на сторінці 2. Приємного читання.
