Дуже важливо знайти такий тон ведення інтерв'ю, який дасть змогу ведучому при потребі повертати героя інтерв'ю до теми, коли він відхиляється, або переходить на монолог. А тон цей можливо знайти тільки тоді, коли людина відчує в інтерв'юері справжню зацікавленість, широку ерудицію, щире людське ставлення до себе, зрозуміє, що, відповідаючи на запитання, вона розмовляє з усією телевізійною аудиторією.
Головною передумовою для цього є одне: коли тема інтерв'ю тебе не хвилює, не берись за неї.
Важливою частиною роботи над інтерв'ю є режисура. При цьому не важливо хто виконує режисерські (синтезуючи використання зображальних засобів) функції – професійний режисер, редактор, сам ведучий чи оператор. Зрозуміло, що обстановка інтерв'ю повинна бути такою, аби створювати відповідний темі інтерв'ю й особистості героя настрій; ніщо не повинно відволікати увагу глядача, занадто кидатись у вічі, виглядати нарочито стосовно конкретної людини.
Камера (чи камери) повинна займати таку позицію, яка б найменше відволікала учасників інтерв'ю, даючи змогу повністю сприймати найменші нюанси поведінки героя.
Слід розуміти, що мізансцена інтерв'ю – це вираз обличчя, пластика фігури людини, яка промовляє, слухає, думає. При виборі кадрів під час зйомок і монтажу головним повинен бути не формальний підхід "запитання-відповідь",, а стан поведінки учасників, емоційний перебіг інтерв'ю як обміну думок. При цьому існує два методи монтажної обробки інтерв'ю (не йдеться про суто інформаційні матеріали): повне подання запитань і відповідей, або побудова з відповідей своєрідного монологу. Обидва шляхи мають свої плюси і мінуси і єдиним критерієм режисерського вибору є ступінь розкриття теми і героя в кожному окремому випадку.
Однак, слід розуміти, що принцип інтерв'ю, по-перше, більш технологічний для побудови драматургії; а по-друге, більшою мірою відповідає підсвідомій потребі телеглядача мати власну точку зору на проблеми, яку в інтерв'ю персоніфікує інтерв'юер.
На додачу слід сказати про виняткові, суто індивідуальні форми проведення інтерв'ю та коментування новин, які хоча й рідко, але практикуються на телебаченні й насамперед на радіо країн Заходу, передусім США. Ідеться про агресивний стиль, у якому ведучі поводять себе брутально, знущаються над аудиторією, висміюють події та їх учасників, а в інтерв'ю намагаються ставити лише гострі, скандальні, провокаційні запитання, використовують компрометуючі матеріали тощо. Головною метою такого стилю роботи ведучого є отримання екстремальних емоційних реакцій у героїв програм і, як наслідок, створити скандальну атмосферу навколо програм, залучаючи великий загал відповідних груп теле- і радіоаудиторії, а отже – велику рекламу, передусім розраховану на споживачів алгололю та взагалі невибагливу публіку. І якщо коментування таким чином новин – зовсім екзотичне явище, то провокаційні інтерв'ю все частіше стають нормою каналів зі скандальною репутацією – теле- і радіоаналогів "жовтої" преси.
Ще один жанр телебачення, у якому ведучий має змогу повністю розкрити власний інтелектуальний, фаховий і суто людський потенціал і вміння працювати в різних жанрових формах – репортаж.
Стисло кажучи, репортаж – це жива, яскрава розповідь не тільки про те, що бачив журналіст, а й про те, що він зрозумів і як оцінив те, що бачив.
Свого часу під репортажем розуміли пряму телевізійну трансляцію з місця подій. Нині така форма репортажу використовується здебільшого тільки для трансляції спортивних змагань і важливих офіційних подій і мають суто інформаційний характер. Репортажі, як звичайно, записуються та монтуються, як і телепрограма будь-якого жанру. Однак головні його риси збереглися. Це – документальність, наочність, динамічність, емоційність живої розповіді про події. Але вирішальних особливостей жанру три:
• актуальність подієвого матеріалу та його розгортання на екрані у вигляді, максимально наближеному до реального;
• наявність ведучого – посередника між глядачами й об'єктом репортажу, людини, яка не просто роз'яснює перебіг подій, але й дає їм власне трактування, передає глядачеві власний суспільний погляд на події, представляючи позицію відповідного телевізійного каналу.
Якість репортажу вирішально залежить від професійного рівня, громадянської рішучості, інтелектуальної підготовленості, творчої та організаційної ініциативи, а подекуди – і від суто людських якостей (сміливість, фізична підготовленість тощо) ведучого, який працює в активній взаємодії зі своєю знімальною групою. При цьому саме репортер здатен максимально посилити актуальність конкретних подій, даючи їм відповідну оцінку в контексті загального процесу, у який ці події включені;
– психологічне включення глядача як віртуального учасника екранних подій. Функція такого "включення" теж покладається на репортера і зумовлює особливо людяну, індивідуальну, розмовну манеру репортерської мовно-поведінкової стилістики.
За жанровими ознаками репортажі поділяються на три основні групи: подієві, проблемні та проблемно- інсценовані.
З першими все більш-менш зрозуміло, слід тільки зазначити, що ведучому варто уникати зайвого суб'єктивізму, адже його головне завдання – допомогти глядачеві зрозуміти реальний перебіг і сенс подій.
А от проблемний репортаж вимагає від репортера органічного поєднання об'єктивності, активної громадянської позиції, з власним журналістським поглядом на суспільно важливу проблему.
Природно, що проблемний репортаж розгортається на основі певних подій і саме активна позиція репортера здатна перетворити їх у розмову про гострі, актуальні загальносуспільні проблеми. Головна відмінність подій проблемного репортажу – у наявності суспільного конфлікту, який став причиною подій. І саме активізація зусиль із подолання цього конфлікту в суспільних інтересах – головне завдання ведучого проблемного репортажу.
Іноді до проблемного жанру зараховують репортаж, у якому розповідається про актуальні проблеми науки, пов'язані з певними відкриттями. Однак це безсумнівно неправильно. Проблемним може бути тільки той репортаж, який підіймає саме суспільну проблему, нехай і пов'язану з науковими досягненнями. А завдання ведучого в репортажі про науку полягає в популяризації наукових досягнень, розкритті реального їх значення для розвитку суспільства, цивілізації, у постановці загальноважливих проблем подальшого розвитку.
Різновидом проблемного репортажу є репортаж "провокаційний", тобто такий, у якому штучно створюється подієва ситуація, у яку мимоволі втягуються люди, яких вона зачіпає. Ця ситуація за допомогою репортера повинна стати приводом для осмислення закладених у ній конфліктних, проблемних питань.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання» автора Безручко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні жанри телевізійної журналістики“ на сторінці 3. Приємного читання.
