Основні жанри телевізійної журналістики

Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання

Абсолютно недопутимо під час бесіди підглядати у папірці. Якщо вже є така потреба, краще відверто використовувати під час бесіди певні цитати, або факти з книжок, які лежать у ведучого на столі, або залучити необхідний екранний матеріал. Тобто, мати під рукою ефективні документальні аргументи розмови, посилання на авторитети, які здатні зробити бесіду змістовнішою, посилити цікавість глядача.

Висока ерудиція і здатність самостійно оперативно осмислювати суспільно значимі проблеми незамінні і під час проведення ведучим інтерв'ю.

Здавалося 6, найкращим варіантом проведення інтерв'ю є адекватність героя інтерв'ю та інтерв'юера. Однак це зовсім не так. Адже постановка запитань не повинна перетворюватись на бесіду професіоналів.

Не можна також вимагати від ведучого наявності такої ж ерудиції, як у його співрозмовника. Ведучому достатньо мата лише здатність швидко засвоювати певну тематику інтерв'ю, аби вести бесіду жваво, з розумінням того, про що йдеться. Зрозуміло, що такою здатністю наділений не кожен ведучий.

Саме тому природно, що ведучий інтерв'ю немов би персоніфікує собою колективного телеглядача. Це свого роду допитливий аматор, звичайна зацікавлена людина, яку хвилює те, що хвилює нині більшість його цільової аудиторії.

Ведучий на те й ведучий, щоб ставити такі запитання, які будуть цікаві насамперед масовій телевізійній аудиторії, і якомога повніше розкривати людську сутність героя інтерв'ю. Як і кожний жанр, інтерв'ю повинно мати власну драматургію, яка базується на чотирьох головних компонентах: тема, сюжет, фабула і середовище, у якому розвивається фабула.

В інтерв'ю ці елементи жанру можна умовно схарактеризувати так: "про що інтерв'ю" (тема), "з ким інтерв'ю" (сюжетом інтерв'ю є людина, герой інтерв'ю), "як ведеться інтерв'ю" (фабула), "де ведеться" (тобто середовище розгортання дії). У свою чергу, фабула складається із зав'язки (інформаційного приводу для інтерв'ю), розвитку, кульмінації (найважливішого, найактуальнішого питання, а якщо можливо – найгострішого питання, яке здатне викликати емоційну реакцію) та розв'язки (відкриття перспективи подальшого розвитку).

І так само, як і в драматургії, найважливішим завданням при проведенні інтерв'ю є знаходження "сюжету", тобто людини з талантом саморозкриття на екрані. На жаль, саме це є найскладнішим – знайти людей, через яких телебачення здатне пізнавати життя.

Суттєвим, звичайно, є і вибір середовища для зйомок інтерв'ю. Воно повинно органічно сприяти розкриттю сутності людини, не обмежувати її звичну поведінку, за можливості створювати атмосферу, яка сприятиме налагодженню особистих, щирих контактів між журналістом і героєм інтерв'ю. Де його проводити – справа конкретна, але певні рецепти існують. Офіційне інтерв'ю, звичайно, краще проводити в кабінеті чи в студії, виробниче – на відповідному виробництві, інтерв'ю із "зіркою" – там, де вона працює, або вдома – і те, й інше однаково цікаво для глядача.

Для неофіційних інтерв'ю слушне будь-яке місце, де людина буде відчувати себе органічно, а глядачеві додасть певних зорових емоцій.

Взагалі, проводити інтерв'ю без урахування соціального стану, положення людини в суспільстві, професії, рівня освіти і пов'язаних з цим психологічних особливостей неможливо. Слід враховувати властиві кожному соціальному стану, віку, національності соціокультурні моделі поведінки, можливі тематичні табу, особливості мови та характер типового емоційного спілкування. Не менш важливо враховувати суто індивідуальні якості людини, її звички, уподобання, наявність певних цікавих фактів з її біографії, діяльності. Чим більше журналіст буде знати перед інтерв'ю, тим упевненіше він зможе при потребі повертати інтерв'ю в необхідне річище. Хоча, слід зауважити, окремі талановиті журналісти прагнуть проводити великі інтерв'ю, так би мовити, "з чистого аркуша", перетворюючи їх на щиру співбесіду, яка одночасно містить у собі підготовчий етап вивчення героя інтерв'ю "з перших рук". Звичайно, такі інтерв'ю не можуть мати інформаційного, виробничого чи офіційного характеру.

Попередня робота, підготовка до інтерв'ю мають величезне, а інколи й вирішальне значення. По-перше, це вивчення проблем, пов'язаних з інтерв'ю, окреслення кола розмови, підготовка важливих питань, а якщо треба (найчастіше – у суто інформаційних інтерв'ю, або в інтерв'ю, які потребують використання значної чи точної офіційної інформації), то і попереднього обговорення з героєм інтерв'ю необхідних питань.

Але в будь-якому випадку, якщо, звичайно, це не офіційне інтерв'ю, скажімо, з державним діячем, слід створювати невимушену атмосферу інтерв'ю, спілкуватися не канцеляризмами, а розмовною мовою, уникаючи тривалих періодів і професійної лексики.

Дуже суттєвим є те, що ведучий повинен під час інтерв'ю користуватися лише розмовною мовою. І справа не тільки у стилістиці розмови. Інтерв'ю – жанр глибоко людський; це свого роду лірика телебачення. "Засушити" його, раз за разом підглядаючи до заготовленого папірця, дуже легко.

Треба розуміти, що використання письмової мови є нормою тільки тоді, коли між людьми неможливе безпосереднє спілкування, або вони скуті певними протокольними нормами, як скажімо, під час офіційних перемовин, або тоді, коли інтерв'ю має характер офіційної заяви, наприклад, під час брифінгу.

Як звичайно, телевізійне інтерв'ю невіддільне саме від живого спілкування, яке є однією з першооснов не тільки "ефекту телевізійної присутності", але й просто єдиною можливістю почути від героя інтерв'ю правдиві і цікаві речі.

Звичайно, є інтерв'ю, у яких без "домашніх заготовок" не обійтись. По-перше, для достатньо великих, проблемних, аналітичних інтерв'ю бажано попередньо розробити план їх проведення, визначити питання та можливі очікувані варіанти розвитку інтерв'ю. І вже від уміння ведучого буде залежати – тримати все це в голові, або ж іноді звірятись із текстом на папері чи екрані комп'ютера.

По-друге, слід попередньо готувати інформацію, пов'язану з точними цифрами, назвами, іменами. Не важливо, будуть це роки, кілограми, суми тощо. Головне, щоб під час інтерв'ю ведучий у запитаннях не допускав помилок, які б свідчили про його некомпетентність у темі. А уточнити конкретну інформацію "з аркуша" – невеликий гріх. Навпаки, це буде наочно свідчити про ступінь підготовки до інтерв'ю.

Проте, якщо інтерв'ю проводиться в студії, можна необхідні цифри, назви, імена виводити на екран телесуфлера.

У будь-якому випадку найважливіше – не перетворювати інтерв'ю на зачитування запитань і вислуховування відповідей.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Майстерність телевізійного ведучого як навчальна дисципліна та методика її викладання» автора Безручко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні жанри телевізійної журналістики“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ I. Творчість телевізійного ведучого як професія

  • Розділ II. Розвиток первинних професійних навичок з майстерності телевізійного ведучого

  • Тема 1: Дихання та голос

  • Тема 2. Орфоепія

  • Тема 5. Логіка

  • Тема 6. Звук і тембр

  • Тема 7. Техніка мовлення

  • Тема 8. "Специфіка мовлення в театрі, на радіо і телебаченні"

  • Розділ III. Опанування майстерності в різних екранних жанрах

  • Тема 11. Культура пластичного екранного образу

  • Основні жанри телевізійної журналістики
  • Особливості роботи ведучого в розважальних телевізійних програмах

  • Розділ IV. Телевізійний виступ як творчість і технологія

  • Тема 13. Позавербальні засоби виразності – засоби спілкування телевізійного ведучого

  • Невербальні засоби спілкування

  • Види невербальних засобів спілкування

  • Ритмічні жести

  • Зображувальні жести

  • Захист

  • Підозра і прихованість

  • Тема 14. Поняття стилю ведучого, взаємозалежність стилю ведучого й телевізійної програми

  • Тема 15. Етикет мовно-пластичної поведінки в кадрі

  • Тема 16. Основи віршознавства

  • Тема 18. Імпровізаційна словесна дія на основі наперед заданого тексту

  • Розділ V. Вправи для поліпшення мовного апарату телевізійного ведучого

  • Вправи на укріплення м'язів видиху (повторювати 4-6 разів, темп вільний, видих фіксований)

  • Вправи для голосу

  • (1). Вправи для розвитку м'язів м'якого піднебіння і глотки (повтор 4-6 разів)

  • (2). Вправи, які виконуються на фонемах [Μ] [Н] [Л] і при підключенні голосних фонем

  • (3). Вправа на розвиток довжини видиху при звуковому навантаженні

  • Вправи на силу звуку

  • Вправи для розвитку дикції

  • (2). Артикуляційна гімнастика для губ

  • (3). Артикуляційна гімнастика для щелеп

  • (4). Артикуляційна гімнастика для голосних

  • Ігрові етюди

  • Вправа "Напруження-розслаблення"

  • Вправа "Передача звуку"

  • Вправа "Включення звучання"

  • Розділ VI. Вправи для поліпшення дикції

  • Текст лігурійської скоромовки

  • Розділ VII. Методичне забезпечення кваліфікаційних робіт з майстерності диктора, телевізійного ведучого

  • Види і жанри курсових робіт

  • Літературний сценарій курсової роботи

  • Випускна кваліфікаційна робота

  • Види і жанри випускних кваліфікаційних робіт

  • Монтажний сценарій випускної кваліфікаційної роботи

  • Титульний лист розкадровки випускної кваліфікаційної роботи

  • Перелік знімальної групи випускної кваліфікаційної роботи

  • Схема написання відгуку художнього керівника на випускну кваліфікаційну роботу

  • Схема написання зовнішньої рецензії на випускну кваліфікаційну роботу

  • Висновки