РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. РОКИ 1860-1905 У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

Історія української преси


Преса на західноукраїнських землях від 1860 року


Коли український рух і українське життя під Росією після 1863 р. почало зазнавати особливо тяжких утисків, на західних українських землях політична ситуація дещо змінилася і полегшала. Спричинилася до цього нова австрійська конституція. У зв'язку з цим відроджується тут українська преса і починає розвиватися в двох напрямках: староруському і москвофільському, з одного боку, та народовецькому і радикальному (українському) — з другого.


Літературно-політичний часопис "Слово": виникнення, суспільно-національне обличчя, передплата, додатки



Редакція, співробітники, зміст "Слова"



Відгуки й оцінка


Появлення "Слова" відгукнулася "Основа". Вітаючи часопис, висловила вона своє становище такими словами: "Ми певні, що "Слово" гідним способом виконає своє завдання... Вітаємо Русинське "Слово", але не заховаємо від нього нашого глибокого переконання, яке, можливо, поділяє вже з нами і редакція... "Слово" тоді матиме успіх, тоді осягне мети, коли стане народнім не тільки своїм наміром, не тільки думкою, але і мовою. "Лучче своє латане, ніж чуже хватане, лучче своє лохматне, ніж чужеє прохатне". Цієї народньої мови треба шукати не в книжках, а в живому слові народу: воно мусить бути головним джерелом і основою писемної словестности: з нього, як із пня, вона мусить розвиватися і розквітати. Користуючись без розбору іншими мовами, що ми постійно помічаємо в галицьких русинських письменників, "Слово" може досягати своїх сторонніх цілей, але не головної, і ніколи не стане живим органом народньої думки і чуття, ніколи не буде душею народного життя".

Таким "мементо" зустріла "Основа" вихід "Слова". Та це упевнення було марним. Пішло "Слово" протоптаною стежкою, оцінку якої знайшло як серед українського суспільства, так на сторінках російських журналів ("Современник", "Весник Европы").

"На такі часописи, як "Слово", — писали 1876 р. з Полтави до "Правди", — дивимося ми, як на ворогів усього українського народу. Ми вже більше поважаємо "Московский Beдoмocти", ніж "Слово", бо запевне знаємо, що щоб не говорив Катков, — він говорить своє, а "Слово" говорить за ті карбованці, котрі бере з Києва і Москви. Ми зневажаємо "Слово" і його редактора не за погляди його, а за його зрадливість, проневірство і продажність".

У "Современнику" М. Чернишевський, зробивши в статті під заголовком "Национальная безтактность" загальний огляд "Слова", спинився на мові, що її воно вживало.

"Хіба ж це малоруська мова?... Львівське "Слово", — каже він, — ґрунтує свої права і надії на тому, що малоруське плем'я — плем'я 15 мільйонів людей. Для чого ж говорити про племінну єдність такою ламаною мовою, якою ніхто ніде не пише, крім Львова? І це тоді, коли наші малороси вже опрацювали для себе літературну мову, без порівняння ліпшу; для чого ж відокремлюватися від них? Хіба вона така далека від мови русинів, що їм треба писати іншою?"

"Ви йдете хибним шляхом, — звертається Чернишевський до кіл, виразником яких виступило "Слово". — Для чого ви вигадуєте собі окрему ламану говірку, відокремлюєтеся від загальної малоруської літератури?".

Ще яскравіше і виразніше характеризував тенденції й мову, яку культивувало "Слово", російський журнал "Вестник Европы" в статті під заголовком "Австрия, Германия и Славяне" (квітень 1881).

"Наші (в Росії) своєрідні слов'янолюби, — читаємо тут, — підняли нагінку на малоруську мову в Австрії і у Венгрії далеко раніш, ніж зважилися піднести її офіційно в самій Росії. Поставивши собі за завдання, невідомо для кого і для чого, довести тотожність малоросів з великоросами, ці пани задумали будь-що-будь примусити всіх малоросів говорити не інакше, як по-великоруському. Галицько-руський народ слухав все це, вболівав своєю гіркою долею, але розмовляти продовжував, розуміється, по-своєму, бо ж не міг засвоїти чужої мови подувом Святого Духа. "Ревнителі" не збентежилися. Вони взялися і порадами, і грошима підтримувати в Галичині львівське "Слово", газету, що видається, на думку її редактора, руською (російською) мовою, до якої ввійшли руські (російські), малоруські, польські та німецькі слова та звороти, але яка однаково чужа всім цим мовам. Кому доводилося хоч раз заглянути до "Слова", той, звичайно, назавжди набуде пересвідчення, що видавання подібних дійсно жахливих творів є не просто зайва вигадка, а цілком шкідлива з політичного боку річ. Не можна уявити собі, що це таке. Це навіть не несправна мішанина, подібна до мови "Слова" — це до дикості безглузда нісенітниця"...


"Слово" на послугах російських державно-політичних чинників. Розвиток москвофільства в пресі


Відкривши своє справжнє обличчя, "Слово" опинилося в невигідному матеріальному становищі, позбавившись поважної кількості передплатників. До того ж 1875 р. митрополит Сембратович заборонив був духовенству мати і читати цей часопис, як також з тим же звернувся він і до всіх парафіян. Внаслідок цього зацікавлені в існуванні "Слова" російські політичні урядові чинники порушили справу про признання йому субсидії. Порушив це 1875 р. начальник Варшавської жандармської округи генерал П. Оржевський у листі до шефа жандармів Потапова.

"Взявши на увагу, — писав він у лютому 1875 р., — що газета "Слово"... єдиний за кордоном руський орган друку, що виявляє симпатії до Росії і правое л а вія, чи не буде завгодно Вашим властям визнати доцільним призначити редакції цієї газети таємну грошову субсидію?".

На цей раз пропозиція успіху не мала. Але через рік справу було поставлено в так званій Юзефовичевській Комісії — "для пресечения украинофильской пропаганды". На підставі доповіді Юзефовича і думки Головного управління в справах друку комісія винесла таку мотивовану ухвалу (скорочено):

"Нарада признала одноголосно, що теперішній рух українофілів є небезпечним явищем, що не може бути далі терпимий,... визнаючи важливість і значення цієї справи, (нарада) визнала необхідним по можливості протидіяти українофільському напрямку, який проявляється в друках в Галичині, що є ніби опорною точкою і підвалиною для наших київських українофілів. Єдиним надійним засобом для осягнення вищезазначеної мети може бути підтримка нашим урядом якогось орган у-друку, що видається в Галичині... За спільним переконанням усіх, що взяли участь в нараді, слід було б з огляду на це дати підтримку галицько-руській газеті "Слово"...

Генерал Потапов звернувся до Юзефовича із запитом, в якому саме розмірі він вважає потрібним дати допомогу та яким шляхом і через кого мусила б вона висипатися.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української преси» автора А.Животко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. РОКИ 1860-1905 У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ“ на сторінці 1. Приємного читання.