РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. РОКИ 1860-1905 У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

Вийшло п'ять книжок цього збірника. Опубліковано було в них низку програмових, публіцистичних та інформативних праць. В першу чергу з них звертає увагу "Переднє слово до "Громади". Дає воно критичний огляд становища українського народу та засади його визвольних змагань. З інших праць: М. Драгоманов "Україна і центри", "Шевченко, українофіли й соціалізм" та "Народні школи в Україні", його ж низка інформаційно-публіцистичних статей, що визначаються гострою критикою умов, в яких перебував український народ. Тут же праці Хв. Вовка, В. Навроцького та інших.

По четвертій книжці стає "Громада" періодичним виданням (двомісячником) за редакцією М. Драгоманова, М. Павлика та С. Подолинського. Головним ініціатором переходу "Громади" на періодичне видання був С. Подолинський. Син поміщика на Чернігівщині, був він учнем українського економіста М. Зібера. Опинившись за кордоном, став він близько до М. Драгоманова і "Громади". Бере на себе фінансування і перевід збірника на періодичне видання. Таким чином на початку 1881 р. появилося перше число "Громади", вже як журналу з програмою, підписаною М. Драгомановим, М. Павликом і С. Подолинським. Обіймала вона справи політичні, господарські та освітні. В справах політичних ставилося змагання за самостійність для вільної спілки на всіх українських землях; в господарських зверталася увага на розвиток кооперації; в освіті — позитивна наука в питаннях природничих і господарських.

Розвинутися цьому журналу не пощастило. Появилося тільки два числа. З опублікованих тут праць звертає на себе увагу стаття М. Драгоманова під заголовком "Мужицькі бунти й письменні бунтарі". Принесла вона чимало гострої критики російських революціонерів за їх централізм і соціалістичне неуцтво, що викликало вибух гніву з боку їх представників.

Та не лише серед російських революційних кіл викликала "Громада" гнів. Солідаризувалися з ними і найреакційніші російські кола на чолі з "Киевлянином" і його патроном Київським генерал-губернатором Чертковим.

Завзяту боротьбу почато було "Киевлянином" з кінцем 1880 р. З переходом на періодичне видання — виступи "Киевлянина" скеровано також персонально і проти С. Подолинського. На його сторінках почали з'являтися відверті заклики до батьків Подолинського.

Акція мала успіх для "Киевлянина" й інших. С. Подолинський опинився в тяжкому матеріальному становищі, а разом із тим відбилося це і на його моральному стані. Відбилося це і на його здоров'ї, що привело до передчасної смерті.

"Громада", як журнал, перестала виходити. Було після того ще видано одну (п'яту) книжку збірника, на якій видання було припинено остаточно...

Українське ширше суспільство не підтримало цього видання. Засади, які висунула "Громада", не зустріли відгуку, бо ґрунтувалися на соціалістичних ідеях національного визволення, що характеризувалися такими рисами як нерозривність національного і соціального моментів, розуміння українства як національно-політичного руху в противагу виключному, стислому культурництву, радикалізм національної політики і врешті практичне всеукраїнство чи соборність, оперте не на словах, гаслах чи побажаннях, а на ділі.

"Світ". Його характер, співробітники і зміст. Упадок і його причини. Нові спроби

Тоді ж, коли женевська "Громада" почала виходити як періодичний орган, у Львові І. Франко з І. Белеем, колишнім співробітником "Друга" (пізніш педактором "Діла") та з деякими іншими молодими, як Данилович, Олеськів, приступили до видання ілюстрованого літературно-політичного часопису під назвою "Світ".

Був це місячник, що почав виходити у Львові з 10 лютого 1881 р. за редакцією І. Белея. Програмово намагався він йти шляхом попередніх видань. Різноманітний своїм змістом, відбивав він радикальну думку представників всіх українських земель.

Серед співробітників його, крім вже згаданих, були М. Драгоманов, О. Терлецький, В. Коцовський, Хв. Вовк, Є. Борисів. Туг же виступив на літературну ниву Б. Грінченко (псевдонім І. Перекотиполе), був тут і О. Кониський, який надіслав початок своєї праці про історію української літератури, в якій подав недруковані ще тоді твори Гулака-Артемовського, Куліша, Костомарова у супроводі літературної характеристики письменників.

З красного письменства перше місце займає тут повість І. Франка "Борислав сміється", що, на жаль, не була скінчена. Далі сатиричні нариси О. Конисько го та І. Белея ("І ми — люде"), так само сатиричний нарис Р. Розмарина (І. Белея) під заголовком "В один час" та інші.

З поезій - твори і переклади І. Франка, твори В. Лашанського, Є. Борисіва, О. Кониського, Перекотиполя (Б. Грінченка) та інших.

На теми науково-публіцистичні появилися туг "Мислі о еволюції в історії людства" І. Франка, в яких автор подав синтез свого соціалістично-політичного світогляду. Його ж праці з шевченкознавства, в яких особливу увагу присвячує поемам "Сон" і "Кавказ".

"Сон", — каже він, — це велике оскарження "темного царства" за теперішні і минувші кривди України... "Кавказ" — це огниста інвектива..., се, може, найкраще свідоцтво щирого людського чувства поета". Тут же — його "Огляд української літератури за 1880 рік".

Під заголовком "Знадоби до вивчення мови й етнографії українського народу" подав І. Франко чотири монографії, з яких одна звертає особливу увагу. Це — "Дітські слова в українській мові". Він дав статистичну студію "Промислові робітники в східній Галичині в р. 1870" . На подібну тему подано було тут статтю О. Терлецького "Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах". М. Драгоманов дав кілька статей ("П'янство, штука і свобода", "Війна з пам'яттю Шевченка"). Врешті, праця Костомарова, опублікована без підпису, що викликало огірчення автора. Кілька рецензійних праць В. Коцовського, Корженка та інших. Цінним вкладом були автобіографії І. Нечуя-Левицького, М. Лисенка та О. Конисько го, як також біографії: Міклошіча (написані І. Онишкевичем), Яна Неруди (примаса Соботки, редактора чеського часопису "Светозор", Прага), Достоєвського (Хв. Вовка).

В цілому часопис заповідався бути свіжим, цікавим і різноманітним. Це дало підставу в червні 1881 р. часопису "Зоря" дати йому таку оцінку: "На місце "Правди", — писала "Зоря", — виходить тепер "Світ" — газета справді більше радикальна, але безперечно з великим таланом редагована".

Але зустрівся "Світ" і з іншою оцінкою. Дав її М. Драгоманов. Визнаючи початок часопису добрим, він все ж гостро критично поставився до його редагування. Хибою вважав випадковість матеріалу та поділ статей на дрібні шматки.

"Світа" добрий початок, — писав, наприклад, він улітку 1881 р. до І. Франка, — але дуже вже кружковий, народ-нього і сучасного в ньому мало". А в листопаді 1882 р. в листі до нього ж відповідав: "Питаєте мене про "Світ". Звісно, коли б можна було його вдержати, то добре б, тільки треба його до коріння змінити. Не розумію я, яка нужда набивати газету1 манісінькими клаптиками великих статей. Я, наприклад, кинув читати навіть "Борислав сміється". Як скінчите, тоді за разом прочитаю. Далі треба якось оприділити собі, для кого і для чого газета видається, щоб не були статті такі случай ні... Прикро бачити майже у всіх статтях "Світа" фактичні помилки".