РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. РОКИ 1860-1905 У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

Та не виправдалися ці сподівання. Вже в місяці липні з матеріальних причин на 20-му числі довелося видання припинити. Але, крім матеріальних труднощів, відбився на долі "Ниви" ще і брак досвіду у веденні літературного часопису. Не пощастило "Ниві" і нав'язати ширші зв'язки з українським літературним світом, зокрема з українськими письменниками східноукраїнських земель під Росією.

Все ж і те, що спромоглася дати в цей час "Нива", було цінним вкладом до національної скарбниці молодого українського руху.

З припиненням "Мети" перестає виходити і "Нива", передаючи свої завдання новому літературному часопису, заповідженому редакцією "Мети" в її останньому числі.

Спадкоємець "Мети" і "Ниви" літературний часопис "Русалка"

Сатирично-гумористичні часописи

Москвофіли і гр. Голуховський. Часопис "Русь"

Тим часом до неприхильних народовецькому руху настроїв почали прилучатися виразні полонізаційні спроби. Йшли вони під протекторатом творця колонізаційної політики на галицько-українських землях графа А. Голуховського. Полягали ці спроби у використанні боротьби між москвофілами і народовецьким рухом у своїх цілях. Шлях — підтримка народовців в поборюванні москвофілів. Конкретний вияв цієї спроби в'яжеться з виданням у Львові часопису під назвою"Русь", що почав виходити 1867 р. двічі на тиждень.

З кіл московських слов'янофілів із метою підтримки в Галичині так званої "объединительной" ідеї надіслано до львівського намісництва певну грошову квоту для передачі москвофілам. Намісник А. Голуховський замість того повернув її на поборювання москвофільського руху. Для того задумав використати молоді народовецькі сили. Звернувся до Ф. Заревича, запрошуючи його взяти на себе редакцію спеціального органу, яким і стала "Русь". Ф. Заревич погодився. Але замість того, щоб стати на послуги польській політиці і бути лояльним супроти поляків, він поруч із рішучим поборюванням "словістів" виступав також і проти польських змагань.

Основною провідною думкою редакції було твердження, що на українських землях не може бути ані Польщі, ані Москви з їх змаганнями і залицяннями в інтересах власної національно-політичної користі. Натомість підносило думку: "Лише самі в собі бачити маємо свою будуччину і нашу силу". А для того мусить бути сполучення всіх народовецьких сил.

Ширше розгорнув ці думки В. Шашкевич. У своїх дописах-статтях домагався він заведення української народної мови в школах і судах, зазначав вагу національного шкільництва, підносив потребу організації українського товариства для видавання українських творів і часописів. Врешті, в одному з чисел піднесено було ним справу закуплення у Львові площі для пам'ятника Т. Шевченкові

Сміливий, рішучий тон "Руси" не був тим, чого хотів A. Голуховський, і після кількох конфіскат часопис припинено. Та думки, порушені ним, припали до серця і розуму не одному з українців. Зокрема ж живі думки В. Шашкевича, що були підхоплені молоддю, прийнялися вони й серед старшого громадянства і сприяли народженню 1868 р. Товариства "Просвіта" у Львові.

Поширення зв'язків зі східноукраїнськими землями. Журнал "Правда"

Спроба польсько-української угоди. Її орган "Основа" (1870-1872)

А тим часом наступили події, що характеризуються спробою українсько-польської угоди на фунті громадсько-політичного життя Галичини. Органом цієї спроби стає часопис "Основа", заснований віце-маршалом галицького сейму, судовим радником, колишнім членом "Руського Собору" Ю. Лаврівським.

Перше число цього часопису появилося 25 вересня (7.Х.) 1870 р. у виданні і за редакцією Т. Леонтовича. Виходив двічі на тиждень за програмою, в якій зазначено, що "Русини Галицько-Володимирського королівства признають конечність прямувати, на підставі нинішніх державно-правових відносин, до забезпечення свого народно-політичного биту і уладження своїх взаємин з поляками, як спів обивателями сего краю в виді повної, законом установитися маючої, автономії обох народностей, руської і польської, взгляді народнім, політичнім і церковнім, передовсім до відповідного засадам справедливости рівноуправ-нення свого язика народного у всіх парослях життя прилюдного, іменно в школі, суді і уряді"...

Року 1872 Т. Леонтовича в редакції замінив К. Климкович. Серед співробітників були, крім Ю. Лаврівського, ще А. Вахнянин, Ст. Качала, К. Устиянович, В. Шашкевич та інші.

Року 1870 вийшло 27 чисел. Дальші числа появилися 1871 р. Цього ж 1871 р. у листопаді появилися два півмісячні випуски, що їх видав сам К. Климкович. Він же пробував тягти часопис ще й в 1872 р., але на числі 64 у серпні примушений був видання припинити.

Акцію Лаврівського українське суспільство зустріло із застереженням. Незабаром таке становище передалося і на співробітників. Відгукнувся і видавець петербурзької "Основи" (1860/61). Він кваліфікував факт назви часопису —"Основою" — узурпацією, кажучи при цьому, що узурпацію назви "Основа" треба розбирати не по юридичному. Вона мала літературну заслугу. Приймати на себе таке ім'я можна тільки тому, хто б міг піддержати те ж саме діло на його високості".

Були спроби зреформувати часопис у напрямі радикальному, але не повелося. Тоді виникла була думка серед львівської молоді приступити до видання нового, окремого органу під назвою "Сторожа". Але остаточно перемогла думка видання "Правди", яка мала вже за собою традицію.

Продовження "Правди". Допомога східноукраїнських земель