РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. РОКИ 1880 - 1905

Шукання виходу. Альманахи 1880-х років

А тим часом життя ставило свої вимоги. Треба було шукати виходу. І його знаходили у виданні альманахів, що мали тенденцію стати періодичними органами.

Зміст їх був переважно з красного письменства, подекуди з'являлися тут матеріали бібліографічного характеру, іноді етнографічного і подібних.

Першим з таких альманахів був під назвою "Луна", що появився на 1881 р. у виданні Л. Ільницького.

Року 1882 задумано видавати у Києві український місячник під назвою "Рада". М. Старицький не дістав одначе дозволу на видавання. Замість часопису 1883 р. вийшов під тією назвою альманах.

В Одесі появився 1885 р. український літературний збірник під назвою "Нива". У наступному 1886 р. вийшов херсонський збірник красного письменства під назвою "Степ" (СПб - Херсон). Врешті, 1887-1888 pp. український письменник В. Олександрів випускає у Харкові альманах під назвою "Складка".

"Киевская Старина": організація видання, програма. Перший видавець і перша редакція

Три доби "Киевской Старины". Видавці, редактори

Цілий час існування "Киевской Старины" можна поділити на три доби: 1) доба Т. Лебединцева — від 1882 до 1888 рр.; 2) доба керування О. Лашкевича — ¡ 1888 і 1889 рр. і 3) коли журнал став фактично органом "Київської Громади" за ред. Є. Кивлицького та В. Науменка — від 1890 р. до 1906, перетворившися потім у журнал під назвою "Україна".

Перша доба визначається напруженою працею самого Т. Лебединцева, який був і видавцем, і редактором, і секретарем, а часто і коректором, а крім того тією цінною співпрацею, що її давали В. Антонович та М. Костомаров. В. Антонович часто виконував обов'язки редактора. Згуртувавши навколо журналу визначніші наукові і літературні сили, Т. Лебединцев підкреслював його громадський характер. Ознакою того були редакційні засідання з участю ближчих співробітників, серед яких були В. Антонович, П. Житецький, О. Лазаревський, І. Малишевський, о. П. Лебединцев та інші.

За перший рік існування журнал подав немалі надії. Передплатників назбиралося десь коло тисячі, що для журналу такого характеру було вже досить показним.

Але в наступних роках передплата почала падати. Щоб підтримати фінансове становище журналу, Т. Лебединцев р. 1883 звернувся через куратора шкільної округи С. Голубцова до міністра внутрішніх справ з проханням про субсидію для "Киевской Старины" в розмірі 6.000 рублів, щорічно на п'ять років. Прохання це підтримував Г. Ґалаґан. Крім того Г. Галаган особисто звернувся до міністра фінансів Н. Бунге, колишнього київського професора, який пообіцяв одноразову субсидію в розмірі 2.000 рублів.

В цьому розмірі Лебединцев і дістав її. Але вона не могла вивести журнал з тяжкого фінансового стану. Дефіцити зростали. Це привело до того, що з кінцем 1885 р. Лебединцев заявив, що має намір припинити видання. Але співробітники та члени "Громади" спротивилися тому і приобіцяли енергійну підтримку та безплатне співробітництво. Так "Киевская Старина" продовжувала виходити.

Та в другій половині 1887 р. Лебединцев остаточно заявив, що з наступного року він видавати журналу не буде. Спричинився до того, крім фінансового становища, тяжкий стан здоров'я Лебединцева, що звів його в могилу 12 березня 1888 р.

Прихильники та найближчі співробітники "Киевской Старины" поставлені були перед тяжким завданням. Щоб видавати журнал далі, треба було знайти людину, вільну від поліційного підозріння, прийнятну для влади і цензури і одночасно певну та непохитну з національного боку, а до всього того ще й незалежну фінансово та вільну від службових обов'язків.

Врешті, таку людину пощастило знайти. Був це землевласник зі Стородубщини, учень Київського університету, мировий посередник 1860-х pp. і колишній голова з'їзду мирових суддів на Чернігівщині Олександр Лашкевич. Походженням зі старого козацького роду, з дідів і прадідів був він споріднений з Полуботками, Милорадовичами, Ґалаґанами. Батько його був великим книголюбом та автором книжки про розкольничі слободи на Стародубщині.

Народився О. Лашкевич 1852 р. У Київському університеті приєднався до молодого гуртка українців. Брав участь у недільних школах. Закінчивши університет, віддався він земській справі та праці запровадження в життя цих нових установ після реформ 1860-х pp. З початком 1886 р. переїхав до Києва. Часто сходився з одним зі старих приятелів П. Житецьким.

Під час одного з побачень П. Житецький піддав приятелеві думку взяти на себе видання часопису "Киевская Старина", що саме був у тяжкому стані. О. Лашкевич захопився. Незважаючи на попередження родини, що це приведе до розкладу і без того вже фінансово порушеного його господарства, він приступив до реалізації тієї думки.

У самому кінці 1887 р. Т. Лебединцев перепродав Лашкевичеві право на видання та непродані примірники "Киевской Старины" за 2.000 рублів.