РОЗДІЛ ДРУГИЙ. РОКИ 1860 - 1880

Преса на східноукраїнських землях. Роки 1850-1860-ті. По ліквідації Кирило-Мефодіївського братства. "Самостайне Слово"

Ліквідація Кирило-Мефодіївського братства відбилася тяжкими наслідками на національно-громадському житті східноукраїнських земель кінця 40-х та першої половини 50-х років. Зокрема в літературно-журналістичному житті ці роки визначалися як роки порожнечі, що за винятком лише деяких спроб протяглися аж до початку 1860-х років.

До цих спроб треба зарахувати також перший український рукописний часопис під назвою "Самостайне Слово", що його в 1861—1862 рр. видавали студенти-українці Київського університету.

Поза цим українське слово в публікаціях зовсім замовкло, а коли часом і озивалося, то лише десь на сторінках провінціальної чужої преси. Серед органів цієї преси, крім інших, у першу чергу треба згадати "Черниговские Губернские Ведомости", у редагуванні яких брав участь український етнограф О. Шишацький — ближчий знайомий Л. Глібова. У неофіційному відділі тут часто було друковано матеріали літературного характеру і то українською мовою, що їх постачав гурток літературних діячів при активній співпраці Л. Глібова.

Пробудження другої половини 1850-х років. "Записки о Южной Руси"

Перша спроба. Альманах "Хата"

З невідомих причин П. Куліш відповів відмовно, кажучи: "Про журнал я і не помишляю...". Шевченко занотував це в своєму щоденнику 17 грудня 1857 р. такими словами:

"...Від журналу, про котрий я йому писав, він (Куліш) навідріз відмовився".

А тим часом Куліш саме тоді, коли так відповідав Шевченкові, мав ту ж саму думку.

"У мене така думка, — писав він на початку того ж року до Гр. Галагана, — що нам би не вадило завести свій журнал". А пізніше — В. Тарновському: "У мене в голові важне діло, що вимагає нарад і переговорів з вами, а саме — журнал з малоросійським напрямком".

Реалізуючи цю думку, П. Куліш дня 23-го жовтня 1858 р. звернувся до міністра народної освіти Ковалевського з проханням дозволити видавати під назвою "Хата. Южно-Русский журнал словесности, истории, етнографии и сельскаго хазяйства". Міністерство звернулося по опінію головного начальника III відділу князя Долгорукова, від якого дістало "отзив" з вказівкою, що Куліш "в літературній своїй діяльності продовжує йти тим самим шляхом, що був причиною особливих заходів, вжитих проти нього урядом, через що я вважаю дозвіл губернському секретарю Кулішу на видання журналу відхилити (отклонить)".

Внаслідок цього міністерство 22.ХІІ.1858 р. повідомило Куліша, що воно "не визнало можливим ходатайствовать" (просити) про дозвіл йому на видання журналу.

Діставши таку відповідь, Куліш приступив 1859 р. до видання замість журналу альманаху під тією ж назвою "Хата". Появився цей альманах 1860 p. у Петербурзі в розмірі 215 сторінок з такими бадьорими словами видавця до громади:

"Вмовчана правда краща від голосної брехні... Се дарма, панове браття, що ми вряди-годи появимо невеличку книжку, як отся "Хата", аби була в ній щира правда на-родня. Аби ми своє діло щирим серцем зробили, а вже наше слово дасть плод свой во время своє"...

Зміст альманаху склався з поезій, оповідань тощо. Серед поезій перше місце займає "Кобзарський гостинець" — вибрані твори Шевченка. Крім того, "Первоцвіт" Щоголева і Кузьменка з передмовою, в якій цю збірку названо "пробою пера", та збірка байок Є. Гребінки. З оповідань — "Чари" Марка Вовчка, "Лихо не без добра" Г. Барвінок, "Сіра кобила" Іродчука (Куліша), "Колії" — драма з часів останнього польського панування в Україні.

Альманах зустрінуто було в українському суспільстві дуже прихильно і з широким відгуком. Це підтримало Куліша в його намірах щодо журналу.

Журнал "Основа". Підготовча праця "Основ'ян"

Співробітники. Зміст "Основи"

Серед співробітників "Основи" в першу чергу треба згадати М. Костомарова (Ієремія Галка), професора і ректора Київського університету М. Максимовича, українського історика В. Антоновича, Т. Рильського, Марка Вовчка, Л. Глібова, Номиса та ін. Поруч з цими іменами з'являється ціла низка співробітників, твори чи праці яких щойно починали появлятися. Одні з них пізніше стали відомими і популярними, як письменники, поети — С. Руданський, О. Кониський, Г. Барвінок та інші, другі, як учені — П. Житецький, П. Чубинський, О. Кістяковський та інші. Тут же імена тих, що їх вже забуто, але хто своїми працями, творами, кореспонденціями тощо поклали свого часу ті цеглини, на яких зростало українське відродження та культура. Були це П. Кузьменко, В. Кулик, А. Чужбинський, Г. Ге з його цінними записками та інші.