РОЗДІЛ ШОСТИЙ. РОКИ 1905-1914

Історія української преси


Революція 1905 р. в Росії і народження національної української преси на східноукраїнських землях


Революція 1905 р., що охопила всю Росію, викликала серед українського суспільства надію на створення національної преси українською мовою. Дехто вже планував видавати тижневик для селянства (Є. Чикаленко), інші думали про перетворення "Києве кой Старины" на журнал українською мовою під назвою "Київська "Основа", беручи за зразок колишню "Основу" петербурзьку. Тим часом почали надходити до Києва вимоги з провінції, щоб кияни взялися за видання щоденної газети. Внаслідок цього Є. Чикаленко заручився обіцянкою фінансової підтримки з боку відомого мецената українського культурного руху В. Симиренка і почав підготовчу працю з тим, щоб з нового 1906 р. приступити до видання української щоденної газети.


Маніфест 17 жовтня. "Хлібороб" - перший національний часопис український мовою



Нові правила про друк. Перші спроби дістати дозвіл на видання українських часописів. Тижневик "Рідний Край"



Перший український щоденний орган під Росією "Громадська Думка"


У зв'язку з оповіщенням нових правил друку Чикаленко подав до Київського губернатора заяву про проект видання з 1.1.1906 р. української щоденної газети під назвою "Громадське Слово". Разом з тим було випрацьовано і оповіщено друком і програму газети. Ознайомившись з програмою, цензура повідомила губернатора, що з таким напрямком видання газети дозволити не можна. Губернатор повідомив Є. Чикаленка, що "на підставі п. б. ст. 4 від VII Височайше затвердження правил про періодичні видання йому, Чикаленкові, не можна видати свідоцтва на видання згаданих ("Громадського Слова" і "Нового Життя". — А. Ж.) органів друку через те, що з оголошення добродія Чикаленка, яке знаходиться в моїй канцелярії... видно, між іншим, що видання ці домагатимуться переміни існуючого державного ладу Росії, утворення автономних країв на окраїнах держави і перебудування її на федеративних основах, а також домагатимуться переходу всієї землі у власність народу, які вчинки забороняються карним законом"...

Треба було здобувати новий дозвіл і подбати й про за-пасовий дозвіл. В. Леонтович (родич Симиренка) подав заяву на газету під назвою "Громадська Думка", а Б. Грінченко — на "Раду". Приблизно за два тижні В. Леонтович дістав дозвіл. А 31 грудня вже появилося ч. 1 щоденної української газети "Громадська Думка".

Щодо програми, то в головному залишилася вона такою ж, як було прийнято для "Громадського Слова", але на цей раз її вже не публіковано. Видавцями були Є. Чикаленко, В. Симиренко та В. Леонтович. На редактора запрошений був Ф. Матушевський, а на секретаря - В. Козловський. До редакційного комітету ввійшли: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, В. Дурдиковський, М. Грінченкова (М. Загірна). До співробітництва запрошено було низку осіб, що визначилися вже на літературному полі. Були тут поети, письменники, наукові сили з різних кінців України. Але, як в редакції, так і серед всіх співробітників, майже не було підготованих журналістичних працівників, а тим більше в щоденному органі. "Єдиний між нами чоловік, котрого можна було вважати за справжнього журналіста, — каже в спогадах Є. Чикаленко,

- був С. Єфремов". Другою людиною, якій завдячували існування газети з цього погляду, був фактичний редактор Ф. Матушевський (пізніш посол УНР у Греції).

"Якби не Ф. Матушевський, то ми напевно не змогли б видавати газети: по совісти треба сказати, що він сам її тоді виніс на своїх плечах", — так визначає місце Ф. Мату-шевського в першій українській щоденній газеті Є. Чикаленко.

"Коли наша преса матиме будуччину, — пише в спогадах Є. Чикаленко, — вона розів'ється так, як у людей, то ім'я Ф. П. Мату шевського повинно нею величатися на вічні времена як нашого першого мученика преси, який не шкодував свого здоров'я, можна сказати, свого життя, для її існування... У мене нема такого хисту, щоб змалювати заслуги цього чоловіка перед нашою газетою".

Решта співробітників щойно починала журналістичну кар'єру і дехто з них вибився пізніше на доброго журналіста.

Крім щоденних вісток, дописів (К. Лоського, М. Лозинського, О. Маковея та інших), а також телеграм та бібліографічних заміток, містила "Громадська Думка" значну кількість статей популярно-наукового характеру. Між ними в першу чергу — статті проф. М. Грушевського і зокрема його огляд поступу української політичної і громадської думки за минуле XIX ст. Далі низка статей Б. Грінченка на теми української історії, української території і людності та зокрема "Якої нам треба школи", що як окрема брошура пізніш набрала широкої популярності. Ту ж саму справу порушено було ним в статті під назвою "Народні вчителі і вкраїнська школа" та інші.

Низка статей В. Доманицького мали історичний, громадський і літературний характер.

Зі статей історично-літературного характеру були тут такі, як замітки до нового видання Шевченкового "Кобзаря" або "Святе Письмо українською мовою" (підпис — В.), де подано історично-літературний огляд перекладів від другої половини XVI ст. Тут же статті на теми журналістичні: огляд української преси в Росії або дві статті В. Доманицького про "Украинский Вестник" (Петербург).

У відділі красного письменства появилися тут поезії В. Сивенького (В. Самійленка), Хр. Алчевської, М. Черня вського та ін. З прози — В. Винниченка, Б. Грінченка, П. Капельгородського, Є. Чикаленка та інших.


Перші організаційні кроки. Ширші кола українського суспільства і "Громадська Думка". Відгуки. Передплата


Цікаву згадку про початки організації Громадської Думки" залишив М. Левицький у своїх "Причинках до біографії Є. Чикаленка". "Року 1905, - пише він, -п після тої першої революції в Росії, коли настала змога видавати українські часописи, у Є. Чикаленка раз-у-раз відбувалися наради організаційного характеру... На одній з таких нарад комбінувалися прерізні можливості щодо тиражу і ціни газети (тоді - "Громадської Думки"). Ніяких певних даних для тих міркувань не було; все то були гіпотези, у молодших - оптимістичні, у старших — песимістичні. Я більше нахилявся до молодших, Є. X. (Є. Чикаленко) - до старших. Молодші пропонували можливо більший тираж, щоб можна було поставити ціну якомога меншу. Одні пропонували 10.000 примірників і ціну 3 копійки, були такі, що воліли б 50.000 тиражу і ціну 2 копійки. С. Єфремов з олівцем в руці обрахував усі ті можливості. Тоді Є. X. сказав: "А обрахуйте скільки дефіциту буде, коли друкувати одну тисячу, а ціну покласти 5 коп." Пам'ятаю, що ця песимістична комбінація зробила прикре враження на більшість присутніх. Та невже ви думаєте, що на всю Україну не набереться більше тисячі передплатників, спитав хтось із молодших. " Думаю, що не набереться, — з гіркою усмішкою відповів Є. X. — "Гарячих патріотів і "щирих" українців у нас багато, та біда в тому, що люблять вони неньку-Україну до глибини серця, але не до глибини кишені. Рахуйте, Сергію Олександровичу, на тисячу примірників — менше розчарування буде".

Життя незабаром показало, наскільки рації мав Чикаленко. Правда, на початку "Громадська Думка" зацікавила ширші кола громадянства. В першу половину 1906 р. вона навіть зібрала в цілому 4.093 передплатників. Але в дальшому виявилося, що зі всіх тих, на кого часопис міг опертися, отже, річних передплатників ледве назбиралося до 500. Решта передплачувала на місяці (в ліпшому випадку на півроку), після чого відпадали.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української преси» автора А.Животко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ ШОСТИЙ. РОКИ 1905-1914“ на сторінці 1. Приємного читання.