РОЗДІЛ ДРУГИЙ. РОКИ 1860 - 1880

Автором такого погляду був П. Куліш, який не скупився на відповідну характеристику редактора часопису, не спинявся перед гострим осудом і закидами, що випливали з того його становища до В. Білозерського, що зродилося при початку видання і не припинялося впродовж всього часу існування журналу, а навіть і пізніш. Зрозуміло, що ці погляди і твердження найближчого співробітника мусили відповідно впливати і на опінію суспільства.

Але були сучасники, що вказують на інші причини і переносять пояснення припинення "Основи" на цілком іншу площину. В першу чергу, це вказівки О. Кониського (О. Переходовця), який у лютому 1862 р. писав: "Нема того, щоб працювати всім разом дружньо, вкупі: казна, що видумали. Нам давайте карти, бенкети, танці, от наше діло, а голови нехай здорові, спочивають... Єсть у нас ще такі панки, що "Основу" читають для "потехи", а вже за те "Сына Отечества" начитуються до схочу, для розуму, для "направлення", химерні люди!"

Подібне ж писав співробітник "Основи" В. Гнилоси-ров до Костомарова: "Сором казати, як дивляться тутешні пани на свою рідну країну, на себе, на "Основу". "Бодай не казать", як казав Тарас!"

Вже з цих двох голосів чути, що перед "Основою" лежало чимало перешкод, які мусили відбитися в тій чи іншій мірі на її матеріальній стороні, а тим самим і на її існуванні. Були вони наслідком культурно-національного, а в деякій часті — соціального стану широких кругів української інтелігенції шістдесятих років минулого століття.

Тому зрозумілими стають свідчення О. Кониського про причини припинення журналу, коли він пізніш писав до львівської "Мети", кажучи, що "в її ("Основи") завчасній смерті винні не одні вороги нашої мови та цензурні устави, але і сама українська громада..."

При цьому всьому не можна було сподіватися на створення в короткому часі бази самозабезпечення видання. Умови й обставини вимагали поважної витримки в супроводі з такою ж жертвенністю, як ідейного, так і матеріального характеру. І коли першу можна було бачити в поодиноких представників видання, то на підставі низки свідчень, мусимо ствердити майже цілковиту відсутність другої, на яку сподівалося від поодиноких членів суспільства. Крім свідчень Костомарова, Куліша, Кониського та інших підтвердження цього дає, між іншим, також свідчення М. Лободовського в його листі до О. Петрова з 22 січня 1911 р. з приводу праці останнього "Очерки истории украинской литературы XIX ст.".

"У 1898 році, — пише він, — я відвідав хутір в Чернігівській губернії Мотронівку, бажаючи поклонитися могилі мого доброго знайомого П. О. Куліша, де я зустрів редактора "Основи" В. М. Білозерського, рідного брата О. М. Кулішихи, який приїхав до неї, своєї ріпної сестри, вмерти і бути похованим поруч зі своїм вже померлим тут товаришем праці П. О. Кулішем. На моє запитання, чому припинила своє існування "Основа", він відповів: "Руський, т. є. великоруський, поміщик П. Катенін з любові до покійного Куліша і до мене подарував нам на видання журналу малоруського 8.000 рублів чистоганом. От ми і на ці гроші видавали журнал "Основа", а коли ці гроші витратили, ми звернулися до знайомих українських поміщиків, до Галагана, по грошеву підмогу, посилали і журнал наш, — і ні від кого не дістали бажаної допомоги на наше здивування".

Факт цей не раз згадується з різних приводів і в різних матеріалах, зв'язаних з діяльністю П. Куліша того часу і в пізніших роках. За таких умов перед В. Білозерським ставала неминучість перевести видання журналу на шлях, що більш забезпечував би можливість для самодостатності. Тим шляхом вважав він створення часопису, що живо відгукувався на прояви поточного життя, своїм змістом приступного ширшим колам українського народу. Мав би бути це популярний тижневик з політичним відділом. При ньому ж, як додаток, мали бути 3—4 книжки на рік за програмою "Основи".

З цією метою В. Білозерський був випрацював програму і подав прохання про дозвіл. Але дозволу на це видання не одержав.

Пізніш П. Куліш ще робив спроби відновити видання, подібне до "Основи", та незабаром переконався в цілковитій неможливості дістати дозвіл. Надходили нові часи. Можливість існування будь-якого періодичного органу була вже передрішена п'ястуком політичної реакції, що вже наступала.

"Черниговский листок": програма, характер, зміст, співробітники. Відгук "Основи"

Не надовго пережив "Основу" і побратим її — "Черниговский Листок", перше число якого за редагування Л. Глібова появилося 12 липня 1861 р. Ініціатива цього видання, очевидно, від того ж гуртка літераторів, що постачав матеріали до згадуваних "Черниговских Губернских Ведомостей" і в якому Л. Глібов, тоді професор місцевої гімназії, брав найактивнішу участь.

Прохання до цензурного комітету подано було 12 березня 1861 р. за підписом "младший учитель Черниговской Губернской Гимназии Глебов".

Разом з тим подано було назву часопису: тижневик "Черниговский Листок" і програму, в яку входили такі відділи:

1) Літературний; 2) Новини, вісті і чутки; 3) Загальнокорисні відомості (сільське господарство, хатнє господарство, промисловість, торгівля, популярна медицина тощо); 4) бібліографія, відомості; 5) Різні об'яви, виклики, запити.

Подано було також розмір і формат, а саме: від пів- до одного друкованого аркуша у чвертку середньої великості...

Цензурний комітет звернувся по опінію до Чернігівського губернатора. Відповідь тодішнього губернатора кн. Голіцина була позитивна. Згідно з "Уставом о цензуре" комітет подав свій дозвіл міністрові освіти на затвердження. Врешті, і Головне управління цензури в Петербурзі погодилося на дозвіл. Наслідком цього було повідомлення Київського цензурного комітету директору шкіл Чернігівщини з проханням сповістити вчителя Глібова про дозвіл, а вчителеві Петропавловському наказати доглядати за точним додержанням редакцією затвердженої програми.

На вихід "Черниговского Листка" відгукнулася "Основа" такими словами: "Редакція "Основи" від всього серця бажає успіху цьому прекрасному підприємству і певна, що за редакцією Л. Ів. Глібова "Черниговский Листок" здобуде співчуття громадянства і знайде собі наподоблення і в інших місцях".

Першого року "Черниговский Листок" виходив регулярно лише до вересня. Після того почалися перерви, що пояснюються тяжкими умовами журналістичної праці в такому закутку як Чернігів. А все ж головнішою причиною був таки брак коштів. Все це привело у другому році до того, що Л. Глібов думав вже з 1863 р. припинити видання. Але через те, що саме в цей час збільшилася кількість передплатників, вирішив він ще спробувати, і після перерви знову почав випускати часопис з травня 1863 р. Та протриматися все ж йому не пощастило, але вже з причин іншого характеру.

Щодо змісту, "Черниговський Листок" був більш літературним журнальчиком, аніж газетою, що безпосередньо реагувала б на прояви поточного життя. Як і "Основа", ставив він своїм завданням, побіч із розвитком української літератури всебічне дослідження України і в першу чергу Чернігівщини та захист національних інтересів українського населення.