РОЗДІЛ ДРУГИЙ. РОКИ 1860 - 1880

Виходила "Основа" у двох мовах. Зміст її в цілому складався з творів красного письменства, з праць на теми історичного характеру та історичних матеріалів (документів), літературної критики, публіцистики, етнографії, праць господарського, педагогічного та іншого характеру. Можна також бачити тут чимало мотивів і матеріалів для студій суспільного життя взагалі і національно-суспільного життя українського зокрема. До того ж, цінні матеріали документального характеру як спомини, листування, денники тощо. Врешті, бібліографії, рецензії, описи, хроніки, дописи та різні дрібніші замітки.

Щодо кількості вміщених в "Основі" впродовж двох років праць та творів з красного письменства та їх особливої вартості в першу чергу треба згадати М. Костомарова, П. Куліша і Т. Шевченка. Творами Т. Шевченка і починається перша книжка "Основи" — "Не для людей і не для слави". Далі йдуть його ж "Іван Гус", "Чернець", "Ой три шляхи" та інші.

По смерті Шевченка публікує "Основа" далі його твори під загаголовком "Кобзар" та приступає до опублікування його листування і щоденника. Серед більших творів у другому річнику (кн. IV) з'являються "Неофіти". Поеми та дрібніші ліричні твори П. Куліша друковано в "Основі" як під власним ім'ям, так під цілою низкою псевдонімів (Ломус, Іван Горза, Т. Вешняк та ін.). До поем Куліш, як правило, завжди додавав примітки-коментарі, які були часом і в кілька сторінок, а іноді більшими за самий твір, і в яких часто губилося навіть безпосереднє почуття, який повинен викликати кожний художній твір.

Тут же з'являються поезії Л. Глібова, О. Кониського, С. Руданського, популярні пізніш, що їх можна було часто і довгий час чути в співі, як наприклад, "Повій, вітре, на Вкраїну", або "Гей, гей, воли". Творів Л. Глібова більше. Є це байки та популярний пізніше вірш під заголовком "Журба", що дожив донині, як відома пісня "Стоїть гора високая, а під горою гай" тощо.

Тут же твори Ієремії Галки (М. Костомарова), дещо з поезій В. Кулика, в яких відбилося замилування історичним минулим України, М. Вербицького під псевдонімом Миколайчук, Білокопитенка, П. Кузьменка, М. Максимовича, присвячені Шевченкові, та відгук на смерть Я. Кухаренка; врешті невідомого, до одного з віршів якого подано примітку редакції з вказівкою, що вірші прислано здогадкою, що мусять вони бути першими пробами Шевченка.

На цей здогад редакція відповіла: "Не знаємо, що скаже громада, а нам здається, що ні, не та хода і не та мова була в молодого Тараса".

Проте вірші редакції сподобалися і вона закликає автора їх ще присилати.

Крім згаданих, були тут ще твори Ф. Галузенка, М. Чайки, як також варіанти українських історичних пісень: "Олексій Попович", "Про Семена Палія", "Сава Чалий".

Серед співробітників, що містили тут свої твори прозою, на першому місці стоїть Марко Вовчок ("Три долі", "Два сини", "Не до пари", "Від себе не втечеш" та ін.). З творів Куліша треба згадати такі: "Старосветское дворище" — повість з ухилом до хроніки, "Другой человек" (из воспоминаний былого), "Гордовита пара" (під псевдонімом Петро Забоцень), "Про півника — гішпанська датська казочка", "Липовая пуща" (псевдонім Д. Хоречко) — частина роману, що дає образ старосвітського побуту, з переднім словом, підписаним ім'ям П. Шищак—Василевський — Гребля, в якому подається характеристика ніби "померлого автора".

Поруч Марка Вовчка та Куліша треба згадати також оповідання О. Стороженка, з яких популярне пізніш під назвою "Вуси", далі "Матусине благословення", "Кіндрат Бубненко-Швидкий", в якому оповідається про тяжку недолю українського люду, як то відбилося в устах народу, та ін. Особливу увагу в "Кіндраті" звертає на себе місце, в якому йде мова про Хмельниччину та про Залізняка, що може ще й тепер зробити глибоке враження ще не пережитого.

Тут же твори згадуваного вже Кузьменка, з яких Кулішем відзначено було особливо повість "Не так ждалося, да так склалося", що вразила його добірною мовою і викладом; Ганни Барвінок — "Нечуй вітер" (Г. Кулішевої), оповідання якої освітлюють долю української жінки, Д. Мордовця, М. Олельковича, М. Чайки, Мол. Димського, який в оповіданні "Наталь-озеро" порушує справу впливу російської (московської) освіти та відразу села до зрусифікованого міста з його псевдо вихователями.

Вперше на сторінках "Основи" появляється і п'єса Т. Шевченка "Назар Стодоля" з такою редакційною приміткою: "Під цим заголовком збереглася спроба драматичного твору незабутнього поета, судячи за сценічними поясненнями на великоруській мові, призначала для Петербурзького театру".

З цієї ж примітки довідуємося, що було два оригінали п'єси в мовах українській і російській. Обидва ці рукописи Шевченко віддав на переховання одному з українців. Року 1847 (ліквідація Кирило-Мефодіївського братства) цей пан заховав їх до стріхи і щойно за кілька років насмілився їх звідти витягнути і пустити в світ. Тут же подає Куліш ті відміни, що були в початковому рукописі і пізнішому, як також в оригіналі в російській мові і в українській.

Крім "Назара Стодолі" опубліковано було в "Основі" ще комедію на одну дію Гоголя під назвою "Простак, или хитрость женщины, перехитренная солдатом", яку Куліш вважав за першу українську комедію і ставив вище "Москаля-чарівника"; драматичний образок О. Стороженка "Гаркуша"; Я. Кухаренка "Чорноморський похід на Кубані між 1794 і 1796 роками", що в переробці ("Чорноморці") заховалася донині, врешті, п'єсу М. Костомарова під заголовком "Загадка".

Цікавими з історичного боку були тут праці літературно-критичного характеру. Переважно П. Куліша. Досить згадати з них такі як "Обзор украинской словесности", що мала кілька розвідок, як наприклад, про Климентія, українського поета часів Мазепи, про І. Котляревського, про Артемовського-Гулака та про М. Гоголя як автора повістей з українського життя, яка викликала гостру полеміку П. Куліша з М. Максимовичем, що мала в свою чергу відгук в деяких російських часописах як "День", "Время" тощо. Цю полеміку викликано було вказівкою Куліша на етнографічні помилки в творчості Гоголя та не достатнє, мовляв, знайомство його з життям та історією українського народу. В той же час, незважаючи на виразне підкреслення Кулішем вартості поетичної творчості Гоголя та корисної з українського становища ролі, що його творчість відіграла серед російського суспільства, проти вказівок Куліша виступив М. Максимович у часописі "День" (Москва) в статті під заголовком "Оборона украинских повестей Гоголя", назвавши критику Куліша "шумной й грозной".

Крім Куліша появилися тут ще праці О. Холевського про Сковороду, цінні матеріали до біографії Шевченка, подані О. Лазаревським та Савою Ч. і т. д.

Особливе значення мають тут історичні студії М. Костомарова. Він був першим, що висунув тут загальну програму нової української історіографії та подав методу історичних студій, опертих на житті народних мас, самого народу, з його побутом, інтересами, рухами тощо. Це були такі праці: "Черты народной южно-русской истории", "Мысли о федеративном начале древней Руси" та "Две русские народности".

На підставі аналізу історичних фактів та суспільно-державних форм, життєвого укладу та ідеалів, вказували ці праці на межу, що проходить поміж двома східнослов'янськими народами — російським і українським.

Викликали ці праці живий відгук у російській журналістиці. Йшов він двома напрямками. З одного боку — об'єктивно-позитивним на сторінках "Отечественных Записок", а з другого — виразно ворожим, з обвинуваченням у сепаратизмі, в таких журналах як "Русский Вестник" та подібні.

Крім праць Костомарова бачимо тут, "Письма о Богдане Хмельницком к H. Костомарову", писані M. Максимовичем та його ж замітку "О славним певце Митусе", про якого згадує Волинський літопис під 1241 роком.