TextBook — Можна мені записатися?
— А що ти будеш творити?
— Що ви скажете… — відповіла Миронова.
Це було її яскравою особливістю: виконувати накази!
— Поезія, — сказав Святослав Миколайович, — це сфера почуттів, там конкретність не обов’язкова. Проза — інша річ. У прозі кожен має писати про те, що він знає найкраще. А з чим ти, Миронова, стикаєшся щодня? З школою, з уроками, з домашніми завданнями, із своїми сусідами й однокласниками. Ось про це й напиши. Почни, наприклад, з літературних начерків: «Мій ранок», «Мій вечір…»
Миронова підняла руку й спитала:
— А можна — «Мій день»? Адже це буде і ранок, і полудень, і вечір — усе одразу!
— Будь ласка, — сказав Святослав Миколайович. — Якщо тебе приваблює саме така тема, не заперечую. Навіщо ж ставати на горло власній пісні? Але якнайбільше конкретних деталей, подробиць. Нехай гостра спостережливість підкаже тобі все це. Принеси начерк днів через п’ять.
— А можна через чотири? Або через три дні, — спитала Миронова, перед тим піднявши руку. За звичкою, вона, як на уроці, підносила руку, навіть коли розмовляла з кимсь у коридорі чи на вулиці.
Через три дні вона принесла начерк «Мій день». Починала Миронова так:
«Я прокинулася о сьомій годині десять хвилин за місцевим часом. Був ранок. Я умилася на кухиі, бо у ванній кімнаті мився сусід. На кухні у нас стоять два столи, бо в квартирі мешкають дві родини: у кожної по одному столу. На кухні двоє вікон: одне виходить лицем на вулицю, друге — лицем у двір. О сьомій годині тридцять хвилин за місцевим часом я з’їла одне яйце некруто, один бутерброд із сиром і випила одну склянку чаю з цукром. Так почався мій трудовий день…»
Святослав Миколайович похвалив Миронову:
— Багато конкретних, тільки тобі відомих деталей!.. Миронову прийняли до літературного гуртка.
— Ну, а над чим ти працюватимеш далі? — спитав Святослав Миколайович.
— Над чим скажете…
У її грудях билося слухняне жіноче серце!
Трьох уже прийняли. Але цього було мало. І тоді Святослав Миколайович запропонував вступити до гуртка Наташі Кулагіній.
Це було найчудесніше створіння в нашому класі. І в усій школі. І в усьому місті!
На зріст вона була така, як треба… Та що тут казати!
Від самого дня народження я ніколи не був легковажним. І ніколи не жив без турбот.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дуже страшна історія» автора Алєксін Анатолій Гєоргієвічь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін“ на сторінці 8. Приємного читання.