Розділ «Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін»

— На столі?

— Просто на круглій стільниці. Якщо вам за якісь папірці музей оголосив подяку, то вже за стіл з написом… Напевне, портрет ваш у музеї почеплять. І всім екскурсантам розповідатимуть!..

— А може, і грошенятами пахне?

— Заплатять! — упевнено сказав я. — По-перше, за стіл: це ж річ, безпосередньо пов’язана з життям письменника. І його творчістю! Потім, він же лише на трьох ніжках… А в музеї знаєте як? Що старіша річ, що більше поламана, то дужче за неї хапаються. Чули, кажуть: «Музейна рідкість»? Це, значить, щось поламане або роздерте. А по-друге, там же напис, адресований вам! Табличку почеплять: «З особистого архіву…» Я такі читав. І портрет… Ваш портрет!

— Ну, ти не мудруй! Не твого розуму справа, хло’. Веди-но мене. Коли правду кажеш, усіх випущу. А коли набрехав, теж випущу… дух з тебе! Второпав?

Задоволений собою, він розсипав огидний, дрібний смішок. І затопав униз, переступаючи через дві чи три сходинки. Я ледве встигав за ним. «Аби тільки не зірвалося! — думав я. — Ну, а коли зірветься… Я загину в підвалі. І не так, як Аїда і Радамес, що все-таки були удвох. Ні, я закінчу своє життя в темній вогкій самотині! Усе вирішиться буквально через секунду. Ось зараз! Ось зараз…» Я витер з лоба краплини страху. Навіть не дуже досвідчене око могло б безпомилково визначити: я трусився, мов у лихоманці. Як добре, що Наташа була далеко!

Ми зупинилися під дверима, що вели просто у підвал.

Племінник ухопився за клямку. Залізо з іржавим скреготом проїхало по залізу. Потім він крутнув головку англійського замка.

— Проходь, хло’…

— Ні, ви перший. Адже ви старший! Я собі не дозволю…

— Чемний ти, хло’! Не люблю чемиих.

Він ступив у вогкий морок підвалу.

І ту ж мить двері, які я сміливо й рішуче штовхнув ногою, хряснули. Клацнув замок, до якого ніхто не мав ключа… Про всяк випадок я тут-таки наліг на клямку і закрив її.

— Хло’, ти що? — почулося за дверима.

— Не хочу вам заважати, — з погано прихованою зловтіхою відповів я.

— Відчини двері! Відчини-и-и!

— А ви нам відчинили?

— Ну, хло’! Ну, ти в мене…

— Поки що не я у вас, а ви у мене… сидите в підвалі.

— Зараз я твоїх дружків… Я їх усіх! Наче й мати рідна не народила!.. Я їх…