Розділ «Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін»

— Ти не знаєш Григорія… Його всі тут… Як вогню! Адже він сидів… За бійку… Сидів!

– І ще посидить! — сказав я.

— Де?

— Не там, де раніш, але посидить. Поки що це таємниця.

Всі інші мовчки переступали з ноги на ногу, але очі їхні намагалися зупинити, вдержати мене. «Мудрий в дачу не зайде, мудрий дачу обійде!» — промовляли погляди друзів. І хоч я того дня переконався, яка мудра народна мудрість, цього разу вона мене не влаштовувала. Я вступав з нею в конфлікт!

Нарешті Принц Датський не витримав і вигукнув:

— Ти сміливий, Алику! Ти найсміливіший з нас! Він поважав чужу відвагу.

— Я знаю, що мої вірші не приносять нікому особливої радості, — сказав він. — Але я ніяк не можу відвикнути…

— Від чого?

— Висловлювати свої почуття у віршах.

— Чому ти про це заговорив?

— Тому що спали мені на думку деякі рядки. Поки ми бігли. Відійдемо на хвилинку. І я прочитаю. Тобі одному!

Я зрозумів, що нічого поганого Принц про мене скласти не міг. Тому мені схотілося, щоб Наташа теж почула рядки, що спали Принцові на думку. Адже так приємно, коли тебе хвалять у присутності улюбленого створіння!

Я, немовби на прохання Принца, відійшов убік. Але в той, де стояла Наташа. І сказав:

— Прочитай! Не обов’язково мені одному. І не обов’язково тихо. Навіщо ж ставати на горло власній пісні?

Ось що він прочитав:

Я збагнув; не виступи й оцінки

В пам’яті лишаються повік.

Алик в день оцей довів усім нам.

Що ділами славен чоловік!