Розділ «Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін»

— Дайте час. Здається, я вхопився за кінчик мотузка… Тепер треба не випустити його!

— Хіба тобі важко пояснити? — заскиглив Покійник.

— А хіба тобі важко почекати? — Наслідуючи його, я відповів запитанням на запитання. — Читай, Миронова. Читай далі!..

Вона докладно повідомила всіх нас про те, як ми сіли на електричку, як зійшли з неї, як дісталися до дачі, як познайомилися з Племінником і як «об одинадцятій годині сорок хвилин за місцевим часом за нами замкнулися двері…»

— Багато конкретних, тільки тобі відомих деталей, — похвалив я Миронову.

Я був вдячний їй за її гідний подиву спокій (команди хвилюватися не було, вона й не хвилювалася!). А головне, за ту фразу, яка наштовхнула мене… Але не буду забігати наперед. Хоч мені й дуже кортить забігти.

— Засідання гуртка триває! — оголосив я.

— Хіба не краще нам помовчати? — спитав Покійник. — Я відчуваю, що твоя думка почала працювати. Ми помовчимо, щоб не заважати…

– І справді, Алику! Так, напевне, буде краще! — сказала Наташа.

Значить, вона й досі ще покладала на мене надії! Я знову похолов, але вже з радощів. «Тепер я мушу вчепитися за той кінчик мотузка, який, здається, у мене в руках!» — так я вирішив.

— О, не бійся сполохати мою думку! Всі ці деталі, спогади живлять її і зміцнюють… Нехай тепер Гліб розповість нам які-небудь вигадки з життя свого дідуся. Як це бувало колись…

— Отут, виходить, дідусь… «Таємницю старої дачі»… — розгублено почав Гліб. Він знову не дотягував фраз. — У цьому підвалі… Он там, на стільниці…

Він відокремив круглу стільницю від ніжок садового столика, переснованих соломою.

На зворотному боці, всередині чорної рамки, було щось написано. Гліб прочитав:

— «Тут, протягом одного року, трьох місяців і семи днів, була написана повість «Таємниця старої дачі».

— Меморіальна дошка, — сказав Покійник.

— Так, так, так… — мовив я задумливо. Всі враз принишкли. Наташа Кулагіна, що стояла позаду, дивилася на мене з надією.

Я відчував її погляд потилицею й серцем. Він пік мене!

— Виходить, дідусь тут, у підвалі, створював собі відповідний настрій? — спитав я Гліба. — Не поспішай, спершу подумай…

— Так… створював.