Розділ «Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін»

— Якої? — спитав Гліб.

— Меморіальної, звичайно: «Тут жив і помер…»

— А він не тут…

— Тоді інакше: «Тут жив і не помер письменник Гл. Бородаєв!»

«Може, Покійник все-таки має намір поставити над своїм черговим віршем літери Н. К.? — подумав я. — Чого це він раптом так старається перед Наташею?»

А Принц весь час дивився на нього з повагою.

Я вирішив негайно перехопити ініціативу!

— Більше я не можу мовчати. Ви маєте взнати дещо важливе, — сказав я. — Те, що написано в повісті Гл. Бородаєва, — це не авторський домисел. Тут, на оцій от дачі, зникла людина… Мовби її і не було! Ми з вами підемо не слідами повісті, а слідами злочину…

Покійник угамувався.

— На дачі є хто-небудь? — спитав я Гліба.

— Дачники всі виїхали.

— Всі до одного?.. — прошепотів Покійник.

— Ну звичайно, це ж помітно! — бадьоро відповів я. — В селищі зараз ні душі. Кричи не кричи, ніхто не почує.

— А навіщо нам кричати? — спитала Наташа.

— О, не бійся! — вигукнув я. — Звичайно, всяке може статися. Але я, тобто ми, тут, поруч. Все-таки зникла людина…

«Якби мені трапилася нагода від чогось її оборонити!» — подумав я тоді.

Миронова підняла руку:

— Нінель Федорівна сказала: «Подихаємо, погуляємо в осінньому лісі!»

Гостра спостережливість підказала мені, що Миронова не боїться: вона просто й на відстані корилася класному керівникові. Таку вона мала вдачу.

— Спершу подихаємо повітрям, яким дихав Гл. Бородаєв! — відповів я їй.