Розділ «Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін»

День оцей для нас приніс удачу:

Ми ж давно хотіли бачить дачу!

І хоч хмари закривають небо,

Друзів Гліб веде, куди їм треба!

Через плач дощу і вітру сміх

Він везе до діда нас усіх!..

Добрий Принц урахував, що вже давно ніхто не прохав Гліба пригадати щось із життя його дідуся, читати листи. Давно вже ніхто не розглядав фотографій із сімейного архіву Бородаєвих.

Прослухавши вірші, Гліб якось ніби споважнів, обличчя ного проясніло. Досвідчене око могло майже безпомилково визначити, що Гліб згадав ті дні, коли ним цікавилася вся школа.

Добрий Принц запропонував йому керувати нами, і Гліб одразу заговорив голосніше і впевненіше, ніж звичайно.

— Невідомо, чи ми поїдемо, — сказав він. — Нінель Федорівна захворіла.

— Що з нею? — спитала Наташа Кулагіна.

— Переїздила в новий будинок… І ось… Застудилася, — пояснив Гліб.

— Може, треба допомогти?

— Де ота вулиця? Де отой дім? — ліниво проспівав Покійник.

— Адреса?.. Її, мабуть, ніхто… — сказав Гліб. І додав твердо: — Не знає!

Він старався дотягати фрази до кінця: адже Принц назвав ного нашим керівником.

— Поїдемо на дачу самі! — твердо сказав я, звертаючись одразу до всіх.

Поки не було Наташі Кулагіної, мене півгодини мучили сумніви. Та як тільки вона з’явилася, рішучість одразу опанувала мене:

«Не їхати не можна! Коли ще я зможу бути цілий день поруч неї? Сама доля буквально підсуває мені цю щасливу нагоду! Чи можу я відмовитися? А що, як я в її присутності і справді щось дорозслідую, розплутаю щось таке, чого недорозплутали слідчі й родичі? Вона зрозуміє, що своїм прізвиськом я завдячую не синій торбинці з галошами, а значно поважнішим причинам. І нарешті оцінить!..»

— Люблю грозу у раннім травнії — сказав Покійник. — Але в двадцятих числах вересня…