Розділ «Глава XI Я стаю героєм дня»

У відповідь на це професор підняв брови, як шкільний учитель, що почув недоречне зауваження бешкетного учня.

— Може, професору Саммерлі завгодно висловити свої міркування щодо цього питання? — запропонував він.

І обидва вчених злетіли до гірських висот науки, у розрідженій атмосфері яких тільки і можна було обговорювати такі проблеми, як зв’язок між боротьбою за існування і зниженням народжуваності при неухильному зменшенні кормів.

Того ранку ми вирушили на схід від струмка, щоб не виходити знову до болота з птеродактилями, і нанесли невелику частину плато на карту. З цього боку підлісок у хащі був такий густий, що нам доводилося буквально продиратися крізь нього.

Дотепер я розповідав тільки про жахи Країни Мепл-Уайта, але це несправедливо стосовно неї, тому що всі ми того ранку бродили серед чудесних квітів, головним чином двох відтінків — білого і жовтого. За словами Челленджера і Саммерлі, первісна гама цими двома фарбами й обмежується. У багатьох місцях земля була суцільно вкрита квітами, і наші ноги до щиколоток занурювалися в цей чудовий м’який килим, що поширював навколо такі сильні і солодкі пахощі, від яких паморочилася голова. Усюди дзижчали бджоли, зовсім такі ж, як у нас в Англії. Гілки дерев низько згиналися під вагою плодів, почасти відомих нам, почасти зовсім незнайомих. Ми вибирали ті, що надклювали птахи і, не боячись отруїтися, вносили приємну розмаїтість у своє меню. У цій частині джунглів усюди бігли стежки, прокладені дикими звірами, а болотисті низини були поцятковані безліччю слідів; серед них траплялися і сліди ігуанодонів. В одній з лісових прогалин паслася невелика череда цих велетнів, і лорд Джон роздивився у бінокль, що в них теж є асфальтові плями на тілі, хоч і не там, де в роздертого ігуанодона. Як пояснити це дивне явище, ніхто з нас не знав.

Дорогою нам раз у раз зустрічалися дрібні тварини — дикобраз, лускатий мурахоїд, рябий кабан з довгими, закрученими догори іклами. Якось раз у просвіті між деревами ми побачили вдалині зелений схил пагорба, по якому швидко біг вгору якийсь великий звір сірувато-коричневої масті. Він промайнув так стрімко, що ми не встигли роздивитися його. Але якщо це був олень, як твердив лорд Джон, то розмірами він не поступався тим велетенським лосям, кістяки яких дотепер ще знаходять у болотах моєї рідної Ірландії.

Після загадкового гостя, що відвідав нас уночі, ми почали з побоюванням повертатися до себе в табір. Однак більше нічого такого не сталося. Того вечора в нас зав’язалася гаряча суперечка про плани на майбутнє. Викладу її докладно, тому що вона вплинула на наш подальший спосіб дій і допомогла нам за кілька днів ознайомитися з Країною Мепл-Уайта набагато краще, ніж це можна було зробити за довгі тижні.

Обговорення відкрив Саммерлі. Він ще з ранку був чимось незадоволений, і коли лорд Джон заговорив про плани на завтрашній день, професор не витримав і скипів.

— І сьогодні, і завтра, і післязавтра нам треба шукати вихід з цієї мишоловки, — сказав він. — Ви всі сушите собі голову, як би пробратися в глиб країни, а по-моєму, нам треба думати тільки про те, як би вибратися звідси.

— Я не очікував, сер, що людина науки може впасти настільки низько! — загудів Челленджер, погладжуючи свою пишну бороду. — Ви потрапили в країну, повну таких спокус для допитливого натураліста, рівних яким немає і не було звідтоді, як існує світ! І ви пропонуєте залишити цей заповідник, пропонуєте нам обмежитися лише поверховим знайомством з ним і з його мешканцями! Я дивуюся вам, професоре Саммерлі!

— Не забувайте, будь ласка, — сердито заговорив той, — що в Лондоні на мене чекає велика група студентів, залишених на піклування мого досить безглуздого асистента. У мене трохи інше становище, ніж у вас, професоре Челленджере, тому що, наскільки мені відомо, вам ніхто і ніколи не доручав такої відповідальної роботи, як навчання молоді.

— Цілком правильно, — погодився Челленджер. — Навіщо завантажувати дрібницями розум, здатний на творчі шукання? По-моєму, це блюзнірство! От чому я завжди найрішучішим чином відмовляюся від подібних пропозицій.

— Від яких же це? — з уїдливою посмішкою довідався Саммерлі.

Але тут лорд Джон поспішив перевести розмову на іншу тему.

— Мушу вам сказати, — почав він, — що я вважаю просто ганьбою повертатися до Лондона, не ознайомившись як слід з цією країною.

— А в мене не вистачить духу переступити поріг редакції і поткнутися на очі нашому старому Мак-Ардлові, — вставив я. (Ви не будете сердитися, сер?) — Він мені не вибачить, якщо я знехтую таким матеріалом. Але, по-моєму, ці суперечки зайві: адже ми при всьому бажанні не можемо спуститися вниз.

— Примітивний здоровий глузд якоюсь мірою компенсує нашому юному другові нестачу розумового розвитку, — сказав Челленджер. — Нам, зрозуміло, байдуже до його нікчемних професійних інтересів, але що правда, то правда: ми не можемо спуститися вниз, отже, немає чого даремно витрачати сили на безглузді суперечки.

— А по-моєму, все, що ви задумали, буде теж безглуздою витратою сил, — пробурчав Саммерлі, не виймаючи люльки з рота. — Дозвольте вам нагадати, що ми приїхали сюди з цілком певною метою, поставленою перед нами науковими зборами Лондонського Зоологічного інституту. Мета ця — перевірити твердження професора Челленджера. Мушу сказати, що ми вже цілком можемо підтвердити їхню правильність. Отже, місія наша виконана. Що ж стосується детального вивчення плато і його мешканців, то це величезне завдання буде під силу тільки великій, спеціально спорядженій експедиції. Якщо ми візьмемося за це самі, тоді хто ж доставить в Англію здобуті нами відомості, що є цінним внеском у науку? Професор Челленджер знайшов спосіб піднятися на це зовні неприступне плато. Давайте ж попросимо його ще раз пустити в хід властиву йому винахідливість і повернути нас у той світ, звідки ми прийшли.

Доводи Саммерлі здавалися мені найвищою мірою розумними. Челленджер, і той замислився, зметикувавши, що йому не вдасться викрити своїх ворогів, якщо підтвердження його правоти не дійде до тих, хто сумнівався в ній.

— Проблема спуску з плато на перший погляд здається нерозв’язною, — сказав він, — але я не сумніваюся, що людський інтелект знайде вихід і з цього становища. Шановний колега, очевидно, має рацію: нам не слід затягувати своє перебування в Країні Мепл-Уайта, настав час подумати про те, як повернутися додому. Однак я рішуче відмовляюся залишити плато доти, поки ми не обстежимо його і не складемо хоч якої-небудь карти.