Собака сказав "гав-гав"

– Мадам, я використовував його дві ночі тому в цій самій кімнаті! Пам’ятаєте голоси, що їх чув ваш брат? То я розмовляв зі своїм керівництвом у Вермонті. Вони дозволили мені затриматися тут на два тижні.

Він благально дивився на неї.

– Якби ви змогли принести пристрій сюди, я б використав його для свого порятунку.

Леді Когерент-Гамільтон рішуче підвелася.

– В такому разі, не бійтесь нічого. Душею присягаюся, що модем буде тут ще сьогодні.

Кімнату освітлював єдиний ліхтар, який кожного разу, як хтось рухався,  відкидав химерні тіні, що немовби належали нечистим духам на відьомському шабаші.

Видовище було моторошне. Нерухомий Даґер тримав модем в руках. Леді Памела з цієї нагоди перевдяглася в облягаючу, темно-червоного кольору людської крові шовкову сукню з глибоким вирізом. Воно кружляло навколо її ніг, поки вона обмацувала панель стіни у пошуках гнізда, котрим вже кілька століть ніхто не користувався. Кволий Серплюс сидів на ліжку з напівзакритими очима і направляв її. Даґер подумав, що це, певно, алегоричне зображення того, як хвора тваринна пристрасть керує людським тілом, поки розум мовчки спостерігає, паралізований браком волі.

– Готово! – леді Памела тріумфально випросталась, і її намисто розкидало крихітні веселки у тьмяній кімнаті.

Даґер закляк. Він не поворухнувся ані на волосину впродовж десяти ударів серця, а тоді затрусився й задрижав, наче в припадку. Його очі закотилися під лоба.

Порожнім, потойбічним голосом він сказав:

– Хто покликав мене з темної глибіні? – Голос анітрохи не скидався на його власний. Він був хрипкий, невблаганний і спраглий нечестивих забав. – Хто легковажить мій гнів?

– Ви маєте передавати мої слова в аутистові вуха, – пробурмотів Серплюс. – Бо він став невід’ємною частиною модема – не лише його оператором, але й голосом.

– Я готова, – відгукнулася леді Памела.

– Серденько ви моє. Скажіть йому, хто я такий.

– Сер Блекторп Рейвенскерн де Плюс Пресье, котрий бажає почути… – вона спинилась.

– Його верховну соціалістичну честь, мера Берлінгтона.

– Його верховну соціалістичну честь, – почала леді Памела, а тоді обернулася до ліжка і насмішкувато продовжила: – мера Берлінгтона?

– Це лиш офіційний титул, як у вашого брата, а насправді він голова розвідки Держави Західного Вермонту, – мляво сказав Серплюс. – Тепер повторюйте: під страхом демонтажу заклинаю тебе передати моє послання. Цим самими словами.

Леді Памела повторила їх у Даґерове вухо.

Він закричав. То був дикий бісівський зойк, від якого охоплена миттєвою панікою леді відскочила геть. Тоді вереск раптом урвався.